Краплею туману
Вітром дмухне за тобою
Мене…
Як ти там кохана,
Сам на сам з журбою?
Я є
Із тобою завжди,
У твоїм повітрі
Я тінь.
Нема більше правди
Ніж у тій довірі
Моїй.
Ти усе відчуєш
Як вдихнеш повітря
Мене.
У тій краплі суму,
Що рознесе вітер
Мине…
21.04.2014р.

Не кривдь майбутнього
Днем вчорашнім.
І не забудь його,
Він не пропащий.

Уроки смілості
Десь там сховались.
Відчуй відмінності,
Щоб розібратись.

Вперед, без причепу
Минулих стопів,
Дні нові виметуть
Для тебе спокій.

Не кривдь майбутнього
Гордині жестом,
Кохання мужнього
Не вбий протестом.

жовтень 2010

Моє село, о мій прекрасний краю,
О, Срібна земле, мій Карпатський рай,
Тобі доземно, щиро я вклоняюсь,
Бо брав від тебе цвіт краси розмай.

Прекрасні ранки, оповиті гори,
Туманами й піснями давнини.
Стежками в далі, загадкові звори,
Хоч серед ночі я готовий йти...

Минають миті, дні міняють ночі,
Та не минутись тому, що в серцях.
О, рідна земле, що чаруєш очі,
Зростила славу ти собі в віках.

Ми твої діти, чи з села, чи з міста,
Ми закарпатці – полонин сини.
Священна земле, ти прекрасна пісня,
Легенд столітніх, мудрість старини.

Моє село, о мій прекрасний краю,
За тебе гордість в серці я ношу.
Тобою дишу й вірним я лишаюсь
Тому, що рідне, тому, що ціню.
31.08.2008р.

Я бачу тебе прекрасну й беззахисну,
У тебе так мало прикрито принад.
Цілувати я хочу ніжно і старанно
Все заборонене, але не для нас…

Губки я твої зігрію цілунками
І буду спускатись по схилах крутих,
Зупинюсь на мить на верхівках з дарунками,
Язик не говорить в моментах таких…

Далі в дорогу, долина там радості,
Я її ніжно обгорну теплом.
Там говорити теж не захочеться –
Нецілованій квітці відкрию любов…

29.07.2008.

Лелійне слово материнське чую,
А з ним любов і велич простоти.
Це слово кріпить, слово це лікує
Від ницих сліз, від темних днів тяжких.

У моїй мові передзвін недільний
І пломінь сонця, вмитий у росі,
Це кращі квіти, це вінок весільний,
Це труд селянки, урожай землі.

Читаю книжку, що співа натхненно,
По нотах слова грає, мов жива.
Це моя мова, ніжна і вогненна,
В котрій молитва й золотом жнива.

Рушник стелився словом цим священним,
Коли лишав лелекою поріг
І йшов я в світ, колись лихий, нечемний,
Щоб повернуться при новій зорі.

Тепер я мрію мовою про далі,
Думки словами шлю на небеса.
Ця мова була паростком прив’ялим,
Тепер розквітла вже її краса.

А скільки покручів її вбивали:
Ненависть шляхти, ниций страх царів.
Вони боялись, адже добре знали,
Що корінь нації – насіння з слів.

З боїв козацтва, що платило кров’ю
За нашу долю, мову й майбуття.
Із слів Тараса, що страждав за волю,
І в боротьбі провів важке життя.

З плачів дітей, від голоду попухлих,
З молитв батьків за змученим життям…
Вже досить розбрату, візьмемося за руки:
Ми ж нація і мова в нас одна!

Й ту мову рідну, пращурами дану,
Плекаймо щиро й бережім, як скарб.
Вона, як велич, світить нам віками,
Вливає сили в молоді серця.

Вони прославлять гідно Україну
І справедливо прийме її світ.
Міцну і сильну, в прагненнях єдину,
Задля співпраці й миру на Землі.

04.05.2007.