Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Інститутка (до 1939)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
я – миша летюча, метелик нічний.
Вино й кавалери – моя атмосфера,
причал емігрантів, Париж чарівний!
Мій татусь від Чека утекти не устиг,
та зробив проти них він чимало.
Був донос, був арешт, був у ка́зні нічліг,
ну, і розстріл – вердикт трибуналу...
І ось я́ – проститутка, я – фея зі скверу,
я – миша летюча, метелик нічний.
Тепер сутенери – моя атмосфера,
причал емігрантів, Париж чарівний!
Я сказала полковнику: – Нате, тримайте!
Тільки пхати не треба «валюту» донську.
За любов – мені франками суму віддайте,
а в іншому всьому – замало смаку.
Бо я – проститутка, я – фея зі скверу,
я – миша летюча, метелик нічний.
Тепер сутенери – моя атмосфера,
причал емігрантів, Париж чарівний!
Та коли-не-коли, у сеансі кохання,
я пригадую рідну Одесу мою.
І тоді я плюю в їхні фізії п’яні!
А інше усе – еквілібр на краю...
Бо я – інститутка, дочка камергера,
я – миша летюча, метелик нічний.
Вино й кавалери – моя атмосфера,
причал емігрантів, Париж чарівний!
(2026)
*** ОРИГІНАЛ ***
Не смотрите вы так сквозь прищур ваших глаз,
Джентльмены, пижоны и денди.
Я за двадцать минут опьянеть не смогла б
От бокала холодного бренди.
Ведь я – институтка, я – дочь камергера,
Я – черная моль, я – летучая мышь.
Вино и мужчины – моя атмосфера.
Приют эмигрантов, свободный Париж!
Мой отец в октябре убежать не сумел,
Но для белых он сделал немало.
Срок пришел, и холодное слово «расстрел» –
Прозвучал приговор трибунала.
И вот я – проститутка, я – фея из сквера,
Я черная моль, я летучая мышь.
Теперь сутенёры – моя атмосфера,
Привет эмигрантам, свободный Париж!
Я сказала полковнику: – Нате, возьмите!
Не донской же «валютой» за это платить,
Вы мне франками, сэр, за любовь заплатите,
А все остальное – дорожная пыль.
Ведь я – проститутка, я – фея из сквера,
Я черная моль, я летучая мышь.
Теперь сутенёры – моя атмосфера,
Привет эмигрантам, свободный Париж!
Только лишь иногда, под порыв дикой страсти,
Вспоминаю Одессы родимую пыль,
И тогда я плюю в их слюнявые пасти!
А все остальное - печальная быль.
Ведь я – институтка, я – дочь камергера,
Я – черная моль, я – летучая мышь.
Вино и мужчины – моя атмосфера.
Приют эмигрантов, свободный Париж!
Контекст : Вик.: Валентина Сергеєва (1983).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
