Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі

Кожен із нас прагне жити цілісним, наповненим життям, відчувати внутрішню гармонію та здатність любити й бути любимим. І хоча шляхи до цього щастя у кожного свої, і кожен "здоровий" по-своєму, існують глибинні закономірності, що формують наш внутрішній

Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.

Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань

В лузі, серед конюшини,
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.

Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…

І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,

День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави

Частина друга Жовч і кров 9. Зотов прокинувся на квартирі у Львові, яку забезпечила йому місцева

Задихаюсь від запахів літа, –
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.

Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.

Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій

Смарагдом ваблять очі свіжі луки
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…

Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,

Я дякую Богу, що жити велів,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.

Радіти жар-птиці та літеплу теж,

Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…

Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»

Хоча ноги давно відходив
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:

Дикі маки забігли поміж пшениці,
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.

Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я