Десь у райських садах,
Де між злом і добром росте древо,
Я знайду по плодах
Тебе грішну, божественна Єво.

Підлим змієм в гіллі
Я підбурю поживою голод,
На постельній міллі
Ми коханням запалимо холод.

Заборонений плід
Вже не здасться таким солодкавим,
Коли стоплений лід
Розпорошиться з присмаком кави.

Сигаретним плащем
Білий світ для очей зачинили.
Якби шанс дали ще –
Ми би знову так само вчинили.

Місто не змовкне ніколи,
Спати не ляже воно.
Лиш під разові уколи
І під дешеве вино

Запал ледь-ледь заколише.
В світлі неону й реклами
Місто фрівольністю дише,
Будучи ще в руках мами.

Дайте дитині свободу! –
Це зможе дати їй місто.
Взявши забруднену воду,
Таке ж заквасили тісто.

Місто приречене вмерти
Швидко, комфортно, невчасно.
Навіть в обіймах у смерти
Гляне у очі їй власно.

Спить кохана, спить.
Тихо шелестить
На її устах
Мить.

Де кохана? Де?
Думкою бреде
Через сни мої.
Йде.

Ось кохана, ось! –
На устах знялось.
Розбудив її
Хтось.

Я – тільки деякі слова,
Я – вирвані з контексту фрази
Чергових лайки і образи,
Якими повна голова.

Я – тільки капля в морі сліз,
Котрі спадали на підлогу
З твоїх зволожених карніз
І були замість епілогу.

Я – тільки слово, що в кінці,
Я – тільки голос монологу,
Який лиш вводив в манівці,
Хоч і молився щиро Богу.

Стоїть Тарас: вітри колишуть волос
І вус потягся за вітрами вслід.
Промов, Тарасе, нам почути б голос –
Твій би зумів з сердець стопити лід.

Твій би зумів – нема-бо в нас пророків
І дух козацький витравляють з нас.
Ми так тебе чекали стільки років –
Мойсея українського – Тарас.

Ми так тебе чекали й маєм знову
Сподівану надію, що колись
Тебе запросин ще на зустріч нову,
Лише, Тарасе, довго не барись.

Та й не колись, а щиро просим нині:
Прийди, поглянь як на Вкраїні там –
Там змін ніяких – у лляній свитині
Душа і тіло віддані катам.

Одні кати – то слуги князя ночі
В оману вводять, викрадають суть,
Фіранку темряви насовують на очі
І вже прямим маршрутом в ад несуть.

Кати другі – князі оцього світу –
Торговці вольностей народних мас
Не сповнюють канонів з «Заповіту»
І проектують злість свою на нас.

Прийди і словом огнедишним мови,
Щоб твердо стати на зчорнілий ґрунт,
Достойну відсіч давши проти змови
Одних і других. Повсякденний бунт

Блукає вулицями, кличе на Майдани,
Без твого ж слова потерпає крах –
І знову люд закований в кайдани,
І все здобуте поглинає прах.

Нема садів вишневих біля хати
І в солов’їв не той репертуар:
В нім лиш жаргони і відверті мати,
Чуже «Bonjour», чуже «Au revoir».

Нам так свого бракує: де ти? де ти? –
Без посланця не ступимо і крок.
З твого благословення шлем памфлети,
Щоб хоч якось вказати на порок

Мужів обсипаних, мов кіром, орденами,
А нам лишається лиш скрегіт і плачі,
Бо як з тобою, так же чинять й з нами
Ті інфернальні й владні палачі.

А ти стоїш – гадаєш свою думу,
Альтернатив вишукуючи нам.
Не треба золота, не треба круглу суму,
Лиш хліба дітям, а вже не панам.

Блаженні-бо убогі і голодні
І чисті серцем в світлі свого ока
Твоє ім’я звеличуєм сьогодні:
Художника, поета і пророка.

І буде в хаті правда, сила й воля,
І дух кайдани рабські розіб’є,
Які б сюрпризи не принесла доля
Усе здолаєм, бо Шевченко є!

Збережу на пам'ять дотиками губ
Смак на них тривкого карамелю.
Божевіллям ведений чергових згуб
Від кохання з домішками хмелю.

Сховає обрій атрибути дня,
Лишивши місце мріям перспективи
Як питимемо з спільного горня
В стосунки вносячи щоразу корективи.

Я обіллю тебе покровом і теплом,
Немов росою на досвітні квіти,
Віддавшися взаємно загалом
Як у надійні руки батьку діти.

03.02.10

Засинай! Бо що за нагорода,
Коли побачиш поміж сон:
Моя пошкоджена природа
В вікні змальовує фасон.

Між барикад кімнати і фен-шуя
Твій спокій стишених зітхань.
З їх легіоном в бій нічний спішу я,
З їх апетитом зазіхань.

Стою в дверях, очікуючи досі
З твоїх долонь дівочої цноти,
Себе заплетеним в волоссі,
Де будеш вплетена і ти.

21.12.09

Хто не любить не друг,
Хто кохає - не любить.
Спільних поглядів круг
Лиш надії голубить.

Випадання розмов
З категорій "полова",
З знанням тисячі мов
Я не скажу ні слова.

Роздоріжжям бажань
Твою волю не з'їм,
Як полюбиш мене -
Назвеш другом своїм.

Ніби ангел з небес
Поряд стану при сні,
В зорепаді чудес
Стань лиш другом мені.

Це пригнічений стан
З категорій недуг,
Як полюбиш мене
Лиш тоді назви "друг".

27.11.09

Я вб'ю тебе і навіть не заплачу,
Прибравши усмішку з холодних лиць,
За твою по-наївному дитячу
Натуру нефільтрованих столиць.

31.01.10

Дороги втоптані мільйонами життів:
Часами радісні, часами вбиті горем,
Із вироками катів, з милістю царів,
Із волею напоєною алкоголем.

Машина часу - уособлення тирана
Садить на палю, в'яже до тополь.
Кохання зраджене улесливістю Дон Жуана
Збирає до колекції мільйони доль.

Колиска світу приспить людство сонне,
Замилить вуха казками про рай,
Отримає послання це число мільйонне,
Котре востаннє прогримить: "Good bye!"

28.06.09

Гори далекі спалені днем,
Дихає вітер з країв тих вогнем,
Сонце востаннє погляне з-за хмар -
Кине на землю пожар.

Роси потоплять пожежу під ранок,
Спрагу втамує знеможений грунт.
Стукає в вікна відкритих фіранок
Вранішній бунт.

Бабине літо лоскоче повіки,
Вітер торкне павутин.
Ранки зливають тумани у ріки:
Пейзажі картин.

01.10.09

Твій гламур засліпить мої очі,
Красу твою й шедевром не назвеш,
Твої слова - слова пророчі,
Які у формі повідомлень шлеш.

Коло днів моїх закінчиться на тобі,
Бо з тобою ми обіймем час.
Я з тобою як дитя в утробі
Для життя народжуюсь ще раз.

Пам'ять образи відтворить давні,
Коли сором'язливість гралась з нами,
А ми в кохані ще такі невправні -
Не вміли виразить його й словами.

16.05.09

І свято-несвято розписаних днів,
То лиш слова смутку - не гнів.

І штори закриті небесних вікон -
Це прозьби мої - не закон.

Символіка мертва, статичні слова
Та зранюють серце, болить голова.

За святами слідують будні як завше
Із рук випускаючи птицю, спіймавши.

В небесних галактиках дальніх планет
Ріднить нас лише інтернет.

14.12.09

Не приймай, але не смій забути
Слів, які здались брехнею.
Пристрастями забраний в рекрути,
Хоч для тебе залишусь свинею.

Я хворію, зваблений тобою,
Сном позбавлений розіп’ятий у часі.
Не помітила як стала ти рабою
Свого гонору у скривленній гримасі.

По два фронти взаємних суперечок –
Півідеальні, милі, чарівні,
Віч-на-віч в образі овечок,
А в телефон – відверте „ні”.

В чеканні трепетнім на нові весни
І на відлиги сліз, образ і сварок
Промінчиком надії всплесни:
Зроби мені малий подарок!

30.01.10

Хай твоїм словом буде мовчанка-
Все зрозуміло і так,
Ніжна моя віртуальна коханка.
Твій віртуальний маньяк.

Хай поцілунком буде усмішка-
Я усміхнуся, а ти?
Сон в ритмі танго до теплого ліжка
Хоче тебе затягти.

Поміж рядків і словесних наруг
Може впізнаєш-найкращий твій друг.

23.11.09

Вона пішла не зачинивши двері,
Щоби востаннє провести
Слізьми на чистому папері
Їй адресовані листи.

Лиш спогадом зігріті може
Пам'яттю збуджені від сну
Завжди настроєних вороже,
Завжди шукаючих весну.

Вона пішла, а слід як змії
Трояндним запахом тяглись.
Нічого так й не зрозуміє,
Хіба на старості колись.

04.11.09

Холодне скло оплакане дощами
Наспівує романс осінніх днів,
Сховавши тінь за голими кущами
Вчорашніх, літніх, вимріяних снів.

В обличчя дме хурделицею грізно,
Одне бадилля вальс танцює їй,
Одні лиш очі скаржаться, що пізно
У час такий вертатися до мрій.

У час такий суворого режиму:
Трісканих губ, померклих в тоні рук,
Латаючи на півдорозі шину,
Плетивом з радостей і драматичних мук

Моїх думок, бажань, моїх емоцій,
Моїх історій, моїх скалок в оці.

14.10.09