- Майстерень Адміністрація - - Поетичні майстерні

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-04-29 13:31:59 ],
на сторінці новини

Червонопрапорна провокація Сергій Грабовський, для УП _ П'ятниця, 29 квітня 2011, 12:00

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було. Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи. У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича. Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"? Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів. Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися). По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру. І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров. Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії". Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями. А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії. Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну. Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом. На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина". Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій. Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці. Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?). Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест. Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол. Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом. Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу. Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття. Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії". Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає. Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим. З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт). По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...). І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...). Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя. Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані. Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів. Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет. Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі". Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями. Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом... Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом). Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю. Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини. Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів. Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося... Сергій Грабовський, для УП
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/29/6148648/

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-04-29 13:32:44 ],
на сторінці твору "Дикунство нинішньої влади" Адміністрація Майстерень

Червонопрапорна провокація Сергій Грабовський, для УП _ П'ятниця, 29 квітня 2011, 12:00

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було. Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи. У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича. Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"? Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів. Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися). По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру. І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров. Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії". Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями. А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії. Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну. Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом. На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина". Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій. Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці. Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?). Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест. Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол. Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом. Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу. Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття. Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії". Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає. Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим. З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт). По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...). І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...). Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя. Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані. Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів. Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет. Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі". Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями. Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом... Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом). Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю. Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини. Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів. Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося... Сергій Грабовський, для УП
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/29/6148648/

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-05 14:06:27 ],
на сторінці твору "Злочини імперського ставлення до всього Українського" Адміністрація Майстерень

05.05.2011 04:40 _ Тарас Кузьо

2011 і 1964 роки: схоже, українська влада дає зелене світло російським екстремістським шовіністам

http://www.pravda.com.ua/news/2011/04/29/6153417/

У Національному історико-меморіальному заповіднику "Биківнянські могили" горить музей. Про це повідомляє прес-служба голови Комісії з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

За його інформацією, згоріло все вщент і залишилося лише чотири опорних кутових стовпи.

У березні 1937 ділянка лісу біля селища Биківня на північно-східній околиці міста була виділена Київською міськрадою для "спец зони" НКВС.

"Встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві", – повідомив депутат Олександр Бригинець. Це понад 100 тисяч невинно розстріляних осіб, які були заарештовані радянською спецслужбою НКВС. "Жертви стали жертвами знов. Хтось намагається перевірити наше терпіння", – обурений Бригинець.

Екскурс в історію

Радянська влада ніколи не займалася усуненням російських шовіністів з України, і українські дисиденти та культурні діячі часто скаржилися на їх присутність в Одесі, Криму та на Донбасі. Сьогодні ситуація практично така ж, оскільки російські націонал-екстремісти відкрито діють в Одесі, Криму та на Донбасі.

У травні 1964 року російського націоналіста Віктора Погружальського притягли до суду за підпал бібліотеки Національної академії наук, в результаті якого згоріло близько 600 тисяч книг, документів і архівів, в тому числі сотні історичних літописів.

Погружальський відкрито зізнався у підпалі і в своєму останньому зверненні до суду перед винесенням вироку заявив, що вчинив це з патріотичних міркувань і процитував радянсько-російський вірш. Його засудили до чотирьох років ув'язнення, однак українські дисиденти та культурні діячі підозрювали, що він мав зв'язки з КДБ. У відповідь на навмисне знищення пам'яток української культури та історії український дисидент Євген Сверстюк написав памфлет під назвою "З приводу процесу над Погружальським", у якому висловив своє обурення підпалом.

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-06 00:31:57 ],
на сторінці новини

Головний лікар Калуша назвала галичан "цыганами немытыми и нечесанными", з генами зеків і відсутністю всього святого в душі.

Головний лікар м. Калуша (Івано-Франківська область), яку запросив з Києва для праці в місті мер Калуша і представив всім, як "кращого лікаря України", під час наради обізвала своїх підлеглих і галичан взагалі "цыганами немытыми и нечесаными".

Чиновниця від медицини Віталіна Радецька лаяла лікарів російською мовою і супроводжувала свої слова грюканням кулаком по столі.

"Вы - генетически недоразвитый регион, цыгане вы немытые и нечесанные ... Мне говорили, что в этом регионе была зона, теперь понятно, откуда такие гены ..., вы разбиваете себе лбы, когда бьете поклоны в церкви, а ничего в душе святого у вас нет ... Пишите заявления об увольнении, всех уволю, уволю за саботаж руководителей любого уровня", - сказала Радецька.

Радецьку, як уже згадувалося запросив у Калуш на роботу міський голова Ігор Насалик і рекомендував її сесії міськради і міськвиконкому як "людину, чиї професійні навички повинні підняти медицину Калушчини".

Наразі медики Калуша та району публікують свої звернення у всіх газетах і збираються оголосити страйк з вимогою звільнення Радецької та її публічного вибачення перед галичанами (текст листа можна переглянути тут).

Нагадаємо, що це не перший випадок приниження галичан за останній час. Так, нещодавно у дитячому журналі "Щедрик-Ведрик", який Міносвіти рекомендувало до передплати для всіх українських навчальних закладів І-ІІІ ступеня, галичан описали як селян, які мислять за принципом "на хлопський розум". Після обурення галичан, редакція журналу вибачилася перед ними.

А от міністр Дмитро Табачник, який теж образив галичан в своїй скандальній статті, написавши, що "варто спробувати зберегти за собою печерний заповідник націоналізму від Карпат до Збруча", а також про те, що Західна Україна не взмозі себе прогодувати, вибачитись не захотів.

http://tsn.ua/ukrayina/zaproshena-z-kiyeva-kraschiy-likar-ukrayini-obizvala-galichan-cyganami-nemytymi.html

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-09 11:17:20 ],
на сторінці твору "Любомир Гузар. 8-го травня, у чергову річницю закінчення Другої світової..." Адміністрація Майстерень

Гебельс (30-ті) - прочитавши Маркса, зауважив, що різниця між нацистами і комуністами - незначна...
З фільма "Радянська історія" - як нас убивали. Європа і Америка жрали хліб, вкрадений у вмираючих.

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-09 13:52:12 ],
на сторінці твору "Любомир Гузар. 8-го травня, у чергову річницю закінчення Другої світової..." Адміністрація Майстерень

Дечого я таки не знав, та й хіба легко довідатися про всі злочини "партайгеноссе"? Знав, що сталінське СРСР повертало деяких комуністів у
лапи гестапо, але щоби це було досить масово, і в першу чергу стосувалося євреїв, що рятувалися по цей бік, мене приголомшило. Невже і в цьому
питанні німців активно підштовхували до майбутнього людожерства "пабєдітєлі"?
Приблизно 46 хвилина 25 сек. фільма.
http://video.tochka.net/211060-radyanska-istoriya-sovetskaya-istoriya/

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-10 20:04:55 ],
на сторінці твору "Львівські граблі (до подій 9-го травня 2011 у Львові)" Адміністрація Майстерень

Та Львів був повен туристів і святкування Дня міста. Тож того дійства, яке розіграла влада і підтримувані владою антагоністичні угрупування, і не помітно було.
Галичани в цілому і львів'яни зокрема ніколи не підтримували і не підтримуватимуть насильства - Майдан в Києві це довів, а щоби зробити провокацію - достатньо пустити переодягнутих міліціонерів - бити автобуси, і привезти із Одеси і Криму групи молодиків, яких відкрито вирощує кремль - для чого цікаво?

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-10 20:21:16 ],
на сторінці твору "Львівські граблі (до подій 9-го травня 2011 у Львові)" Адміністрація Майстерень

http://video.jampo.com.ua/1983.htm

А тут та сама банда - Ігоря Маркова, що приїхала нині до Львова, у 2007 році в Одесі при міліції, що тільки спостерігала, просто "вбиває" пікетувальників...

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-11 09:51:12 ],
на сторінці твору "Львівські граблі (до подій 9-го травня 2011 у Львові)" Адміністрація Майстерень

Олексій Гарань, Історик-міжнародник, політолог.

Пропагандисти Москви виграли матч "всуху"

На матчі у Львові Янукович, втрачаючи підтримку "рідних стін" і під тиском московських форвардів, віддав точний пас Тягнибоку, який і забив гол у власні ворота – збірної України. Відомий телекоментатор Ганна Герман, виправдовуючи гру Януковича, сказала, що дії Тягнибока зашкодять участі України у фінальних іграх на Кубок Асоціації з ЄС. На переконання Герман, такий результат збірної влаштовує Тимошенко, яка хоче вийти на заміну Януковича.

Московські тренери на післяматчевій прес-конференції висловили задоволення чудовою формою збірної російських пропагандистів.

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-11 09:57:55 ],
на сторінці твору "Львівські граблі (до подій 9-го травня 2011 у Львові)" Адміністрація Майстерень

Тарас Кузьо
Доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто.

Партія регіонів і Свобода

Зрозуміло, що українські радянські ветерани не знають, що Партія регіонів фінансує "Свободу". Сумно спостерігати за тим, як Партія регіонів продовжує брехати їм у суто орвеллівському стилі, засуджуючи прояви насильства у Львові, які спровокувала вона сама, дозволивши нести червоні прапори та підтримавши активні дії "Свободи".

Проте цього не можна сказати про пані Герман, яка знову намагається обдурити нас. Однак усіх не обдуриш.

Прихильний до Януковича Американський інститут в Україні навряд чи можна назвати – навіть за мірками пані Герман – оплотом Юлії Тимошенко.

Нещодавно він опублікував матеріал, у якому піддав Партію регіонів критиці за те, що та вважає політично доцільним фінансувати "Свободу".

ТА "СВОБОДА", ЯКА УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБНА

http://www.aminuk.org/index.php?idmenu=112&idsubmenu=214&language=ua

http://www.aminuk.org/index.php?idmenu=212&idsubmenu=215&language=ru

"Знову ж таки, якщо дивитись на це з вузької точки зору, ПР може бути схильна сприймати дані події задоволено. Безперечно, таку позицію мають деякі у президентській адміністрації, які можуть радити не чинити будь-яких невигідних для Свободи дій. Погляди деяких радників також можуть відображати те, що якщо бренд українських націоналістів достатньо підірвати Свободою, у ПР може з'явитися можливість значно збільшити свій вплив, поширивши його, крім російськомовного сходу і півдня, навіть на католицький захід України. Проте якщо ПР думає саме так, вона повторює помилку, яку часто допускають американські політичні партії, порушуючи Правило N1: "Бережіть свій тил". Жодна партія не може дозволити собі приймати за належне своїх найбільш відданих прихильників, ганяючись за виборцями, чиїх голосів їм ніколи не здобути. Перед парламентськими виборами 2012 р., в період, коли ПР і адміністрації слід об'єктивно зважити, що вона зробила і не зробила з обіцяного своїм виборцям (наприклад, навіть не докладала особливих зусиль, щоб надати російській мові статус другої державної) – це особливо і політично небезпечна стратегія."

Американський Інституту в Україні

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-11 10:39:12 ],
на сторінці твору "Львівські граблі (до подій 9-го травня 2011 у Львові)" Адміністрація Майстерень

Комуністи вже хочуть позбавити Львів матчів "Євро-2012"

Україна повинна сама вийти з ініціативою щодо непроведення у Львові фінальної частини "Євро-2012".

Таку думку висловив лідер фракції Компартії Петро Симоненко на погоджувальній раді Верховної Ради у середу.

"Треба врахувати, шановні, що ми подали всій Європі сигнал, що у Львові не можна проводити фінальну частину "Євро-2012", - сказав він.

"І треба сьогодні нам вийти з ініціативою до УЄФА, щоб перенести у Дніпропетровськ чи в Одесу фінальну частину "Євро", бо ми сьогодні не можемо гарантувати – і в тому числі, органи місцевого самоврядування, – які дії чинитимуть профашистські організації відповідно до своєї ідеології і політики, яку вони реалізують", - заявив Симоненко.

Він стверджує, що під час подій 9 травня у Львові "органи місцевого самоврядування виступили на боці профашистських організацій".

Симоненко також запропонував вилучити з бюджету на 2012 рік статті щодо фінансування тих, хто воював на боці фашистів, "тобто вояків ОУН-УПА, це – додаткові пенсії та інші привілеї, а також фінансування будівництва пам’ятників тим, хто воював на боці фашистів".

Крім того, він запропонував заборонити діяльність націоналістичних організацій, які брали участь у інциденті 9 травня у Львові.

"Українська правда"

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 21:01:39 ],
на сторінці голосування

Так, Любо, взагалі цікаво споглядати реакцію дорогого серцю адміністрації "пересічного" нашого автора і читача, словом, користувача Майстерень, на такого роду запитання.
Тут є, схоже, такі світоглядні варіанти:

1) Мене це мало обходить, я краще у віршах своїх всіх закличу любити неньку і з ворогами боротися, бо міг би наш народ щось б таке робити, аби, в тому числі і мені, такому яскравому, краще жилося!.. А всілякі дрібнички, в які потрібно вникати - це не для мене, я ж по-крупному творю...

2) Ніколи нікому не видати свій погляд, а то раптом... Знаю я все те кодло, що підслуховує і записує мої дії, не видам себе нічим, "я собі знаю..."

3) Господи, та в мене такі проблеми в житті, а ви тут з усіма цими дрібничками...

4) Я насправді не розумію, хто з них бреше, але так хочу, аби надавали по писку усім (окрім мене - бо мене то за що?). І взагалі, так прикольно буде, коли прийдуть до влади ті "наші", що всім "ненашим" надаю по писку!..

Хоча, здається, що вже зараз і вибрали саме таких, що файно б'ють по писку, але чомусь всіх, а не тільки "оранжевих" :(

Що там ще? :)

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 21:04:09 ],
на сторінці голосування

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 21:07:31 ],
на сторінці голосування

Обережно "ліберасти"
Ми живемо в часи повальної імітації. Наші супермаркети завалені підробками споживчих продуктів. Важко знайти справжнє молоко, а не бовтанку з кокосового масла. Важко знайти справжнє масло, зроблене з коров’ячого молока. Все це спреди, які виготовляють невідомо з чого. Важко знайти сир, а не сирний продукт. Тому маємо добре приглядатися до того, що спеціально написане дрібними буквами, щоб ми не могли прочитати. Мусимо брати з собою окуляри, щоб не бути обдуреними. І маємо добре пильнувати за тим, щоб не годувати своїх дітей всією цією гидотою. Те саме стосується і політичного супермаркету. Товари, які нам там намагаються всучити, зовсім не відповідають тому, які етикетки на них наліплені. І це призводить до повної дезорієнтації споживачів політичного продукту. Так, партія одного регіону чомусь називається Партією регіонів. Партія вже практично однієї людини чомусь називається "Нашою Україною", а не "Його Україною". Хлопчик для побиття чомусь назвав свою партію "Сильною Україною". Може це за Фрейдом – спроби компенсувати те, чого бракує? Відносно чесними є ті, хто й не пробує приховати того, чим є пропонований продукт. БЮТ чесно називає себе Блоком Юлії Тимошенко. Хоча точніше було б Блоком ДЛЯ Юлії Тимошенко. А партію – "Моя Батьківщина". Обман споживача ковбаси чи політичного продукту став повальним. Однак найбільш мене дивують адепти правого політичного проекту, який сьогодні називає себе Всеукраїнським об’єднанням "Свобода". Свого часу це політичне утворення називалося Соціал-Національна партія України. Однак переставлення місцями двох перших складових назви партії навіть у Львові не змогло нікого обдурити. Членів та адептів цього політичного нурту пестливо називали і досі називають "нациками". Очевидно, що ні для кого не секрет, що по суті вони є не так соціал-націоналістами, як націонал-соціалістами – національне, виходячи з їхньої ідеології і їхньої політичної практики, є на першому місці. А от соціальне – це швидше ширма – данина популізму та люмпену, на який вони розраховують. Такий собі "бантик збоку". Після того, як ВО "Свобода" (за підтримки влади) отримала переконливу перемогу на місцевих виборах у трьох галицьких областях, "нацики" виросли з коротких штанців і тепер з повним правом можуть називатися "нацистами". І все це були б лише жарти, якби вони не ставали нашою щораз більш виразною політичною реальністю. На жаль, частина свободівців як свідомо, так і несвідомо дедалі більше скочується і в своїх ідеологічних орієнтаціях, і навіть політичній практиці до націонал-соціалістичної ідеології та практики. Події 9 травня у Львові показали з яким явищем ми, у першу чергу націонал-демократи, якщо такі ще є, маємо справу. Хто не бачив, той хай просто вимкне звук телезапису і подивиться на обличчя молоді, що колоною йшла вже палаючи бажанням розбити комусь лице. Про їх супротивників не говоритиму – з цими бандформуваннями і так все зрозуміло. Звичайно, багато у агітаційній тріскотні "Свободи" є імітативного. Але є й симптоми, які свідчать про задавнену глибоку недугу. З тим, що робиться у головах крайньорадикальних ідеологів ВО "Свободи" настійливо рекомендую ознайомитися на симпатичному сайтику "Центру політичних досліджень імені Юнгера". Є ще чимало супутніх груп та групок. Причому далеко не всі вони у Львові, тому не маймо ілюзій, що це тільки галицька хвороба. Не менш цікавим є і неначе б то незалежний рух "автономних націоналістів", що гуртуються довкола Інформаційного порталу незалежних націоналістів. Саме ці інтернет-ресурси і є сьогодні головним мобілізаційним засобом, щоб збирати колони підлітків, а саме підлітками від 15 до 17 років, що найстрашніше, і була більшість учасників подій 9 травня, щоб вести їх на "забаву", на "мочилово". І цим ВО "Свобода", неначе перебуваючи в стороні, дуже успішно користується. Її спраглі слави юні, вже 28-літні, "вожді" очолюють різного роду факельні походи Львовом. Як от те, у що перетворилося вшанування пам’яті героїв Крут. Тут можна згадати і чисто стилістичне мімікрування під нацистську стилістику – починаючи від тепер менше вживаного, однак все ж вживаного у криптосвободівських заходах символу старої СНПУ – імітації нацистської свастики – графічного відтворення слогану "Ідея Нації", де "Н" пишеться як "N" з накладеною зверху буквою "І". А насправді це репліка старого символу Вольфсангель (німецькою – Wolfsangel – вовчий гак), що був однією з емблем Націонал-Соціалістичної Німецької Робітничої партії (NSDAP) Адольфа Гітлера у перші роки її існування. Ну от тягне хлопців у цей бік, і все. Що це – теж за Фрейдом – компенсація якихось задавнених дитячих травм чи образ? Чи усвідомлювана провокація? А може це підкидання ворогам України аргументів – постійне нав’язування нашій Неньці жупелу нацистських колаборантів? Чи, може, просто глупота? Здивуєтесь, але я гадаю, що глупота. Проте, крім стилістичного наслідування є ще й політична практика, наприклад, переслідування демократично налаштованої греко-католицької інтелігенції та Українського католицького університету. Ну і розіграна разом з замовниками та "Русским единством", "Родиной" та КПУ блискуча провокація на військових меморіалах. Обличчя перестрашеної дитини у вікні автобуса, до якої рвуться дебелі дядьки-свободівці, за доброї помочі російських колег облетіло чи не всі телеканали світу. А також спроби заповнити собою весь політичний простір Галичини, буквально витискаючи демократично налаштовані партії з органів самоврядування. І активна участь у творенні нового європейського "Чорного Інтернаціоналу" через співпрацю з неонацистськими та крайньоправими партіями та рухами Бельгії (National Front), Великої Британії (British National Party), Угорщини (Jobbik, the Movement for a Better Hungary), Іспанії (Republican Social Movement), Італії (Fiamma Tricolore), Португалії (National Renovator Party), Франції (Front National) та Швеції (National Democrats). 24 жовтня 2009 року ВО "Свобода" успішно ввійшло в гроно цих політичних сил, об’єднаних у Альянс європейських національних рухів (Alliance of European National Movements (AENM)). А це пряма дискредитація України як країни, що прагне долучитися до європейської спільноти демократичних націй. Не забуваймо й про лицемірне та корисливе підігрування владі. Як от на місцевих виборах 2010 року. Ну і 9 травня, звичайно. Та повернімося все ж до сьогоднішнього бренду вищезгаданого політичного утворення. Сьогодні воно називається Всеукраїнським об’єднанням "Свобода". І тут я знову гублюся, коли слухаю полум’яні промови її лідерів. Чи не найулюбленішим риторичним прийомом соловейків "Свободи" є філіппіки проти якихось таємничих "ліберастів". Здавалось би – чудовий зворот. Але ж, панове свободівці, – слово "свобода" це латиною "libertas", французькою "liberté", англійською "liberty" – для особливо витончених свободівських інтелектуалів подаю ближчою їм румунською – "libertatea". Термін лібералізм "libéralisme", до вашого відома, походить від французького "liberté". А тому назвавши свою партію ВО "Свобода" і називаючи себе свободівцями ви, хочете не хочете, самі розкрили страшну таємницю, що це, виявляється, ви є тими містичними "лібералами"… Або я чогось не розумію… Ясна річ, що вам це не сподобається і що ви не є адептами гасла Великої французької революції – "Свободи, рівності та братерства" (Liberté, Égalité, Fraternité). Але тоді "або хреста зніміть, або труси одягніть" – визначтеся, хто ж ви є насправді – адептами свободи чи адептами несвободи. А також – демократичною опозицією чи недемократичною опозицією. Так само визначтеся і з тим, чи ви є опозицією до сьогоднішньої влади, чи їхнім спаринг-партнером, який підігрує всім політичним проектам Партії регіонів, як про це торочать ваші воріженьки та "наклепники". Нещодавно один з ваших прихильників у дискусійному запалі вибовкав правду – "ми не демократи, ми націоналісти". Тим самим він протиставив націоналізм, як він його розуміє, та демократію. Що не завжди правда. Звичайно, його розуміння націоналізму плакатно-примітивне, хоч назагал він непоганий хлопець. Але його, тай не тільки його, розуміння націоналізму дійсно зводиться до якихось постнацистських чи неонацистських ексцесів. Ніяк не можуть зрозуміти, що таке патріотизм, а що націоналізм і чим вони відрізняються від звичайного нацизму. Але, обстоюючи недемократичну, тоталітарну ідеологію, соціал-націоналізм чи націонал-соціалізм, не прикидайтеся, вслід за вже покійним лідером крайньоправої Австрійської партії "Свободи" (німецькою Freiheitliche Partei Österreichs (FPÖ)) Йоргом Гайдером, адептами справжньої свободи, яка напряму пов’язана з демократією. З іншого боку, нам, споживачам політичного продукту, потрібно дочитувати до кінця, що ж написано на етикетці того чи іншого політичного бренду у нашому політичному супермаркеті. А то знову нас пронесе від якогось фальшованого політичного продукту. Бо ж і так наше суспільство не зовсім здорове – то ж навіщо знову експериментувати над самими собою. Тим більше, що соціал-націоналізм чи націонал-соціалізм це вже не те що "секон-хенд" – це залежаний товар 30-тих років минулого століття. Хоча дехто гадає, що на українських селах і він піде. А даремно… Хоча наступної провокації, яка вже анонсована рядом проросійських яструбів, – відзначення нападу гітлерівської Німеччини на сталінський СССР 22 червня – нам не оминути. ВО "Свобода" допоможе. Тарас Возняк, для УП © 2000-2010 "Українська правда"
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/12/6190053/

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:00:15 ],
на сторінці твору "Червонопрапорна провокація" Адміністрація Майстерень

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:04:36 ],
на сторінці твору "Червонопрапорна провокація" Адміністрація Майстерень

Когда настанет пора Покаяния
09/05/2011

Сосо Чхапелия
8 Мая 2011года Президент РФ в связи с Днём Победы обратился к лидерам СНГ и особенной чести удостоил народ Грузии, проигнорировав высшее руководство страны. Президент РФ обратился к народу Грузии: "Россия всегда была и остается приверженной вековым традициям добрососедства и дружбы с грузинским народом. Мы хотим видеть Грузию процветающим и свободным государством, живущим в мире со своими соседями».

Господин Президент РФ, думаю, обращение такого высокого политического лидера огромной страны к народу должно быть проникнуто душой, в противном случае народ не приемлет неискреннего обращения и грош цена такому обращению.

Господин Президент РФ, ещё в августе 2008 года Вы на фоне «Искандеров», «Точка У», градов, авиабомбёжек и наземных карательных акций посылали пламенный привет братскому грузинскому народу, который мы не позабыли и, увы, будем помнить веками. Мы не позабыли пламенные приветы Ваших предшественников во время войны между Россией и Грузией, которую Вы упорно хотите вписать в историю, как юго-осетинский и абхазо - грузинский конфликт.

Господин Президент РФ, ещё в августе 2008 наш соотечественник Вахтанг Кикабидзе от лица народов Грузии дал Вам ответ, когда отказался от Ордена Чести. Очень жаль, что на протяжении 200 летнего совместного сосуществования в едином государстве, понятие Чести между Вами, господин Президент, и нашим народом, так сильно разнятся.

Господин Президент РФ, у Вас, как политика мировой державы, осталось очень мало времени в историческом измерении. Хотелось, чтоб Вы ознакомились с предисловием первого русского издания «Ледокол» Виктора Суворова и смогли бы набраться храбрости и Покаяться перед народом Грузии и Россиянами, перед памятью павших ветеранов, которые ковали одну общую Победу. Внимательно вдумайтесь в Ваше обращение и сами постарайтесь найти ответ – за такой исход они плечом к плечу переносили все тяготы военного времени?

Не думаю, чтоб герои Советского Союза Егоров и Кантария, в момент водружения Знамени Победы над Рейхстагом, могли предположить, что их сыновья и внуки будут противостоять в смертельной схватке из за имперских принципов Кремля - которая многие века проводит политику «разделяй и властвуй». В итоге, потомки Егорова изгонят из своего собственного дома героя СССР (правопреемница Россия) Мелитона Кантария, того самого Мелитона Кантария, чья историческая фотография водружения Знамени над Рейхстагом облетела весь мир и теперь трепетно хранится в музее Славы в Москве.

Господин Президент РФ, возможно Вы, как и многие россияне, не знаете, что легендарный герой Отечественной войны Мелитон Кантария последние дни доживал в роли беженца в собственной стране, увы, благодаря политике Кремля.

В прошлом году помпезно на весь мир показали открытие мемориала в Москве на Поклонной горе демонстрируя дань уважения грузинским ветеранам Отечественной войны, но, почему то, никто не вспомнил о судьбе Мелитона Кантария и тысячах других ветеранов, которые зверски были убиты «гарантом и оплотом мира» на Кавказе.

Господин президент РФ, 26 августа 2008 года, когда Вы заявили о признании независимости Цхинвальского района и Абхазской АР Грузии, где каялись, что нелегко было принимать данное решение, вряд ли Вы тогда его принимали на основе глубокого анализа Ваших же слов - "Россия всегда была и остается приверженной вековым традициям добрососедства и дружбы с грузинским народом. Мы хотим видеть Грузию процветающим и свободным государством, живущим в мире со своими соседями» - это совершенно очевидно.

Господин Президент РФ, на основе вышеизложенного, увы, нет веры Вашему обращению в народе Грузии, нет.

http://www.apsny.ge/analytics/1304995189.php

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:05:19 ],
на сторінці твору "Червонопрапорна провокація" Адміністрація Майстерень

Виктор Суворов. Предисловие к первому русскому изданию «Ледокола».

(и только к первому – из остальных изданий это предисловие было вырезано).

К моему русскому читателю.

Простите меня.

Если не готовы прощать, не читайте дальше этих строк, проклинайте меня и мою книгу – не читая. Так делают многие.

Я замахнулся на самое святое, что есть у нашего народа: я замахнулся на единственную святыню, которая у народа осталась, - на память о Войне, о так называемой «великой отечественной войне». Это понятие я беру в кавычки и пишу с малой буквы.

Простите меня.

Вторая мировая война – это термин, который коммунисты приучили нас писать с малой буквы. А я пишу этот термин с большой буквы и доказываю, что Советский Союз – главный её виновник и главный зачинщик. Советский Союз – участник Второй мировой войны с 1939 года, с самого её первого дня. Коммунисты сочинили легенду о том, что на нас напали и с того момента началась «великая отечественная война».

Эту легенду я вышибаю из-под ног, как палач вышибает табуретку. Надо иметь жестокое сердце или не иметь его вообще, чтобы работать палачом, тем более – палачом, убивающим национальные святыни великого народа. Своего собственного народа. Нет ничего страшнее, чем выполнять работу палача. Эту роль я принял на себя добровольно. И она доводит меня до самоубийства.

Я знаю, что в миллионах наших домов и квартир на стенах висят фотографии тех, кто не вернулся с войны. Такие фотографии висят и в моем доме. Я не хочу оскорблять память миллионов погибших, но срывая ореол святости с войны, которую затеяли коммунисты на нашу общую беду, я словно невольно оскорбляю память о тех, кто с войны не вернулся.

Простите меня.

Сейчас Россия лишилась насильственно прививаемой ей идеологии, и потому память о справедливой войне осталась как бы единственной опорой общества. Я разрушаю её. Простите меня, и давайте искать другую опору.

Но не подумайте, что, разрушая и оскорбляя святыни, я нахожу в этом удовлетворение. «Ледокол» не принес мне радости. Наоборот. Работа над книгой опустошила меня. У меня пустая душа, а мозг переполнен номерами дивизий. Носить в мозгу такую книгу я долго не мог.Её НАДО было написать. Но для этого надо было бежать из страны. Для этого надо было стать предателем. Я им стал.

Эта книга принесла столько горя в мой дом! Мой отец – Резун Богдан Васильевич – прошел войну с первого до самого последнего дня, он был ранен несколько раз, и тяжело, почти смертельно. Его я сделал отцом предателя. Как он с этим живет? Не знаю – у меня не хватает смелости это представить… Кроме того, я разрушил его представление о войне, как войне великой, освободительной, отечественной. Мой отец был моей первой жертвой. Я у него просил прощения. Он меня не простил.

И я снова прошу прощения у своего отца. Перед всей Россией. На коленях.
Эта книга несла горе всем, кто рядом со мной.

Чтобы написать «Ледокол», я пожертвовал всем, что у меня было: ради книги своей жизни, которая мне не дает ничего, кроме бессонных ночей и яростных нападок критики. Сейчас «Ледокол» признан во многих странах. Но не всегда так было…

Мои приговоры заслужены мной полностью. Я не прошу прощения за свое предательство и не желаю прощения за него. Простите за книгу. Мои приговоры к смертной казни справедливы до последней точки. И пусть не хлопочут те, кому предписано приводить их в исполнение: я сам себя накажу.

Я не боюсь смерти. Страшно было умереть, не написав этой книги, не высказав того, что открылось мне. Страшно было, когда все издатели русских книг на Западе грубо или вежливо мне отказали.

Книга вышла уже на одиннадцати языках. В Германии выдержала восемь изданий, в Польше три издания только за май 1992 года. Но на русском языке ни один издатель, начиная с 1980 года, так и не решился опубликовать ее полный текст. Вот это было страшно. Сейчас первый из трех томов, наконец, выходит на русском языке, и потому я больше ничего не боюсь. Ругайте книгу, ругайте меня. Проклинайте.

- Но – проклиная – попробуйте понять и – простить.

Мою дерзкую книгу, мой вызов обществу простили многие. Среди зарубежных издателей русских книг храбрецов не нашлось, но главы из «Ледокола» публиковали свободные русские газеты и журналы. Меня сразу и до конца поддерживали правозащитники Владимир Буковский, Эдуард Кузнецов, Ирина Ратушинская, Игорь Геращенко, Арина и Александр Гинзбурги, Ирина Алексеевна Иловойская, главный редактор «Русской мысли» - газеты, в течение семи лет публиковавшей главы из моей книги, славный триумвират из русской службы Би-Би-Си в составе Леонида Владимирова, Всеволода Новгородцева, Алексея Леонидова. В трудные годы моей жизни меня поддерживали многие люди, и каждому из них я благодарен. Мне пришлось пробивать «Ледокол», доказывать и настаивать, пришлось отнимать время и нервы у многих. Защищая свою идею, я был вынужден огрызаться, обижать и оскорблять противников и оппонентов, а иногда – рвать глотки. Всех, кого невольно обидел, еще раз прошу:

простите меня.

Я предатель, изменник… Таких не прощают, но я все равно прошу:

ПРОСТИТЕ МЕНЯ.

Виктор Суворов.
21 октября 1992 года.
Бристоль.
http://www.apsny.ge/analytics/1304995189.php

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:09:24 ],
на сторінці твору "Імперські ігрища" Адміністрація Майстерень

Черкесы Бельгии просят Грузию признать геноцид черкесского народа
12.05.2011 22:22

Черкессы Бельгии просят Грузию признать факт геноцида черкесов, совершенный российским государством в ходе Русско-Черкессой войны, продолжавшейся в течение целого столетия с 1763 года по 1864 год.

Авторы письма заявляют, что итоги кавказской войны XIX века для адыгов стали настоящей катастрофой. Сотни тысяч человек погибли, большая часть выживших была вынуждена покинуть родину. Половина изгнанных – умерли от голода и болезней.

Ранее к Тбилиси с просьбой признать геноцид черкесов обратились другие зарубежные адыгские организации. В их числе – Черкесский форум Иордании, а также Черкесские конгрессы Израиля и Германии.

http://www.apsny.ge/2011/soc/1305264174.php

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:12:31 ],
на сторінці твору "Імперські ігрища" Адміністрація Майстерень

Путем колорадского жука ("Пестрая ленточка")
11/05/2011

Гела Васадзе
Прошедшие праздники невольно заставили задуматься о символах, символах, которые окружают нас и создают определенные парадигмы в нашем сознании. Сейчас речь идет о конкретном символе, а именно о георгиевской ленточке, ставшей для многих символом победы над нацизмом и памяти жертв второй мировой войны.

9 мая нынешнего года ведущие одного из центральных грузинских телеканалов ПИК вышли в эфир с георгиевскими лентами на груди. Старая грузинская поговорка гласит – незнание это не грех. Георгиевская ленточка, это пожалуй единственный идеологически удачный проект энергетической империи. На самом деле, то, что до сих пор автора проекта Наталью Лосеву не наградили званием героя России, вопиющая несправедливость. В условиях тотального отсутствия дефицита идей, способных хоть как то консолидировать общество, тема георгиевских ленточек, как символа связи времен и поколений оказалась наиболее востребованной. Настолько востребованной, что было бы грех не использовать эту идею для экпорта в страны постсоветского пространства.

Конечно, георгиевская лленточка не имеет ничего общего ни со второй мировой войной, ни с победой над нацизмом. Визуальная близость с цветами колодки ордена Славы ни что иное, как плутовство. Почему ленточка георгиевская. А не ленточка боевой славы, тоже в общем то понятно. Речь идет об элементарном психологическом ходе, цель которого отметить не просто особую роль России в победе над нацизмом, но и создать логическую цепочку, согласно которой, все кто против фашизма неизбежно должны быть вместе с РФ и наоборот. Еще раз повторюсь с точки зрения пропаганды шаг абсолютно гениальный шаг. Тем более, что за каких то шесть лет властям РФ удалось превратить ленточку в индикатор, прочно внедренный в сознание людей. Все просто, есть в Армении георгиевские ленточки, значит они против фашизма, нет в Грузии георгиевских ленточек, значит они за фашизм. Неправда ли удобная схема, этакий путь колорадского жука, уничтожающий прошлые символы, и заменющий их символами новой «империи», точнее постимперии.

Властям РФ сегодня невозможно предложить своим географическим соседям какую-либо позитивную идею. Как итог объективно существующий русский мир, мир где понимают русский язык и любят русскую культуру скукоживается подобно шагреневой коже. То, что такая позитивная идея потенциально существует не хотят признавать не только российские власти (их интерес понятен), но и большинство российских обывателей. Приведу историческую аналогию. В свое время Российская империя вместе с имперским сапогом и всеми прелестями российской бюрократии, несла покоренным народам и европейскую культуру. По сути, сама российская культура после Петра была европейской, конечно, со своими особенностями. Именно в этом была привлекательность России как империи, и несмотря на то, что уже в девятнадцатом веке законы, по которым жило российское общество сильно отличались от европейских, за неимением лучшего, покоренные народы получали прогрессивные идеи именно из Санкт-петербурга. Достаточно вспомнить наших тергдалеулни.

Сегодня ситуация принципиально иная, путинская РФ пытается создать идеологию на противопоставлении западным ценностям. Это контрпродуктивно, ибо реальный выход для той же России это именно развитие гражданского общества, основанного на этих самых ценностях. Ничего лучшего человечество просто не придумало, как минимум это касается иудео-христианской цивилизации. Пример такого противопоставления есть в российской истории. Речь идет о государстве Ивана Грозного, логичным итогом которого стал более чем двухсотлетний период стагнации и петровские реформы, выведшие страну в состав ведущих европейских держав. На самом деле проблема гораздо глубже, ибо любая попытка стран постсоветского пространства вырваться из замкнутого круга отсутствия ценностных ориентиров развития общества, будь то Грузия или Украина, воспринимается как угроза национальным интересам России. Вот и получается, что вместо свободы и гражданского общества, нам предлагают георгиевскую ленточку.

Действительно незнание это не грех, однако, следует помнить, что всегда найдутся добрые люди, которые увидят в элементарной ошибке грехопадение и даже злой умысел. Критикам невдомек, что не ошибается только тот, кто ничего не делает. Да и критика бывает разной, от дружеского совета до радостного гиканья и криков «ату его ату». Желание быть большими католиками, чем Папа Римский понятно и порой даже похвально. Но, право же, не стоит думать, что кто-то любит родину больше тебя. В грехе честолюбия очень легко потерять те самые ценности, к которым стремится наша страна и повторить путь колорадского жука. В общем то именно этого и добиваются те, кто сеет вражду, спекулируя на общем горе. Не понимание этого и есть непростительный грех в нашей ситуации.

http://www.apsny.ge/analytics/1305169170.php

Коментатор Майстерень Адміністрація, [ 2011-05-12 22:14:57 ],
на сторінці твору "Червонопрапорна провокація" Адміністрація Майстерень

Путем колорадского жука ("Пестрая ленточка")
11/05/2011

Гела Васадзе
Прошедшие праздники невольно заставили задуматься о символах, символах, которые окружают нас и создают определенные парадигмы в нашем сознании. Сейчас речь идет о конкретном символе, а именно о георгиевской ленточке, ставшей для многих символом победы над нацизмом и памяти жертв второй мировой войны.

9 мая нынешнего года ведущие одного из центральных грузинских телеканалов ПИК вышли в эфир с георгиевскими лентами на груди. Старая грузинская поговорка гласит – незнание это не грех. Георгиевская ленточка, это пожалуй единственный идеологически удачный проект энергетической империи. На самом деле, то, что до сих пор автора проекта Наталью Лосеву не наградили званием героя России, вопиющая несправедливость. В условиях тотального отсутствия дефицита идей, способных хоть как то консолидировать общество, тема георгиевских ленточек, как символа связи времен и поколений оказалась наиболее востребованной. Настолько востребованной, что было бы грех не использовать эту идею для экпорта в страны постсоветского пространства.

Конечно, георгиевская лленточка не имеет ничего общего ни со второй мировой войной, ни с победой над нацизмом. Визуальная близость с цветами колодки ордена Славы ни что иное, как плутовство. Почему ленточка георгиевская. А не ленточка боевой славы, тоже в общем то понятно. Речь идет об элементарном психологическом ходе, цель которого отметить не просто особую роль России в победе над нацизмом, но и создать логическую цепочку, согласно которой, все кто против фашизма неизбежно должны быть вместе с РФ и наоборот. Еще раз повторюсь с точки зрения пропаганды шаг абсолютно гениальный шаг. Тем более, что за каких то шесть лет властям РФ удалось превратить ленточку в индикатор, прочно внедренный в сознание людей. Все просто, есть в Армении георгиевские ленточки, значит они против фашизма, нет в Грузии георгиевских ленточек, значит они за фашизм. Неправда ли удобная схема, этакий путь колорадского жука, уничтожающий прошлые символы, и заменющий их символами новой «империи», точнее постимперии.

Властям РФ сегодня невозможно предложить своим географическим соседям какую-либо позитивную идею. Как итог объективно существующий русский мир, мир где понимают русский язык и любят русскую культуру скукоживается подобно шагреневой коже. То, что такая позитивная идея потенциально существует не хотят признавать не только российские власти (их интерес понятен), но и большинство российских обывателей. Приведу историческую аналогию. В свое время Российская империя вместе с имперским сапогом и всеми прелестями российской бюрократии, несла покоренным народам и европейскую культуру. По сути, сама российская культура после Петра была европейской, конечно, со своими особенностями. Именно в этом была привлекательность России как империи, и несмотря на то, что уже в девятнадцатом веке законы, по которым жило российское общество сильно отличались от европейских, за неимением лучшего, покоренные народы получали прогрессивные идеи именно из Санкт-петербурга. Достаточно вспомнить наших тергдалеулни.

Сегодня ситуация принципиально иная, путинская РФ пытается создать идеологию на противопоставлении западным ценностям. Это контрпродуктивно, ибо реальный выход для той же России это именно развитие гражданского общества, основанного на этих самых ценностях. Ничего лучшего человечество просто не придумало, как минимум это касается иудео-христианской цивилизации. Пример такого противопоставления есть в российской истории. Речь идет о государстве Ивана Грозного, логичным итогом которого стал более чем двухсотлетний период стагнации и петровские реформы, выведшие страну в состав ведущих европейских держав. На самом деле проблема гораздо глубже, ибо любая попытка стран постсоветского пространства вырваться из замкнутого круга отсутствия ценностных ориентиров развития общества, будь то Грузия или Украина, воспринимается как угроза национальным интересам России. Вот и получается, что вместо свободы и гражданского общества, нам предлагают георгиевскую ленточку.

Действительно незнание это не грех, однако, следует помнить, что всегда найдутся добрые люди, которые увидят в элементарной ошибке грехопадение и даже злой умысел. Критикам невдомек, что не ошибается только тот, кто ничего не делает. Да и критика бывает разной, от дружеского совета до радостного гиканья и криков «ату его ату». Желание быть большими католиками, чем Папа Римский понятно и порой даже похвально. Но, право же, не стоит думать, что кто-то любит родину больше тебя. В грехе честолюбия очень легко потерять те самые ценности, к которым стремится наша страна и повторить путь колорадского жука. В общем то именно этого и добиваются те, кто сеет вражду, спекулируя на общем горе. Не понимание этого и есть непростительный грех в нашей ситуации.

http://www.apsny.ge/analytics/1305169170.php

	Логін		Пароль

	Зареєструватися?
	Забули пароль?