нещодавно я помітила, що доволі дивно вимірюю час.
тепер замість хвилин у мене треки.
потреково.
потрековість.
весь мій щоденний маршрут вміщуються у 7треків.
7 рейдіохедівсько-моїх треків..
____
jigsaw falling into place
коли випадає багато снігу надворі, то все стає занадто близьким.
тісним потоком сніговими тунелями рухаються напівзаглохлі залізяки і червононосі пішеходи.
тепер тут все докупи: машини, люди, лузери.хто чи що ти-залежить від тебе.
ти можеш сидіти всередині якого-небудь авто і зливатися з ним, теж стаючи машиною, що перебирає різні важелі і голосно сигналить людям, лузерам та іншим машинам.
ти можеш просто бути одним з людського потоку.чимчикувати хутко додому, тримати boss'івський кульок в руці і обганяти потік машино-людей, людино-машин.
або ж ти можеш бути лузером, як я. або стати лузером-мною. хочеш? нести важку сумку з книгами, ковзатися в кедах(!) і дуріти від температури..не хочеш?правильно.
____
nude
гадаєте, сніг-це диво?диво, яким нас винагороджують небеса, "біла ковдра", "холодне покривало"..
а от чомусь мені, лузеру в кедах, спадає на гадку інша мотивація появи "білих мух" над головами. небожителі лущать власну шкіру, струшують лупу, обривають крила, щоб прикрити попсову мерзенність під ними.хоча б прикрити, якщо знищити неможливо.
ми радіємо цьому диву, ковтаючи шматочки шкіри янголів.янголів, які втомилися бачити нас.
чути нас. та знищити нас не можуть...
____
creep
я так бажала тобі ідеальності.я прагнула, щоб ти був розумнішим, успішнішим, ТВОРЧИМ.
тоді б я мала аргументи забути, мовляв, занадто досконалий.
але ні, в тебе вже виробилась звичка-манія-рефлекс робити наперекір.
свідомо чи ні-знаєш тільки ти, та й то в кращому випадку.
тож, ти не ідеальний.
ти брешеш, ти всього не знаєш, ти розмовляєш суржиком...
а я намагаюсь знову робити тебе досконалим. хоча б в собі, хоча б біля себе, хоча б для себе, лузера в кедах..
____
you
я не хочу, щоб моїм "ти" був саме ти.
може, варто "завести" собі когось іншого, або й взагалі розмовляти із собою на "ти".
грати одразу дві ролі. знати наперед весь сценарій і репліку співрозмовця, тобто себе-тебе.
тоді б можна було розмовляти, не витягаючи навушник з вуха (ненавиджу-витягати-один-навушник-коли-хтось-до-мене-звертається).
але от я вже звикла, що моїм "ти" є саме ти.
доведеться вигадувати тебе ще раз.і ще раз переживати зиму.
____
lurgee
а знаєте, мені не так вже й важко ігнорувати безглузді думки про "ти", машино-людей і шкіру янголят.
достатньо уявити, що на шиї я гордовито несу не голову без шапки, а міні-холодильник.
і всі думки, складені в кульочку "зайве" попримерзали до його стінок, наче який-небудь овоч, куряче стегно чи давні пельмені.
і так легко.так свіжо, коли всередині твоєї голови температура вища, ніж поза нею.
тільки в ноги холодно, бо ж в кедах, лузерка.
____
a wolf at the door
завжди бувають моменти, коли свідомість, так би мовити, "глючить".
в свідомості крутиться таке собі слайд-шоу.
якась гола дівчина виконує вправу "берізка", бегемоти мають крила і дзижчать, як бджоли, кришаться зуби у дивних істот, на стільчики намотуюься дивні шматки тканини, омлет перелітає через багатоповерхівку...
гадаєте, перевтома?тоді я втомлююсь вже від того, що живу, бо свідомість "глючить" постійно.
навіть тепер, коли мені на хвильку здалось, що ти, таки, існуєш для мене.
____
videotape
я не чую твого дихання, але чомусь я впевнена, що дихаю
в такт з тобою.
дихання моїх легенів римується з твоїм..
сніг пахне так, як ти.свіжо і прохолодно.
я вже майже вдома!
я збилась з ритму, рими і рядків..
мені холодно в ноги і в легені, бо я відчуваю твій холодний запах.

люблю, лузерка.
щодня я проживаю свої 7 рейдіохедівських хвилин ось так.

мені боязко стояти на краю власного ліжка і дивитися вниз.виникає відчуття, що стою на краю чогось високого і страшного.боюсь впасти.
в мене ж-бо відсутні крила, які можуть порятувати від півметрового суїциду.
мені страшно бути в тиші, бо свідомість наспівує мені своїх дивних пісень, які чомусь до болю нагадують "рейдіохед".а "рейдіохед" до болю в лобі нагадує про тебе.
я боюсь ходити босоніж по холодній підлозі. адже тоді я можу захворіти і місяць не виходити з дому.я боюсь, що ти ходиш босоніж по холодній підлозі...
мені боязко, що зима закінчиться для мене ще на своєму початку і ти про це знатимеш.

мені страшно помічати купу дивних фобій, ще страшніше усвідомлювати звязок між ними і тобою, що пронизаний моїм вже "фобійним" "рейдіохедом".
2010

вигаптувані безкровними венами візерунки на руках не завдають такого очікуваного і жаданого болю.
просто біль втомився постійно бути зі мною.він зник, залишивши пустоту.
вона не розмовляє зі мною.
вона не коле мене кригою в піднебіння і не лоскоче мотузками шию, не дряпає шкіру нігтями і не таврує спину розпеченим залізом.
пустота сідає навпроти і дивиться мені в душу порожніми очними впадинами.
вона не має тіні і голосу.вона всюди ходить за мною, тримаючись за край мого одягу своєю маленькою сірою кінцівкою і намагаючись і далі спрямовувати погляд мені в душу.
пустота не робить мені боляче.вона проводить сірою рукою по моєму волоссю і наплутує його собі на пальці.
а я чекаю болю.
від Тебе.
чекаю, коли знову прийдеш, і малюватимеш ржавим цвяхом у мене на серці, обпікатимеш його окропом, різатимеш на шматки.малюй, обпікай, ріж.мені не жаль для тебе свого серця.
тільки забери від мене ту потвору.

Зі звуком дряпання нігтями по склу ти досі нищиш мене зсередини.
Скажи, невже тобі приємно бути свідком, а головне причиною слідів обрізаних крил на спині?
Невже ти більше ніколи не будеш моїм янголом?
Певно, я тоді втратила тебе назавжди. В одну секунду. Однією секундою. Заради однієї секунди. Одразу – «штрих!»- і немає серця, «чвак!» - і зникли крила за спиною.
Тепер крила для мене – це тільки органи, вкриті пір’ям, призначені для польоту птахів (НЕ янголів!).
А на шкіру спини, пошматовану слідами колишнього дива, падає сніг, заморожуючи біль.
Тебе більше не існує для мене. Просто звук, з яким дряпаються душа інколи проривається крізь навушники до моєї свідомості. Та інколи тупим болем віддають шрами на спині…

авітамінозні вулиці пустішають.
дедалі рідше відчиняються вікна.
страх перед депресійно-вірусним захворювань змушує людей боятися повітря.
а разом з тим і свіжості, а разом з тим і кисню.

ми воліємо надягти респіратори, накритися трьома ковдрами, зачинитися в непровітрюваних кімнатах.
тільки щоб не виходити в розпач епідемії, тільки щоб не відчути осені.
тільки щоб вберегтися.щоб жити далі.
а чи можна назвати життям те безкисневе, безнатхненне існування в замкнутій квартирі?
кожен розуміє по-своєму.

слабкими венами гуляють антибіотики, витісняючи кисень.
вони проникають до мозку, вбиваючи останні клітини, ще здатні тверезо мислити.
вони поселяють в свідомостях страх перед відчиненими вікнами.
страх перед свіжістю.страх перед оновленням.
видумана епідемія вбиває нашу осінь.
а вікна дедалі частіше зачиняються.

маленькими кришталиками подразнюючи червоні від холоду пальці,
танцюючи на кінчику язика,
зліплюючи нафарбовані вії
зі мною грається МОЯ зима.
_____
цього року вона найкраща.
вона солодка і тепла.
вірніше, ТЕПЛА..
вона наповнює вязано-шерстяну душу гарячим, солодким до приторності чаєм
вона любить мене.чуєте?!моя зима мене любить
_____
і все одно, що інколи мені слизько і я падаю, руйнуючи власні світи.
все одно, що я шморгаю носом.від сліз і температури.
все одно, що в мене в навушниках застрягла ЙОГО пісня.
____
я люблю тебе, моя найкраща зимо

2010