Загублена Душа хотіла повернутись,
Загублена Душа хотіла віднайтись,
Загублена Душа хотіла лиш почути,
Того,хто загубив її колись.
Вона блукала довго і не знала,
Чи вмер він,а,може, був іще живий.
Хотілось крикнути й забутись.
Піти.І вже не повернутись.
Забути все і зникнути кудись.
Чому було ось так,вона не розуміла.
По світу,мов приблуда та ходила.
На острові одному прихисток знайшла,
І мудра жінка там жила.
Душі вона на все поворожила.
Всі карти правди розложила.
І зрозуміла враз Душа,чому загублена вона.
ЇЇ кохали й не терпіли,
ЇЇ любили й ніжно били,
Лиш слово в душу закидали,-
Душа в душі уже ридала.
Це її злочин.Її гріх.,
Що губить всіх навколо.Всіх.
Душа хотіла лиш змінитись,
Якогось зілля-чар напитись.
Бабета враз приготувала,
Й Душі напитись вже дала.
Та не противилась цьому,
І зразу впала на траву.
Це зілля-чар її зморило.
Усі думки ураз змінило.
Вона лежала бездиханна,
А в голові був кавардак,
Не розумілось-як же так?
Лежала день,лежала два,
А потім встала, як жива.
Жива була,але нова.
Чомусь,напевно,вже не та.
Всі дивувались, аж сміялись.
Душа була,та не така,
Якою бачилась вона.
Те дивне зілля все змінило,
Забрало душу у Душі,
І шрам на серці залишило,
І подих вільний остудило,
І все змінилось на віки...