Холодно: бути невідданим заживо,
Споєним сумом дитячих неспокоїв,
Витися стрічкою водонестійкою,
Лити до дна сіру повінь очей.
Не упередити думкою хижою,
Замерехтіти факелом в лісі,
Серце закраяти болем привітності,
Тебе у собі кошеням загорнути.

я стікаю полум’ям мертвих очей твоїх свічок
я стікаю полум’ям
полуниці напівниці крізь твої крихкі зіниці
я стікаю, бачиш, поглядом я впираюсь
у свої відображення мертвих очей твоїх свічок
я не впав, я тремчу зітхаючи
над полум’ям твоїх очей
я зітхаю полум’ям твоїх свічок
я стікаю свічкою
я додолу впаду на долоні твоїх пестливих рук,
крихких рук
холодні звірі не врятують мене у моїй холоднечі
тремчу я без страху
у своїй холоднечі мені небайдуже
твоє відчайдушне
твоє відчайдушне буття
я стікаю поглядом відображення мертвих очей
у твоїх свічках я усе ще тремчу
я зітхаю
над полоном мого відображення мертвих очей
я стікаю у твоїй кривавій зіниці
цілі рани виросли на твоїх очах
у моїх очах відображення відображення мертвих очей
у полоні твоїх свічок я стікаю додолу
стікаю додолу злипаюсь
я зітхаю полум’ям твоїх зіниць
полуниці напівниці твоїх очей
моїх ягнят янголят
я зітхав
я хотів
я тримав
я тремтів
я не зміг відвести очі від
відображення відображення відображення моїх мертвих очей
у полоні твоїх свічок
я зітхав
я тремтів
я не знав
я хотів лише бачити відображення власних очей
у полоні твоєї свічки я тремтів
не знав
я летів
невпевнений був, бо не знав, чи додолу, чи додолу чи ні
мені так кортіло би, так хотілось би
не тремтіти у відображенні
лише бачити полум’я мертвих очей
я зітхаю біля грат червоного кольору
я не знаю, чи можу, чи вмію, чи зможу, чи ти захочеш
щоб я не бачив відображення власних очей
у полоні твоїх свічок я лиш бачу
мертві очі від відображення я тремчу
я не знаю,
я не вмію не хотіти бачити
відображення своїх мертвих очей у полоні твоїх грат
свічки загасають тремтливими пелюстками
димок летить
він не знає, чого хочу я , що хочу бачити
він залишив мене наодинці
зі страхом бачити відображення власних очей

побачити запитання, коли є cтвердження
цілувати небо замість тебе
співчувати щастю в його одноманітності
любити посмішку, якої ніколи не бачив
відчувати на вустах її, ще ніким неціловану
ні поцілунку, ані дотику
просто примара й ілюзорність
просте прагнення
просто прагнення

Штучна примха віршвати?
Підсумовувати свою неприсутність.
Бачиш? – я співчуваю собі
Ти помітила?
Помітила, я знаю.
В моїй макітрі купа думок у вигляді диму,
На папері – попіл.
Знаєш, я інколи гадаю, що ти вогонь
Мої мізкові нутрощі – суха стріха
(пам'ятаєш,вона швидко горить?)
Вона просочується назовні смітником мого волосся,
яке ти так любиш ськати

Штучна примха, правда?
Правда в тім, що я справжній
Особливо з тобою
ХА!!! – “особливо”

Дню забракне сил здолати ніч.
Я заслабкий, щоб любити тебе,
Я нерідко буваю п'яний: я відволікаюсь, щоб не здуріти
Занурююсь у гірку пекельну воду, щоб забути, що
Ти...
Знаєш, я, мабуть, просто не вмію тебе кохати
Просто я не можу впіймати нитку диму:
вона слизька, і зла, і неслухняна
Настільки, наскільки ти – пекельна.

Чуєш?
Кроки темряви у коридорній тиші?
Може, це легесенький поцілунок летить до тебе?
Ти чуєш?
Повір і ти відчуєш.