Розлука стука у долонях
Нам набридає слово й погляд
Дратує думка і причина,
Бо кричимо ми хто-зна чого.

Руйнуються наші оселі,
А ми всі ніжні та веселі
Проблеми власні забуваєм,
Бо знаєм все колись прощаєм.

Чому розмірені стандарти
Таки дратують нас одварто
Чому сумуємо за днями
Коли нам сонце посміхалось.

І знову слово в серце ранить
І груди десь ножем штрикає
Ми сваримось так часто на коханих
Нам лекше мабуть так на серці стане.

Образи радо посилаєм,
А в душу ж, то ніхто не заглядає,
Як плаче серце ,кровью обтікає
Й здається ось і вирветься, озветься.

Воно б сказало: "Нащо ти женився, якщо ти скоро розлучився"
Невже немає в нас терпіння
Ні солідарності й коріння?

А ще ми любимо такую моду,
Що як з калясочкою ходим,
То вся краса в нас виглядає,
І звем гламурною ми знаєм.

Ми кричимо на своїх діток
І п'ємо пиво чи вино ми радо
Коли гойдаємо малятко
То це ж хіба такая мама?

Вона на нього руку піднімає
Й сволотою дитину називає
Та чи задумується вона та жінка,
Що коли виросте дитинка
То так назве свою матусю.

Ми покидаємо сім'ю
Ми ходимо всі по коханках,
Бо жінка нам така погана?

Жінки в нас ходять по коханцях,
Бо всі чоловіки ...?

То, що ж чекає на нас люди?
Й для чого ми вже жити будем?

Про, що сумують твої очі
Чи може спогадом щоночі
Вони шукають щастя-світ.

Про, що мовчать твої зізнання,
Бо дивним спогадом єднання
Вони блукають у тобі.

Про, що не скажуть твої губи
Й чому душа боліти буде
Нас поєднає назавжди.

Про, що нескаже твоє серце
Тому, що біль в тобі озветься
Візьме в полон усі думки
Й залишить спогади-сліди.

Про, що сумують твої очі,
Бо знову сльозами-дівочі
Застелено рясним дощем.

Та скоро вже усе минає
І біль, страждання все зникає,
Бо поруч ти ідеш за руку,
Щоб вгамувати мою муку.

Можливо все змінити знов
Знайти тебе мою любов
Повірити у почуття
І буть з тобою все життя.

Спинити час і знов іти
Туди де ніжнії сліди
Там де сльоза чистіш роси
Вмиває серця береги.

Як час біжить, іде життя
Кудись спішить без вороття
Мій дивний птах, моє крило
В осінній день своїм крилом
Зігріє нас і щастя знов
Прийде, як радість і любов.

Зимовий сад і літній день
І сотні літ і день у день
Малює дощ твоє ім'я
У сні весни моє життя.

Не шкода час, а лиш би знов
Знайти в тобі свою любов.

Мине печаль, затягне біль
І знов стрічатимемо ми
Ті барви нашої весни.