........................
.............
...

На морі штиль. Про щось шепоче
Ласкава хвилька біля ніг,
То пестить, то, дивись, лоскоче
Пісок, що спати вже приліг.
А в небі зорі, тільки зорі,
Чумацький шлях веде в світи,
Він, мов би білий вітер в морі,
Повіяв і заснув, застиг…
А море в небо задивилось,
Замріялося про красу,
Грайливим світлом освітилось,
Йому, від щастя, не до сну.

2009р.

Сонечко яскраве
Спить відпочиває,
Вітерець ласкавий
Квіти колихає.
Заховались в лісі
Звірі у хатинках,
Колискову пісню
Тьохкає пташинка.
Зіроньки і місяць
Очки вже закрили,
Нічка ніжну пісню
Їм несе на крилах.
Сни прийшли казкові
Просяться до хатки.
Спи, моє маленьке,
Спи, моє дитятко.

2005р.

Весняний день прийшов!
Весна!
Тебе так довго всі чекали.
Зима забрала білий свій покров
І десь посунула в північнії ліса.
А ти пригріла ніжно
Серцем-сонцем все,
Що осінь заховала
І воцарилась на землі
Божественная неземна краса.
Весна!
Ти дуже гарна господиня,
Бо розбудила кожен цвіт,
Назад додому привела усіх пташок.
Коли сідає сонце –
Л`ється пісня солов`їна
І диво-аромат приносить
Вітерець з твоїх квіток.
Природа ожила,
Природа дихає і торжествує.
Холодний вітер лиш нагадує,
Що десь за горами сховалася зима,
Але про неї вже давним-давно
Усі забули,
Сьогодні ти – Царівна,
Молода Весна!

2009

Є чарівне місце на землі,
Де сніжок не тане взагалі,
Завірюхи віють навкруги,
Срібні розсипаючи сніги.
Там палац із кришталю стоїть
І ялинка у вогнях горить,
Над палацом сяйво золоте,
А в палаці Дід Мороз живе.

В Дідуся є палка чарівна,
Яка творить непрості дива,
Стукне палкою у льодовик,
Вмить з`являється гуляка-сніговик,
З ним Дідусь готує дітворі
Подарунки на веселий Новий рік,
А як свято в дзвони задзвенить,
Дід Мороз до всіх дітей спішить.

Ось і казка почалась – яскраві зірочки
Падають всім дітям на дахи
І запалюють ялинки у вікні
В різнокольоровії вогні,
Щоби Дід Мороз не заблукав
І хатинок довго не шукав,
Бо в цю нічку дітвора уся
З подарунками чекає Дідуся!

2009р.

Ой, ялиночка моя
Засвітилася сама…
Б`є дванадцята година,
Новорічна, особлива.
Зараз Дід Мороз прийде,
Подарунки принесе.
Я чекатиму його,
Не засну ж бо всеодно.

А як прийде Дід Мороз,
Я його не відпущу,
Сядем святкувати вдвох,
Ще й смачненьким пригощу.
Розпитаю про ведмедів,
Про палац, де він живе,
Про сніги і про замети,
Чи усе там льодове?

Ой, прокинулась я зранку –
Знов проспала Новий рік.
Заглядаю під ялинку,
Подарунки є мені!
Дякую тобі, Морозе,
За любов і доброту
Та на другий рік я, може,
Твій прихід не пропущу.

Морозний ранок.
Світить сонце.
Сніг іскриться.
Завмер садок.
Холодний вітерець затих.
А я стою, не можу
В твої очі надивиться -
Живе, цвіте, горить
Весна у них.
В твоїх обіймах
Тепло і приємно,
Твій поцілунок
Як весняний промінець.
У нас в серцях живе весна
Від всіх таємно,
Весна серед зими,
Любов її творець.

1993р.

Почитайте мої вірші,
Вони зіткані з світла і сонця,
Вони в дім незвичайний віконце,
Де живе моя крапля душі.

Увійшовши в мій дім – не ламайте,
Не топчіть все важким черевиком,
Не сподобалось – просто закрийте
Двері в світ, до якого не звикли…

2009р.

Тут центр Всесвіту –
Дитя у ясликах лежить.
А Його Мама тихо спить,
Вона іще всього не знає,
Яка жорстока смерть
Її Дитя колись чекає.
Він виросте і скаже всім,
Що Він Спаситель,
Цар світу і нещасних
Покровитель.
Та не приймуть Його усі,
А лише добрі,
З світлом у душі.

Хто бачив Його чисті очі?
Вони, як сонце проти ночі.
А погляд сильний,
Сповнений любов`ю,
Як можна було
За любов завдати болю?
Як можна було
Йому в очі наплювати?
Як можна було
Його ні за що побити,
Розіп`яти?
Як можна було
Стати натовпом жорстоким
І захотіти знищити
Цей Погляд Одинокий?
Який все міг
Та голову схилив
І дав Себе убити,
Щоб ми могли
В любові вічно жити.

Ісусе, я кладу своє життя
До Твоїх ніг…

2009р.

Магнолії пахнуть
В зеленому парку
І птахи співають
Весняних пісень.
Присів сивий дід
Посидіти на лавку,
Згадати життя,
Пригадати усе…
Він довго зажурено
Міряв очима,
Голубку біленьку,
Що рядом була.
А чорна ворона
ЇЇ все гонила
І гнала подалі,
Бо рядом жила.
Подумалось діду:
«Голубка біленька –
Це перша дружина,
Що Бог мені дав,
Вона була ніжна,
Гарненька, маленька,
Всім серцем любила,
Та я тільки злився –
Її не кохав.
Вона всю війну
Мене дуже чекала,
Молилась, просила
У Бога життя,
За мене ночами
Сльозу проливала,
Боялась, що з пекла
Нема вороття.
Завжди відчувалась
Її дивна сила,
Яку пояснити
Не міг я тоді,
Молитва її була
Сильна, як крила,
Мене захищала
В бою від біди.
.
Вернувсь я із фронту
Живий і здоровий,
А діти маленькі
Уже підросли.
Та я - біс в ребро,
Був такий гоноровий,
Пішов по жінках
Відпочить від війни.
Знедужала жінка
І скоро померла
Не довго за нею
У серці тужив,
Подумав – життя!
Все, мабуть, так і треба,
Собі іншу пташку
Швиденько зловив.
Та пташка давно
Вже за мною дивилась –
Літала, шукала
До мене піхід.
А я, як хлопчисько
У неї влюбився.
Вона ж всередині
Була наче лід.
Красива й холодна,
Жорстока, недобра,
Довбала мене
Своїм дзьобом в висок.
А я все гадав,
Це ворона – чи кобра?
Жахався її
Непростих витівок.
І в мене усе у житті
Шкереберть полетіло,
А сам інвалідом зробився,
Роботи нема,
Ворона моя
Краще жить захотіла,
Від мене швиденько
Назавжди втекла.

Один залишився.
Не знаю як жити.
Дивлюся на білу
Голубку у ніг,
На серці так сумно,
Аж хочеться вити,
Чому я в житті
Зрозуміти не міг
Такі прості речі
Як щастя, як доля,
Чому я, голубко,
Тебе не зберіг…»

2009р.

Садок колгоспний біля хати ,
Там яблука сусіда рве,
А що не зможе обірвати,
Обов`язково обтрасе.
Ставок колгоспний біля саду,
Сусід сітями риб краде,
А що не зможе сам дістати,
Поглушить все і підбере .
Ось пасіка колгоспна біля саду,
Там бджоли мед собі кладуть,
Сусід і тут зробив засаду,
Та бджоли мед не віддадуть!
Медпункт стоїть біля колгоспу,
Сусід туди щосил біжить,
Його скусали бджоли-оси,
Він дуже хоче бідний жить.
Ще цвинтар є біля медпункту,
Когось туди уже несуть…
Спи, не тривожся прорахунком
Та й мертвим бджоли не гудуть.
А все так гарно починалось.
Природа, сад, плоди ростуть
І може б все іначе склалось,
Якби обрався вірний путь.

2009р.

Смеркає…
Білий світ за вікном
Засинає…
А в хатині матуся
Дитятко мале колихає.
Цілий день працювала
І дуже стомилась.
Над колискою ненька
Тихенько схилилась,
На синочка свого поглядає,
Задумавшись,
Про його щастя гадає.
Яка доля чекає
Маленьку дитину?
Чи підтримає хтось
У нелегку хвилину,
Чи змужніє,
Людиною справжньою
Стати зуміє?
Чи добром його серце
Наллється,
Чи гніздечко щасливе
Сімейне зів`ється?
І заснула, як пташечка
Над пташенятком.
Та й поринула в сон
Із забутим початком,
Де вона сизокрила пташина,
А дитятко – доросла людина,
Самостійно крокує
По білому світі.
А вона голубицею
Сіла на віти,
Заглядає тихенько
У рідне віконце,
Де синок поживає її,
Любе сонце.
А синочок сидить
За столом, п`є горілку,
Лає словом лихим
І не знає зупинку.
А у хаті побито усе
І пропито,
Що батьківською працею
Було нажито.
Б`є безжалісно
Рідну єдину дитину
І мордує нещасну
Змарнілу дружину.
Стрепенулась голубка
На вітах зелених,
А у грудях серденько
Забилось шалено.
І в душі обірвалося щось,
Заболіло.
Від нещастя пташина
Уся затремтіла,
Закричала, заплакала
І розбудилась.
Вся в сльозах, ще не вірить,
Що це все приснилось,
Вже не пташка вона,
А людина
І в колисочці спить,
Посміхається мило дитина.

Розплакалась мати,
Здіймаючи вгору
Зпрацьовані руки:
«Господи! Та за що таке горе,
За що такі муки!»
А Господь із небес
Їй відповідає:
«Бо молитви твоєї за сина,
За долю не має…»

2009р.

Місячна ніч над ставком.
Хвилі тихенько зіркам
Колисковую пісню співають,
Ще й соловейко підспівує
В соннім зеленім гаю.
А зорі, як діти, у хованки
З хмарами грають,
Місяць на хвилях будує
Сріблясту доріжку свою.
Верби стомились за день,
Схилились водиці напитись,
Горді тополі, мов сторожі
Стали у рівний рядок.
Кручі хотіли б водою умитись,
Та більше не можуть схилитись,
Просто стоять і радіють,
Торкаючись хмар і далеких зірок.

2009р.

Я Зима…
Білосніжна й холодна,
Одягнула півсвіту
В розкішні полотна,
Витканих із кришталевих
Сніжинок,
Візерунчастих, як в королеви,
Крижинок.

Я Зима…
Розмалюю всі вікна квітками,
Білим інієм, срібними кольорами.
На ялинки, берізки, дубочки
Із мережива вдягну сорочки.
Вкрию білою кригою ріки,
Заморожу морозом світанки.
Ох, люблю пощіпати за щічки
Дітвору, яка їздить санках!

Я Зима…
Замету і засиплю, завію
Всі ліса і поля, і села,
Всі дороги й стежки заховаю,
Зроблю скрізь білосніжну пустелю.
Буде все навкруги як у казці,
Зачарую усіх я красою,
Заіскряться сніжинки на сонці
Діамантовою росою.

І заграє мелодію вітер,
У таночок сніжинок покличе,
Понесуть вони звістку по світі,
Що вже свято прийшло Новорічне!

2007

Північний вітер.
Холодно. Волого.
Важкі хмарини хочуть
Доторкнутися землі.
Це осінь. Все навколо
Сіре і убоге
Туманами закуталися
Невеселі дні.
Мовчать птахи,
Мабуть їм все немиле,
Дрібні краплини падають
Із голих стебелець.
І тільки ягоди
Червоної калини
Погойдує квапливо вітерець.
Прощається природа,
Небо плаче.
Зажурено сумує
Почорнілий ліс.
Не знає втіхи,
Бо життя не бачить
На мокрій гілці
Одинокий лист.

2009

Зірка зорить в мої карі очі,
Мов питає, чому я одна?
Серед тихої, темної ночі
Все ніяк не залишу вікна…
Я дивлюся на зоряне небо
І не в силах відвести очей,
Знаю я, мені жити ще треба,
Піднімати маленьких дітей.
Я так хочу, але це не просто,
Відчинивши туманне вікно,
Увійти у зоряний простір,
Злитись з світлом далеких зірок.
І мов птах полетіти угору,
До небес і до нових світів,
Щоб забути про біль і про горе,
Що спіткали мене на землі.
Може зірка, що світить у вікна,
Своїм світлом мене обійме
Та зігріє з любов`ю привітно,
І ніколи не зрадить мене…

2002

Спека спадає…
Вечір над землею пропливає.
Вже сонечко, мов панночка,
В перину із пухнастих хмар сідає.
Блакитне небо
Від хмарин червоних рожевіє.
Під пісню солов`їну
Над ставом місяць з зіронькою мріє.
Ідуть корівки із пасовиська додому.
В травиці цвіркуни цвіркочуть по одному.
І пахне свіжим сіном доки не стемніє –
Це в нашій Україні вечеріє…

2009р.