Розлука стука у долонях
Нам набридає слово й погляд
Дратує думка і причина,
Бо кричимо ми хто-зна чого.

Руйнуються наші оселі,
А ми всі ніжні та веселі
Проблеми власні забуваєм,
Бо знаєм все колись прощаєм.

Чому розмірені стандарти
Таки дратують нас одварто
Чому сумуємо за днями
Коли нам сонце посміхалось.

І знову слово в серце ранить
І груди десь ножем штрикає
Ми сваримось так часто на коханих
Нам лекше мабуть так на серці стане.

Образи радо посилаєм,
А в душу ж, то ніхто не заглядає,
Як плаче серце ,кровью обтікає
Й здається ось і вирветься, озветься.

Воно б сказало: "Нащо ти женився, якщо ти скоро розлучився"
Невже немає в нас терпіння
Ні солідарності й коріння?

А ще ми любимо такую моду,
Що як з калясочкою ходим,
То вся краса в нас виглядає,
І звем гламурною ми знаєм.

Ми кричимо на своїх діток
І п'ємо пиво чи вино ми радо
Коли гойдаємо малятко
То це ж хіба такая мама?

Вона на нього руку піднімає
Й сволотою дитину називає
Та чи задумується вона та жінка,
Що коли виросте дитинка
То так назве свою матусю.

Ми покидаємо сім'ю
Ми ходимо всі по коханках,
Бо жінка нам така погана?

Жінки в нас ходять по коханцях,
Бо всі чоловіки ...?

То, що ж чекає на нас люди?
Й для чого ми вже жити будем?