Суди ігнорують "Батьківщину", зате задовольняють Партію Регіонів і "Свободу" - чого б це?

У період між з 31 жовтня по 11 листопада включно Партія регіонів, «Батьківщина», «Сильна Україна», «Фронт змін», «УДАР», «Свобода», «Наша Україна» і «Громадянська позиція» подали до суду 2375 позовів щодо проведення місцевих виборів, підрахунку голосів та результатів волевиявлення. Такі дані надали редакції «ДТ» представники цих політсил.

Зокрема, «Батьківщина» подала 2139 судових позовів, з яких задоволено лише 14.

Водночас з 54 позовів, поданих Партією регіонів, суди задовольнили 46. Відносно позитивним виявився і судовий досвід «Свободи» — з 15 позовів були задоволені 11.

Представниками «Фронту змін» було подано 85 судових позовів, з яких суди різних інстанцій задовольнили 19.

«Наша Україна» подала 48 позовів, з яких 3 були задоволені. Це ж співвідношення у «Громадянської позіції» складає 12 до 2, у «Сільної України» 21 до 4,

Партія «УДАР» подала лише один позов, але безуспішно.

Нагадаємо, раніше в коментарі для «Дзеркала тижня прем'єр-міністр Микола Азаров заявляв, що в ході передвиборної кампанії в суди першої інстанції було подано менше тисячі скарг, що свідчить про відсутність масштабного заперечування різних моментів виборчого процесу в країні.

Докладніше читайте у статті Інни Ведерникової «Будинок з химерами» у свіжому номері «ДТ».

http://news.dt.ua/news/59332

На відео лідер партії "Свобода" О.Тягнибок, я так розумію, що і від себе, і від усієї верхівки "Свободи" ( і всіх тих, що не вийшли з цього утворення після отакого виступу), напередодні виборів 2004 року - напевно в цілях об'єднання всіх патріотичних сил навколо Ющенка - згадує про "тих, які хотіли мати свою Україну", про тих, які, "коли прийшов ворог", "боролися з москалями, німцями, боролися із жидвою та іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу українську державу..."

Це звучить починаючи з 3 хвилини 21 сек.

"Вчасно" сказано Тягнибоком і саме те, що поєднає народ України задля її розбудови - демократичною, сучасною, високоосвіченою??? На жаль, такі вислови і є нічим іншим, як добре продуманим шкідництвом, тонкою, але вкрай отруйною провокацією, яка направлена на роз'єднання України.
В такій "Свободі", у таких тягнибаксів, марно шукати основу для консолідації народу, тому таку "Свободу" так активно і підтримує нинішня влада, як політична, так і економічна. Але якщо Янукович вважає, що як Кучма Симоненка, так він замість Тимошенко отримає колись в другому турі Тягнибока, то ті, що насправді задумали і чужими руками ставлять всі ці спектаклі, вважають, що таке протистояння - влада проти "шовіністичного, звірячого націоналізму" - легко наповниться в потрібний момент кров'ю. І будьмо впевнені, що там, де проллється достатньо крові "за національною ознакою" - там обов'язково йтиметься про розділення протиборчих сторін, а значить і про розділ України, точніше - розпад.

Яке може бути політичне життя в популістів? Може бути тільки власний шкурний інтерес. Про економічну програму теж не таємниця. Україні українських панів, ось і все. Вони думають повиганяти інші національності, як це колись зробили абхази в Сухумі і за рахунок цього підняти свій рейтинг на якийсь час. А потім "зольдат", "пов'язка", "хайль", "арбайт на поліцай". Мирослав Маринович пожартував з "пора визначитися".
Тільки Україна не частина якоїсь імперії і зараз не початок 20-го століття.

Львів’яни вважають, що заяви людей Тягнибока ізолюють їх від України

Представники львівської еліти заявляють, що заяви деяких політиків ізолюють львів’ян від решти України.

Про це сказано у заяві Унівської групи, до якої входять науковці, підприємці та діячі культури.

"Зусиллями влади у Києві та нерозсудливих місцевих політиків, Львів зводиться до статусу "обложеної фортеці", відрізаної як від Сходу, так і Заходу", - заявляють вони.

"Свідомо чи несвідомо, недавні заяви Ірини Фаріон та Юрія Михальчишина (місцевих керівників ВО "Свобода") ізолюють Львів від решти України та перекреслюють її європейський вибір, а тим самим сприяють її втягненню у світ "регульованої демократії" і "русского мира", - йдеться у ній.

Представники групи зазначили, що "львів’яни не уявляють себе без України, а Україну — без Європи".

"Як місто, що увібрало у себе надбання відразу декількох європейських культур і синтезувало їх у сучасну українську, Львів органічно вписує Україну в сучасний європейський простір. А ключовими для цього простору є поняття компромісу інтересів, але не цінностей, діалогу, але не популізму, круглого столу, але не закулісних домовленостей", - заявили вони.

Тому, на їхню думку, Львів має впливати на своїх співвітчизників "силою своїх переконань і твердістю громадянських і духовних постав, а не погрозами перейти Дніпро у складі вигаданої армії".

"В історії немає жодного випадку, коли розпалювання суспільної ворожнечі, пропагування нетерпимості та насильства приносило б користь країнам, містам, спільнотам", - сказано у заяві.

Представники групи закликають мешканців Львова "продемонструвати розсудливість і не дозволити агресивним заявам впливати на свою позицію та спосіб мислення".

Унівська Група - це вільне зібрання львів'ян, серед яких - Ярослав Грицак, Ярослав Рущишин, Євген Глібовицький, Мирослав Маринович, Олександр Фільц та інші.

Українська правда
http://www.pravda.com.ua/news/2011/02/1/5867284/

Червоний прапор – для бика (Читай для рагуля, рагулика і їх рагулихи? Адм.ПМ)

Богдан Орлик, для УП

Ми не французи. Ми – раби
Надія на вищі сили?
Оманливе мовчання нації

Чи хоче справжній патріот України виглядати биком? Очевидно, ні. То, може, зайцем, який сидить в кущах? Надумана дилема.

Ця дилема – мудра середина між биком і зайцем – зі всією серйозністю постала 9 Травня у Львові. І не лише у Львові. Та Львів нам дав урок – і українцям потрібно задуматися, яку лінію поведінки взяти на озброєння.

Спостерігаючи за відеокадрами протистояння свободівців російським провокаторам (а нема сумніву, що це були провокатори), перше, що приходить на думку – рівень спротиву. Коліївщина. Гайдамаччина. Чи усвідомлює "Свобода", рейтинг якої (поки що!) росте, на якому рівні спротиву вона знаходиться? І чи такий рівень коли-небудь призвів до справжньої перемоги?

Зрозуміло, що молодчики в масках, які бігали туди-сюди, плювали (!) у вікна автобусів і кидали димові шашки, – просто хулігани. Їм би побігати, покричати, побитися… У цьому віці енергія б’є через край. Вона виплескується якщо не в таких "потасовках" з політичним присмаком, то в мордобої біля нічних клубів, чи то в бійні "село на село".

Друге, що спадає на думку, – невже такий образ українського націоналіста – безкультурного хулігана – "Свобода" створює?! Якщо вона робить це свідомо, тоді вона справді є проектом наших ворогів. Якщо несвідомо – то така сила, яка не усвідомлює свого негативного впливу на українську справу, – маргінальна.

Партія, яка заявляє, що прийде до влади в країні, складається з хуліганів в масках? З бритоголових молодиків, які, до того ж, хаотично бігають по площі і не здатні нічого протиставити організованим і навченим "беркутівцям"?

В "Свободі" є ніби і люди старшого віку, і більш інтелігентні. Але яка їх мова? Ірина Фаріон, хоча і є титулованим мовознавцем, кипить кожного разу страшенною злобою – обзиває провладних колег останніми словами, президента – хай україномовні українці йому, м’яко кажучи, не симпатизують – "істотою".

У справжнього політика почуття повинні не просто так зриватися з язика, як у базарної баби, а проходити через мудрий розум. Інакше до нього серйозно ставитися не будуть. Чи присутня у "Свободи" мудрість?

Третє, про що думалося, так це про те, що за горлопанством свободівців ховаються не просто безкультурність, відсутність політичного досвіду, незрілість. Цілком очевидно, що свободівцями володіють давні архетипи – а це, в сучасних умовах, робить партію і весь рух безперспективними.

Сам факт, що свободівці переносять лозунги і "лянгаж", "словесні формули" автоматично з епохи бандерівщини в наш час, говорить про їх нерозуміння ситуації.

З такими лозунгами як "Комуняку на гіляку" і "Бандера прийде – порядок наведе" – можна було мати шанс прийти до влади в середині минулого століття. Тоді якраз національне підсвідоме, національні архетипи і панували.

Але тепер? Як можна не бачити, що вже не буде масового походу українців в ліси? І що з таким позиціонуванням себе як "новітніх бандерівців", "Свобода" дуже швидко впреться, якщо вже не вперлася, в електоральну стелю.

Немає жодної надії не лише на те, що Крим і Південь зі Сходом сприймуть радикальні гасла свободівців і їх безпардонну лексику, а і що Центр з Києвом це толеруватимуть. Ба більше, навіть Заходу це не надто подобається.

"Свобода" тішить себе тим, що вона "розширює" свій електорат "по всій Україні". Так, розширює. Але за межами Західної України все це має суто символічний вимір. Та й те розширення вже вичерпується чи вичерпалося.

Навіть якщо по країні "Свобода" набере 6-7% і стане парламентською партією – чи буде це означати ще один етап на шляху до взяття влади в країні? Це просто несерйозно – отримати підтримку такої різношерстої України з "бандерівськими" гаслами.

І взагалі – важко зрозуміти це постійне акцентування на кожному кроці, що ми "націоналісти", "ми бандерівці", "ми наведемо порядок". Хіба розумний політик буде лякати свого виборця, як це роблять свободівці? Ти будь собі націоналістом, але не кричи про це на кожному куті – будь ним в душі, менше кричи, а більше роби свою справу.

Так виглядає, що свободівці тільки тоді себе і відчувають сильними, коли починають лякати і показувати які вони "грізні". А насправді, як продемонстрували події 9 травня у Львові, – вони не грізні, а просто смішні і безсилі, якщо не сказати – жалюгідні.

З іншої сторони, критикувати свободівців за те, що вони не достатньо мудрі, – легше за все. У кращих з них, очевидно, є той необхідний запас національного підсвідомого, якого не було і нема у продажних псевдопатріотичних "тушок". Та цього мало – ба, без мудрості наявність сліпої "гайдамацької" ненависті може нанести лише шкоду образу українця і його справі.

Так виглядає, що свободівці уявляють собі "загальнонаціональну" революцію у вигляді людей з вилами. Та це утопія. До того ж, такий "бунт" нічого, окрім хіба що протилежних результатів, не дасть.

Перемогти може лише організована, дисциплінована, рішуча сила, яка візьме кількістю і спокоєм, а не жіноча істерика, яка завжди була ознакою слабості. Сила є спокій за внутрішнього нерву.

До національного підсвідомого потрібна ще мудрість. А мудрість полягає в тому, щоби трохи бачити реальність, а не жити у власному світі міфів. Бо рано чи пізно реальність жорстко розвіє міфи і всі ці патріоти опиняться біля розбитого корита. А з ними і українці.

Мудрість полягає в тому, щоби не показувати всьому світу свій інтимний центр, своє національне підсвідоме (оголене інтимне втрачає силу), а щоби свій "праведний гнів" переводити в зовсім інші, цивілізовані форми.

Правда, свободівці відразу ж прописують тих, хто дає такі поради, по розряду "толерастів". Мовляв, коли нагло попираються цінності – не можна мовчати. Мовчати не можна – а цивілізовані форми вибирати можна. Без плювання в вікна автобусів і базарного рівня обзивання.

От чого вони домоглися біля Пагорба Слави? Чи вони домоглися свого? Не дозволили провокаторам розгорнути червоні прапори? Прапори були розгорнуті, квіти покладені – голови у свободівців розбиті. Жахливий імідж українського патріота створений.

Що, важко було подумати, що з голими руками іти на підготовлених "беркутівців" безглуздо? А нащо було зривати ті георгіївські стрічки з бабусь? – щоби потім весь світ це показував? По-своєму трактуючи? Де у "Свободи" голова?

У "Свободи" є потенціал – але "Свобода" серйозно хвора. Коліївщиною. У неї є серце – але нема мозку. Розуму. Холоднокровного розрахунку (є там взагалі хоч один холоднокровний керівник?).

Вже язик в "українського націоналіста" відвалиться, якщо він скаже добре слово і про росіян, і про російськомовних. Про Толстого чи Чайковського, які проповідували загальнолюдські цінності. Хоча би і про Сахарова. Спитайте хоча би у тих українців, які поневірялися по Сибірах: багато хто з них вижив завдяки відкритій добрій душі простої російської людини.

Звичайно, важко на таке піти, якщо твою власну мову і культуру заганяють в кут. Та в тому і мудрість: мудрість перестати лякати собою 5/6 електорату країни, а постаратися завоювати його серця. Чим? Розумінням. Людським відношенням, хай це і нелегко.

Врешті, є ще хитрість, розрахунок, дипломатія – якщо вже нема сили просто бачити в іншому, хто думає інакше, людину, а не чорта з рогами – основа будь-якого мудрого політика.

Дали б тим провокаторам – серед яких були і справжні ветерани – можливість пройти до своїх могил (та вони і так пройшли), а у відповідь провели би поруч мітинг, провели би акцію роз’яснення цілей УПА, згадали би про те, що Радянська Армія і УПА в якийсь момент разом воювали з гітлерівцями, а потім їх шляхи розійшлися. Чому розійшлися.

А хіба нема правди в тому, що гітлерівців вигнали радянські солдати? Правда, потім прийшло інше зло (та людей по гулагах таскали в основному не ті, які воювали з фашистською чумою). А які взагалі гріхи на тих мільйонах, які, звільняючи Україну, просто полягли в українській землі? – то чому і їм не покласти квіти?

Якби свободівці були розумні, вони показали би себе людьми з великою літери, поклавши квіти і до могил цих солдат. І цим "нестандартним" ходом перевернувши, може, свій образ в очах величезного південно-східного електорату. Це був би хід конем. Або королевою. Та так не сталося.

Завжди можна знайти якісь точки дотику – а цим вибити ґрунт з-під ніг у провокаторів, які чекали на примітивну хаотичну бійку з боку "українських націоналістів" і дочекалися її.

Нав’язування червоного прапора Україні – це випробування нервів українця: стане він тупим биком, який тут же кинеться на червону ганчірку, чи все-таки проявить духовну силу і заявить про себе як про більш хитрого, тобто більш серйозного суперника.

Шкода, але український патріот продемонстрував, що він звичайний тупий – з налитими кров’ю очима – бик. Тореадори, в руках у яких ганчірка і колізей глядачів за спиною, можуть радіти.

Богдан Орлик, політолог, для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/12/6188566/

Обережно "ліберасти"

Ми живемо в часи повальної імітації. Наші супермаркети завалені підробками споживчих продуктів. Важко знайти справжнє молоко, а не бовтанку з кокосового масла. Важко знайти справжнє масло, зроблене з коров’ячого молока. Все це спреди, які виготовляють невідомо з чого. Важко знайти сир, а не сирний продукт.

Тому маємо добре приглядатися до того, що спеціально написане дрібними буквами, щоб ми не могли прочитати. Мусимо брати з собою окуляри, щоб не бути обдуреними. І маємо добре пильнувати за тим, щоб не годувати своїх дітей всією цією гидотою.

Те саме стосується і політичного супермаркету. Товари, які нам там намагаються всучити, зовсім не відповідають тому, які етикетки на них наліплені. І це призводить до повної дезорієнтації споживачів політичного продукту.

Так, партія одного регіону чомусь називається Партією регіонів.

Партія вже практично однієї людини чомусь називається "Нашою Україною", а не "Його Україною".

Хлопчик для побиття чомусь назвав свою партію "Сильною Україною".

Може це за Фрейдом – спроби компенсувати те, чого бракує?

Відносно чесними є ті, хто й не пробує приховати того, чим є пропонований продукт. БЮТ чесно називає себе Блоком Юлії Тимошенко. Хоча точніше було б Блоком ДЛЯ Юлії Тимошенко. А партію – "Моя Батьківщина".

Обман споживача ковбаси чи політичного продукту став повальним.

Однак найбільш мене дивують адепти правого політичного проекту, який сьогодні називає себе Всеукраїнським об’єднанням "Свобода".

Свого часу це політичне утворення називалося Соціал-Національна партія України. Однак переставлення місцями двох перших складових назви партії навіть у Львові не змогло нікого обдурити. Членів та адептів цього політичного нурту пестливо називали і досі називають "нациками".

Очевидно, що ні для кого не секрет, що по суті вони є не так соціал-націоналістами, як націонал-соціалістами – національне, виходячи з їхньої ідеології і їхньої політичної практики, є на першому місці. А от соціальне – це швидше ширма – данина популізму та люмпену, на який вони розраховують. Такий собі "бантик збоку".

Після того, як ВО "Свобода" (за підтримки влади) отримала переконливу перемогу на місцевих виборах у трьох галицьких областях, "нацики" виросли з коротких штанців і тепер з повним правом можуть називатися "нацистами".

І все це були б лише жарти, якби вони не ставали нашою щораз більш виразною політичною реальністю.

На жаль, частина свободівців як свідомо, так і несвідомо дедалі більше скочується і в своїх ідеологічних орієнтаціях, і навіть політичній практиці до націонал-соціалістичної ідеології та практики.

Події 9 травня у Львові показали з яким явищем ми, у першу чергу націонал-демократи, якщо такі ще є, маємо справу. Хто не бачив, той хай просто вимкне звук телезапису і подивиться на обличчя молоді, що колоною йшла вже палаючи бажанням розбити комусь лице.

Про їх супротивників не говоритиму – з цими бандформуваннями і так все зрозуміло.

Звичайно, багато у агітаційній тріскотні "Свободи" є імітативного. Але є й симптоми, які свідчать про задавнену глибоку недугу.

З тим, що робиться у головах крайньорадикальних ідеологів ВО "Свободи" настійливо рекомендую ознайомитися на симпатичному сайтику "Центру політичних досліджень імені Юнгера".

Є ще чимало супутніх груп та групок. Причому далеко не всі вони у Львові, тому не маймо ілюзій, що це тільки галицька хвороба. Не менш цікавим є і неначе б то незалежний рух "автономних націоналістів", що гуртуються довкола Інформаційного порталу незалежних націоналістів. Саме ці інтернет-ресурси і є сьогодні головним мобілізаційним засобом, щоб збирати колони підлітків, а саме підлітками від 15 до 17 років, що найстрашніше, і була більшість учасників подій 9 травня, щоб вести їх на "забаву", на "мочилово".

І цим ВО "Свобода", неначе перебуваючи в стороні, дуже успішно користується. Її спраглі слави юні, вже 28-літні, "вожді" очолюють різного роду факельні походи Львовом. Як от те, у що перетворилося вшанування пам’яті героїв Крут.

Тут можна згадати і чисто стилістичне мімікрування під нацистську стилістику – починаючи від тепер менше вживаного, однак все ж вживаного у криптосвободівських заходах символу старої СНПУ – імітації нацистської свастики – графічного відтворення слогану "Ідея Нації", де "Н" пишеться як "N" з накладеною зверху буквою "І".

А насправді це репліка старого символу Вольфсангель (німецькою – Wolfsangel – вовчий гак), що був однією з емблем Націонал-Соціалістичної Німецької Робітничої партії (NSDAP) Адольфа Гітлера у перші роки її існування. Ну от тягне хлопців у цей бік, і все.

Що це – теж за Фрейдом – компенсація якихось задавнених дитячих травм чи образ? Чи усвідомлювана провокація? А може це підкидання ворогам України аргументів – постійне нав’язування нашій Неньці жупелу нацистських колаборантів?

Чи, може, просто глупота? Здивуєтесь, але я гадаю, що глупота.

Проте, крім стилістичного наслідування є ще й політична практика, наприклад, переслідування демократично налаштованої греко-католицької інтелігенції та Українського католицького університету. Ну і розіграна разом з замовниками та "Русским единством", "Родиной" та КПУ блискуча провокація на військових меморіалах.

Обличчя перестрашеної дитини у вікні автобуса, до якої рвуться дебелі дядьки-свободівці, за доброї помочі російських колег облетіло чи не всі телеканали світу.

А також спроби заповнити собою весь політичний простір Галичини, буквально витискаючи демократично налаштовані партії з органів самоврядування.

І активна участь у творенні нового європейського "Чорного Інтернаціоналу" через співпрацю з неонацистськими та крайньоправими партіями та рухами Бельгії (National Front), Великої Британії (British National Party), Угорщини (Jobbik, the Movement for a Better Hungary), Іспанії (Republican Social Movement), Італії (Fiamma Tricolore), Португалії (National Renovator Party), Франції (Front National) та Швеції (National Democrats).

24 жовтня 2009 року ВО "Свобода" успішно ввійшло в гроно цих політичних сил, об’єднаних у Альянс європейських національних рухів (Alliance of European National Movements (AENM)). А це пряма дискредитація України як країни, що прагне долучитися до європейської спільноти демократичних націй.

Не забуваймо й про лицемірне та корисливе підігрування владі. Як от на місцевих виборах 2010 року. Ну і 9 травня, звичайно.

Та повернімося все ж до сьогоднішнього бренду вищезгаданого політичного утворення. Сьогодні воно називається Всеукраїнським об’єднанням "Свобода". І тут я знову гублюся, коли слухаю полум’яні промови її лідерів. Чи не найулюбленішим риторичним прийомом соловейків "Свободи" є філіппіки проти якихось таємничих "ліберастів".

Здавалось би – чудовий зворот. Але ж, панове свободівці, – слово "свобода" це латиною "libertas", французькою "liberté", англійською "liberty" – для особливо витончених свободівських інтелектуалів подаю ближчою їм румунською – "libertatea".

Термін лібералізм "libéralisme", до вашого відома, походить від французького "liberté". А тому назвавши свою партію ВО "Свобода" і називаючи себе свободівцями ви, хочете не хочете, самі розкрили страшну таємницю, що це, виявляється, ви є тими містичними "лібералами"…

Або я чогось не розумію…

Ясна річ, що вам це не сподобається і що ви не є адептами гасла Великої французької революції – "Свободи, рівності та братерства" (Liberté, Égalité, Fraternité).

Але тоді "або хреста зніміть, або труси одягніть" – визначтеся, хто ж ви є насправді – адептами свободи чи адептами несвободи.

А також – демократичною опозицією чи недемократичною опозицією.

Так само визначтеся і з тим, чи ви є опозицією до сьогоднішньої влади, чи їхнім спаринг-партнером, який підігрує всім політичним проектам Партії регіонів, як про це торочать ваші воріженьки та "наклепники".

Нещодавно один з ваших прихильників у дискусійному запалі вибовкав правду – "ми не демократи, ми націоналісти". Тим самим він протиставив націоналізм, як він його розуміє, та демократію. Що не завжди правда.

Звичайно, його розуміння націоналізму плакатно-примітивне, хоч назагал він непоганий хлопець. Але його, тай не тільки його, розуміння націоналізму дійсно зводиться до якихось постнацистських чи неонацистських ексцесів. Ніяк не можуть зрозуміти, що таке патріотизм, а що націоналізм і чим вони відрізняються від звичайного нацизму.

Але, обстоюючи недемократичну, тоталітарну ідеологію, соціал-націоналізм чи націонал-соціалізм, не прикидайтеся, вслід за вже покійним лідером крайньоправої Австрійської партії "Свободи" (німецькою Freiheitliche Partei Österreichs (FPÖ)) Йоргом Гайдером, адептами справжньої свободи, яка напряму пов’язана з демократією.

З іншого боку, нам, споживачам політичного продукту, потрібно дочитувати до кінця, що ж написано на етикетці того чи іншого політичного бренду у нашому політичному супермаркеті. А то знову нас пронесе від якогось фальшованого політичного продукту. Бо ж і так наше суспільство не зовсім здорове – то ж навіщо знову експериментувати над самими собою.

Тим більше, що соціал-націоналізм чи націонал-соціалізм це вже не те що "секон-хенд" – це залежаний товар 30-тих років минулого століття. Хоча дехто гадає, що на українських селах і він піде. А даремно…

Хоча наступної провокації, яка вже анонсована рядом проросійських яструбів, – відзначення нападу гітлерівської Німеччини на сталінський СССР 22 червня – нам не оминути. ВО "Свобода" допоможе.

Тарас Возняк, для УП

© 2000-2010 "Українська правда"
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/12/6190053/

Що ж, розслідування на місці (неофіційне) подій 9-го травня у Львові виявило цікаві речі. Не говоримо про дурнувату нашу нинішню владу, про делегації провокаторів, говоримо про львівську частину "постановки". Її, за словами компетентного джерела, втілював "свободівець" Михальчишин (той самий юний мудрагель, син відомого шахіста, який нині проживає за межами України, і виступає, вельми патріотично, за збірну Словенії).
Для цього використали згуртовані ряди фанів футбольного клубу "Карпати" Львів. Не надто тямовитим хлопакам на їхнє запитання, мовляв, а що маємо робити?, дали пояснення - БОРОНИТИ КРАЙ!
Ото й боронили - на найнижчому рівні, ледь не на тваринному...
А їхні керівники, себто "інтелектуали" "свободівці і свободівки" де були? Не з "фанами", зрозуміло, а досить далеко за їхніми спинами...