•  ***

Зупинились човни чужинецьці
прип'ялися до берега. Стали

•  Напередодні завірюхи

Бачиш, ізнов зима
Снігом сипле у очі

•  * * *

Іду на прощу ...
    в Ботанічний сад.

•  * * *

Тиняються, никають Всесвітом
вібрації зниклих етносів...

•  * * *

За межею межі
Не полиш. Озовися!

•  * * *

Архімеда власна сила
та у ванну опустила.

•  * * *

Цей світ немеркнучий, одвічний,
Ця неминучість забуття.

•  * * *

Заметілі! Заметілі!
Пелюстки кружляють білі!

•  * * *

Починається дощ.
На віконному склі

•  Передвечір’я

Завіолончелив захід.
Арфою озвався гай.

•  * * *

Мені приснився – П Р О С Т І Р
там Ч А С У – не було

•  * * *

А ви давно ходили калюжами,
ступаючи в них босими ногами?Летіли бризки увсебіч тоді…

•  * * *

Я схотіла зліпить віршик...
Загострила олівці,

•  * * *

У верболозах між... вікАми —
Неначе людства ще нема —

•  * * *

Ви бачили, дерева звесняніли?!
Ще сплять бруньки й потріскує мороз.

•  * * *

І раптом – мир!!!
На всісенькій Землі!

•  * * *

Вітер дерево хитає,
І гніздечка колихає.

•  * * *

А ви були на Змієвих Валах?
Де шурхіт трав звучить уже віками, і –

•  * * *

Сиджу собі у затінку століть…
Повільно днини ремигаю.

•  ***

Дружба – це мистецтво.
Як всяке мистецтво,

•  ***

Хвилина, друга, третя проминає...
Так непоміченим життя

•  ***

Зимовим зойком скрикнула весна,
Насипало снігів із неба.

•  * * *

Сріблинку-павутинку
Затявся й креслить дощ:

•  Про павучка

А той, хто відповзає,
То він того не знає,

•  ***

І кожен з нас – прекрасний інструмент –
Свою мелодію життя зіграти має.

•  ***

О!.. Як мені не вистачає того лісу!
де велетні спинилися спочить,

•  ***

У дозрілому житі
В’ється стежечка в’юнко.

•  ***

Я дощ люблю. Торкаються легенько
краплинки-мандрівниці до чола.