Стоїть Тарас: вітри колишуть волос
І вус потягся за вітрами вслід.
Промов, Тарасе, нам почути б голос –
Твій би зумів з сердець стопити лід.

Твій би зумів – нема-бо в нас пророків
І дух козацький витравляють з нас.
Ми так тебе чекали стільки років –
Мойсея українського – Тарас.

Ми так тебе чекали й маєм знову
Сподівану надію, що колись
Тебе запросин ще на зустріч нову,
Лише, Тарасе, довго не барись.

Та й не колись, а щиро просим нині:
Прийди, поглянь як на Вкраїні там –
Там змін ніяких – у лляній свитині
Душа і тіло віддані катам.

Одні кати – то слуги князя ночі
В оману вводять, викрадають суть,
Фіранку темряви насовують на очі
І вже прямим маршрутом в ад несуть.

Кати другі – князі оцього світу –
Торговці вольностей народних мас
Не сповнюють канонів з «Заповіту»
І проектують злість свою на нас.

Прийди і словом огнедишним мови,
Щоб твердо стати на зчорнілий ґрунт,
Достойну відсіч давши проти змови
Одних і других. Повсякденний бунт

Блукає вулицями, кличе на Майдани,
Без твого ж слова потерпає крах –
І знову люд закований в кайдани,
І все здобуте поглинає прах.

Нема садів вишневих біля хати
І в солов’їв не той репертуар:
В нім лиш жаргони і відверті мати,
Чуже «Bonjour», чуже «Au revoir».

Нам так свого бракує: де ти? де ти? –
Без посланця не ступимо і крок.
З твого благословення шлем памфлети,
Щоб хоч якось вказати на порок

Мужів обсипаних, мов кіром, орденами,
А нам лишається лиш скрегіт і плачі,
Бо як з тобою, так же чинять й з нами
Ті інфернальні й владні палачі.

А ти стоїш – гадаєш свою думу,
Альтернатив вишукуючи нам.
Не треба золота, не треба круглу суму,
Лиш хліба дітям, а вже не панам.

Блаженні-бо убогі і голодні
І чисті серцем в світлі свого ока
Твоє ім’я звеличуєм сьогодні:
Художника, поета і пророка.

І буде в хаті правда, сила й воля,
І дух кайдани рабські розіб’є,
Які б сюрпризи не принесла доля
Усе здолаєм, бо Шевченко є!