я думала, що не жива.
бо перестала дихати тобою.
і з кожним днем шалений біль
від серця долинав пекучою луною.

ні сміх, ні навіть дощ,
не міг мене розворушити.
єдиним світлом всіх бажань,
я була намертво зашита.

краплини сліз й недовговічність,
крилатість фраз і калабур,
сплели з інтриг пекельне крісло,
яке тягло мене на дно.

не міг. не знала. не відбулось.
слова пусті і я німа.
колись багатство - тепер мука,
твоя простягнута рука.

з-під завалів цукрової пудри,
ти витягуєш ноту німу.
я боюся торкнутись бажання.
відчуваю,що скоро піду.
ти спитаєш,чи все це даремно.
я скажу,що ти правди не знав.
не підійметься ніж над прокляттям.
не настане ще скоро зима.
ти прийдеш,як завжди,дуже зимний.
зроблю чай і цитрини куплю.
та тепла,що ти бачив де-інде,
ти у зір не питай.
не дадуть.

Загублена Душа хотіла повернутись,
Загублена Душа хотіла віднайтись,
Загублена Душа хотіла лиш почути,
Того,хто загубив її колись.
Вона блукала довго і не знала,
Чи вмер він,а,може, був іще живий.
Хотілось крикнути й забутись.
Піти.І вже не повернутись.
Забути все і зникнути кудись.
Чому було ось так,вона не розуміла.
По світу,мов приблуда та ходила.
На острові одному прихисток знайшла,
І мудра жінка там жила.
Душі вона на все поворожила.
Всі карти правди розложила.
І зрозуміла враз Душа,чому загублена вона.
ЇЇ кохали й не терпіли,
ЇЇ любили й ніжно били,
Лиш слово в душу закидали,-
Душа в душі уже ридала.
Це її злочин.Її гріх.,
Що губить всіх навколо.Всіх.
Душа хотіла лиш змінитись,
Якогось зілля-чар напитись.
Бабета враз приготувала,
Й Душі напитись вже дала.
Та не противилась цьому,
І зразу впала на траву.
Це зілля-чар її зморило.
Усі думки ураз змінило.
Вона лежала бездиханна,
А в голові був кавардак,
Не розумілось-як же так?
Лежала день,лежала два,
А потім встала, як жива.
Жива була,але нова.
Чомусь,напевно,вже не та.
Всі дивувались, аж сміялись.
Душа була,та не така,
Якою бачилась вона.
Те дивне зілля все змінило,
Забрало душу у Душі,
І шрам на серці залишило,
І подих вільний остудило,
І все змінилось на віки...

у каві
розтоплені сни
лякають
своєю безмежністю
закривши від нас
самоту і гіркість
отої безпечності

корисливі цілі
рятують убогих
нема у них грошей
немає і Бога
відносність всіх дотиків
й рук
поміж слів

і видих
і вдих
жахає циклічністю
і випари долі
отруйністю меж
нагадують нам
про фінал

а сни
то частинки
всього й безкінечності
що вчасно рятує тебе
забравши туди
де щось справжнє ще є