Автори /
Юрій Єршов-Холодний (1949)
|
Рубрики
/ Народе необачний
Опис: Збірка поезії, 2009 рік
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
МОЛОДИМ
•
ПОВОДИР
•
УКРАЇНІ
•
ДОПОКИ ЖИВУ
•
* * *
•
ПЕКЕЛЬНЕ ОКО
•
ЧОРНА ЗГРАЯ
•
* * *
•
ОКЕАН
•
ЗЕМЛЕ РІДНА
•
АРІАДНА
•
КРИЛА
•
ПОЗИЦІЯ
•
ВАЖЛИВО - НЕВАЖЛИВЕ
•
НЕБО БАТЬКІВЩИНИ
•
БОРОЗНА
•
ЖАГА ЖИТТЯ
•
РІДНЕ СЛОВО
•
БІЛЯ РІЧКИ
•
ЧЕРНЕЧИЙ ХЛІБ
•
ПОЕТОВІ
•
РОМАНТИК
•
НЕ БИЙТЕ ПОЕТІВ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПРОВІНЦІЯ
•
ПАМ'ЯТЬ ПРО ДОН КІХОТА
•
МОЄ ПОХОДЖЕННЯ
•
ГЕНІЙ І ЧАС
•
ВІТЧИЗНА
•
МЕЖА
•
ВИБІР
•
О ЮНОСТЕ...
•
КОЗАЦЬКА КРИНИЦЯ
•
ОДА ЦЕГЛИНІ
•
ХОРТИЦЯ
•
ТАВРИ
•
ТАВРІЯ
•
СТЕП
•
РІДНІ БЕРЕГИ
•
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
•
НЕЛИНЬ
•
А КИЇВ...
•
ОДА ДУБАМ
•
ГОРІХ, КАШТАН І ДУБ
•
* * *
•
МОВА І МОДА
•
КОЛЯДА
•
РІДНА МОВА
•
ПРАДІДІВСЬКА МОВА
•
ПІЗНАННЯ
•
ЗЕМЛЯ
•
НЕЧУВАНЕ Й НЕБАЧЕНЕ
•
ТРОЯНДА ДИКОГО ВОГНЮ
•
НА РІК КОНЯ
•
КАПІТАЛІЗМ
•
ПРИМАТИ
•
ГУСИ
•
НА МОРІ
•
«УКРАЇНСЬКИЙ» ГЕН
•
БЕЗГОЛОВИЙ ВЕРШНИК
•
ДЕРЖАВА
•
МЕЧЕМ I ЛЕМЕШЕМ
•
ГЕРОСТРАТИ
•
СЛОВА
•
НЕ ЖДІТЬ
•
ДОРОГОВКАЗИ
•
ВОЛЯ
Переглянути всі твори з цієї сторінки
О молоде нестримне покоління,
Іще нестямне, як мале курча...
Іще нестямне, як мале курча...
Мені вже треба поводир,
Бо мій припав на ліву ногу.
Бо мій припав на ліву ногу.
Україно ти моя єдина,
Аби вірить в тебе і любить,
Аби вірить в тебе і любить,
Коли очі мої
Опалив білий біль,
Опалив білий біль,
Усе тополі і тополі,
Мов знаки оклику, ростуть
Мов знаки оклику, ростуть
Міста лежать простерті ниць.
Порожні чорні їх зіниці.
Порожні чорні їх зіниці.
Летить орел на полювання,
А слідом стільки вороння...
А слідом стільки вороння...
Перо Гомера і Софокла,
Те, що грізніше палаша,
Те, що грізніше палаша,
Люблю глибоку я орню.
Вона виорює брехню,
Вона виорює брехню,
Ніколи я про землю рідну
Брутальне слово не сказав.
Брутальне слово не сказав.
Моя сучасна Аріадно,
Що винайшла спасенну нить,
Що винайшла спасенну нить,
Він до народу був байдужий —
Зухвалий молодий орел,
Зухвалий молодий орел,
Якщо не маєш ти позиції,
Тебе, як річ, поставлять в кут.
Тебе, як річ, поставлять в кут.
Хіба важливо це?
Важливо — неважливе,
Важливо — неважливе,
Ще по-березневому колючі
Клекотять яругами вітри,
Клекотять яругами вітри,
Грядуть поети головні,
Всі, мов кіннота, на коні.
Всі, мов кіннота, на коні.
Відчинив вікно — і людний гамір
Закрутився, загудів, як вир.
Закрутився, загудів, як вир.
Хто мене вбиває просто неба —
Римлянин, що в грудях спис зламав?
Римлянин, що в грудях спис зламав?
Життя своє річка долає уплав.
Лежить на толоках трава поруділа, —
Лежить на толоках трава поруділа, —
Мені хоч трохи тиші дайте.
Я ж у вас хліба не прошу.
Я ж у вас хліба не прошу.
На службу всенічну у дзвони
Ударили в монастирі.
Ударили в монастирі.
Ну хто такий поет у цьому світі —
Рибалка, що діждавшись темноти,
Рибалка, що діждавшись темноти,
Не бийте поетів рожеві вітрила,
Бурхливі незгоди ламають їм крила.
Бурхливі незгоди ламають їм крила.
В тихім сквері біля психдиспансера
Рано сутініє восени.
Рано сутініє восени.
Час моїх журавликів —
Мрії і сподівань,
Мрії і сподівань,
Від станції Мінус
До станції Плюс
До станції Плюс
Я не поет —
Я просто дід
Я просто дід
Моєму тренерові Леоніду Жаботинському
Свою долю колись різбив ти
Долотом по дубовій корі,
Долотом по дубовій корі,
Час — це грим. Полотна, рими
I мелодія оця —
I мелодія оця —
Вітчизна нам дається, як ім'я,
Тому вона у кожного своя.
Тому вона у кожного своя.
Мені в житті не повезло:
В моїй душі — добро і зло,
В моїй душі — добро і зло,
Шлях до зірок лежить крізь терни
Ілюзій власних і химер.
Ілюзій власних і химер.
В народній пісні — наша горда суть.
Із неї наші корені ростуть.
Із неї наші корені ростуть.
Як копав козак криницю —
Любу земленьку копав,
Любу земленьку копав,
Проста цеглина — дивна річ! —
Сама у полум'ї горіла,
Сама у полум'ї горіла,
Чи спала, чи вагалась довго,
Та ось прокинулась вона —
Та ось прокинулась вона —
Таврида. Таврія. Тавро...
Тавро. Таврида. Таври...
Тавро. Таврида. Таври...
Ходить степом вітер-ненаситець.
Сонця дотліває каганець.
Сонця дотліває каганець.
В груди степу, наче у залізо,
Б'ють копитьми сонця табуни.
Б'ють копитьми сонця табуни.
Віра. Надія. Любов. Квіти. Коріння. I Зерна.
Відпливають віки, відлітають літа.
Тільки пам'ять стодавню тримають могили,
Тільки пам'ять стодавню тримають могили,
На кручі зелен-дуб шумів,
Пив сонячність прозору.
Пив сонячність прозору.
В краю козацькім народився —
Я жолудем ожолудився.
Я жолудем ожолудився.
(для нащадків)
Мов лавром повиті
Мов лавром повиті
Легкі очеретяні хмари
Під стріху криють небеса.
Під стріху криють небеса.
За народними мотивами,/i>
В мові немає броду.
Мову вивчати слід.
Мову вивчати слід.
І радість може вбить, мов криця:
Розчулиш серце — і нема...
Розчулиш серце — і нема...
...I небо несподівано відкрилось,
Вінцем терновим досягло чола —
Вінцем терновим досягло чола —
Не зманіжено-гортанна,
А барвиста словом,
А барвиста словом,
Птаха пізнаю по траєкторії,
Чи високий має він політ.
Чи високий має він політ.
Обдурена, заставлена, украдена,
Довірлива, неначе немовля;
Довірлива, неначе немовля;
— Побачимо — поплачемо, —
Казав один сліпий.
Казав один сліпий.
Троянда дикого вогню
Не колить, а пече,
Не колить, а пече,
Може, й краще жити десь у лузі,
Грамоти підступної не знать,
Грамоти підступної не знать,
I понеслись згори униз
В часи занепаду й розрухи.
В часи занепаду й розрухи.
Він бачив обрії реальні,
Та світлий розум схибив блуд.
Та світлий розум схибив блуд.
Сад з уламками тиші,
Мов нічний Колізей,
Мов нічний Колізей,
Золота погожа днина.
Віє спокій звідусіль.
Віє спокій звідусіль.
Моя хата з краю...
Лиш на пагорби столиці
Зійдуть сутінки нічні,
Зійдуть сутінки нічні,
На вбивство нардепом селянина
Валерія Олійника
Валерія Олійника
Йдуть конокради в казнокради.
Я чищу правду від іржі.
Я чищу правду від іржі.
Його народ чекав, як Спаса,
Душі своєї Храм відкрив.
Душі своєї Храм відкрив.
Сховавши в серці біль солону,
Прогірклі, як полин-трава,
Прогірклі, як полин-трава,
Я став на той пророчий шлях,
З якого нікуди звернути:
З якого нікуди звернути:
Від Котляревського Івана
І до Тараса Кобзаря
І до Тараса Кобзаря
Навіть квітці треба воля -
Вітер, простір і блакить...
Вітер, простір і блакить...