Травень ще не почався, юна трава виринає з землі і тягнеться до сонця. Але в місті косарі газонів вже зрізують її, стинають голови квітам. А багато квітів так і не встигнуть зацвісти. І косарям не шкода. Побачивши це, я написав такі хокку:

* * *
Скошують траву
Будуть косити людей
Колись так само…

* * *
Скошують траву.
Ніколи вже не цвісти
Цим квітам весни…

* * *
Свавільний косар.
Покосять як ти траву
Колись і тебе…

* * *
Весна. Сонячно.
Тільки у косарів всі ті ж
Черстві долоні…

* * *
Мовчазний косар
У сік квітів кульбаби
Замастив руки…

* * *
Весна на землі.
Але косить все живе
Божевільний косар…

(низка хокку)

Якось я зайшов в гості до старого хайдзіна, що пише під псевдонімом Канасі Цукі – Сумний Місяць. Він запросив мене послухати його новий збірник віршів «Порожнеча осіннього лісу». Крім мене був ще один хайдзін – більш відомий, як майстер танка – він пише під псевдонімом Індзя-но Акі – Самітник Осені. Ми пили чудовий запашний чай сорту «Глибокий колодязь», читали вірші, милувались яскравим зимовим Місяцем. Тоді, як і цієї ночі була рівно половина молодого Місяця. Зійшла на небі зоря Мокосі* і стало ще сумніше. Тоді було запропоновано тему для віршів «Половина Місяця», і я склав ось такі хокку:

* * *
Глип: півмісяця.
Світ розрізаний навпіл –
Як моє життя…

* * *
На шатрі ночі
Половина Місяця.
На роздоріжжі…

* * *
Розрізано ніч.
Половина Місяця
На небосхилі.

* * *
Раптом побачив
Життя мого кавалок:
Там – півмісяця.

* * *
Чорнота ночі.
Половина Місяця.
Холодна кава.

* * *
На небі зими
Половина Місяця.
Самотній жебрак.

Примітка:

* - Мокосі – Юпітер (яп.).

(Низка хокку)

Колись (теж перед Різдвом) я зайшов до свого старого друга (теж хайдзіна) і ми довго філософствували на теми «Європа як християнська цивілізація» та «Вольтер і буддизм». На столі горіла свічка – як це і має бути перед Різдвом згідно звичаю. Але потім свічка згасла і запанувала у кімнаті темрява. Якось сама собою з’явилась ідея теми «Догоріла свічка» і ми довго віршували. Потім через багато років я згадав деякі хокку складені того вечора і записав:

* * *
Догоріла свічка.
Темряву масну на дотик
Пальцями ночі…

* * *
Догоріла свічка.
У ніщо нескінченне
Очі незрячі.

* * *
Догоріла свічка.
Біблії книга важка
У руках старих…

* * *
Догоріла свічка.
Хоч би зірку одненьку
На цьому небі…

* * *
Догоріла свічка.
На місто старе впали
Ночі злодія.

(Світлина з мережі)

(Низка хайбун)

Зайшовши до доброго знайомого помилуватись його садом і осінніми хризантемами зустрів там двох дивних людей які вважали себе аристократами, але при цьому не милувались квітами, а використовували сад для вживання якогось напою, що нагадувало саке. Але при цьому вони пили його холодним і вели розмови далекі від поезії. Побачивши це я здивувався і написав наступне хокку:

Чужий сад. Бачу
Дивних аристократів.
Хризантеми цвіт….


Я завітав до старого знайомого з метою поговорити про давню літературу. Але побачив його зайнятим пакуванням валізи – він вирішив поїхати шукати собі нову Батьківщину. Хотів розповісти йому, що осінній вітер всюди однаково холодний, істинні квіти не потрібно шукати в далеких краях – вони тут під ногами, але побачив в його очах, що він вже нетутешній. Тоді написав йому на прощання ось таке хокку:

Ми нетутешні
У світі під Місяцем.
Холоди… Осінь…


У старовинному місті, що носить назву великої хижої тварини зайшов я у стару кав’ярню, де варили каву вже не одну сотню років. З горнятком цього ароматного трунку в руках я думав зі смутком про людей минулих часів і написав ось таке хокку:

Терпкий аромат
Несе тінь мою в казку.
Стара кав’ярня…


Йшов я до будинку де молодих людей навчають мудрості. Побачив біля входу юнаків та дівчат віку юного, що діставали з кишень короткі білі палички, запихали до їх до свого рота і підпалювали їм кінці. Після цього дихали димом, що утворювався з сухого листя якоїсь заморської рослини з якої, власне, ці палички і зроблені. Споглядаючи це раптом склав хокку:

Дим ароматний
Заморського трунку.
Піти б звідси!


Блукаючи старим засніженим парком серед лихої зими по білому снігу, де ще не було людських слідів, побачив раптом старий ясен весь обвішаний жмутками насіння, що шелестіло на крижаному зимовому вітрі, подумав:

Холодна зима.
Вони шелестять тихо.
Весну чекають…


Почувши про жахливу аварію, що сталася на півдні країни, я зажурився. Серед смутку та печалі написав ось такі вірші:

Денний поїзд.
Люди на жовтій траві.
Осінь сумує…

Прочитавши вірші одного поета написані про сенс життя подумав: «Саме так! Це єдиний сенс перебування в цьому хмерному і безглуздому світі змін - споглядання пилку який збирає метелик. Іншого сенсу не існує.... Дякую, що підказали мені сенс життя - я до цього часу думав, що сенсу життя не має. А ще думав, що сенс життя в тому, щоб зрозуміти те, що життя не має сенсу.... Тепер я осяг істину! Моє життя наповнилось сенсом і змістом! Шкода, що осінь... Метелики вже не літають і квіти зів'яли... Моє життя знову втратило сенс... Так завжди....» Після цих роздумів я написав хокку:

Осінню глухою
Самотньо і порожньо…
Шурхіт листя.

2010
(фото автора віршів)

* * *
У згасаючих променях
Табуни коней вечора
Навздогін спогадам летять...

* * *
Ці чорні ряси…
Вони теж прийшли сюди
Милуватись квітами.

* * *
В очах твоїх
Бачив тільки Порожнечу
Заплющу свої…

Читаючи Рембо

На п’яному кораблі
Попливу в країну осені
Вічної і хмільної…

* * *
Чорна осінь.
Ліс кольору погару.
Епоха занепаду…

Споглядаючи помаранчі

Для радощів нам
Так мало потрібно:
Яскраві фрукти…

* * *
Дивний трунок
Дарував натхнення
Шанувальнику…

* * *
Ночі теплоту
Знайду у темряві серпня…
Радість обіймів.

* * *
Осені – жебрачці старій
Золоті монети слів
Подам…

* * *
Осіннього листя пожежа!
Згорю на цьому багатті
Наче єретик…

* * *
Одягнув черевики.
Краще б костур повісив
У південних горах!

* * *
У кожному листку опалому
Бачив сторінки
«Весни і осені»…

* * *
Старому монаху
Чи судилось побачити ще
Як квіти пелюстки гублять?

* * *
У світі несправжньому
Споглядаю підробки
І речі непотрібні.

* * *
Осінню глухою
Все старіє – і клумба,
І я, і мій кіт…

* * *
Блукаю в самотності
Але хтось споглядає мене
Із глибини неба…

* * *
Цікаво довідатись –
Який килимок лежить
Перед дверима Всесвіту…

* * *
Так само вітер
Наше життя обірве
Як ці листя…

* * *
Вдихаючи аромат кави
Думаю про володарів східних
В своєму гаремі…

* * *
Крізь хащі кропиви
Йду зі свого села
Назавжди…

* * *
Про вічність повільно
Старі монахи розмовляють.
Осінній ліс…

* * *
В осінь поїду
Глуху і понуру
На ослику старенькому…

* * *
У густому повітрі
Малюю образи
Прямо на хмарі…

* * *
Під парасолями
Ховаємось не тільки
Від дощу. Осінь...

* * *
Стара осінь
Вимила фарби дощем
Цього світу…

* * *
Наче равлики
Назустріч осені глухій
Будем повзти…

* * *
Мій сум літає
Злої ночі кажаном...
Свічку б запалити!

* * *
Модриновий ліс!
Дихає прозорістю
Рання осінь…

* * *
Прапором накрийте
Старого воїна
Солдата Долі…

* * *
Шматок китайки
Вітер поніс у небо...
Тополя в степу.

* * *
Дізнатися б тепер
Навіщо в цьому світі сну
Досі живу?

* * *
Несе мене сон
Пливу… На берег який
Викинуть хвилі?

* * *
Із них би скласти
Цього життя кольорові сни!
Але осінь… Навколо…

* * *
Ми бачимо все нові сни
Чергою нескінченною…
Коли яву побачимо?

* * *
На березі річки
Даремно чекаю паромщика.
Постарів і він…

* * *
Стукіт дощу
Серед сірості осені
Навпіл розділемо сум...

* * *
Осіння нудьга
І в мене в душі,
І в дерев сплячих…

2010
(фото автора віршів)

(Низка неканонічних хокку)

* * *
Споглядаю меч.
У цьому світі хиткому
Немає нікому захисту...

* * *
Ноші свої намарно
Люди несуть по дорозі життя
Куди? Навіщо?

* * *
«Добре мати рідну хату
Де навіть дим ласкавий».
Думки волоцюги...

* * *
Всі конструкції хиткі
Всі грані привидні
Весь світ ілюзія...

* * *
У танку сумному
Ми на неба пустелі.
Прощавай, весна!

* * *
У темряві ночі
Не сплять лише Місяця жриці -
Поетеси...

* * *
Розчинюсь в ароматі
Цих квітів старого саду
Мене немає...

* * *
Напій, що дарує натхнення
Чорний як ніч, як істина гіркий
Він ніколи не втомлюється...

* * *
Споглядаючи чорну ніч
Стиглу неначе черешня
Зрозумів довершеність світу...

* * *
Двоє коханок -
Злива і ніч. Гостина.
Дивацтва весни.

* * *
Невже кохання
Знову завітало в груди
Старого гайдамаки?

* * *
Ворога прощав,
Прощав своїй шаблі хиби
Не навчився прощати себе...

* * *
Дивний пастух він -
Цей вітер весняний.
Жене стадо хмар...

* * *
У світ солодких марев
Піти й не повернутись
Так захотілося мені...

* * *
Чи то думки
Чи то ластівок зграї...
Все миттєво...

2010
(фото автора віршів)

(Низка неканонічних хокку)

* * *
У небо хотів пірнути
Та зрозумів –
Втоплюсь…

* * *
Димом заморського зілля
Дихаю знову
Весняне небо…

* * *
Ніч – це двері
Зайду в їх морок
Шлях знайду до істин нових…

* * *
Книгу життя свого прочитав
Навіть закрив…
Іншу б почати…

* * *
У сірому пейзажі
Побачив художник фарби
Мені б його очі…

2010
(Фото автора віршів)

(Низка неканонічних хокку)

* * *
Намагались літати на автомобілі
Хмари думок затьмарили шлях
Весняний ранок...

* * *
Бажання – причина страждання
Забув про них і в небо пішов
Весною…

* * *
Ми зникнемо всі
Як ранковий туман
По собі залишим нудьгу…

* * *
Гість завітав
У мій дивний світ
Порушив самотність…

* * *
Стало сиротою тіло
Холодно душі
У порожнечі неба…

* * *
Вперед, назад подивлюсь
Все те саме –
«Сто років самотності»…

* * *
Добре хоч він
Розділив зі мною самотність
Старий їжак…

* * *
Кожна калюжа – дзеркало
Стати б хмарою
Щоб милуватись собою…

* * *
Час би давно на старості років
Почуттів загубити свіжість
Але все одно - постійно дивуюсь…

* * *
Тінь свою загубив
Як самотньо тепер
Без друга останнього…

* * *
Я думав дзеркало – це озеро мрій
Виявилось – глибочінь
Втопитися б там…

2010
(Фото автора віршів)

* * *
Самотність мені
Була другом єдиним
Та навіть її прогнав...

* * *
Місто існуюче в мріях!
Побачити б його весною
Хоча б у сні…

* * *
Ми всі босоніж
Блукаємо у темряві життя
Шукаючи сенсу…

* * *
Темрява за вікном
Слухаємо тишу –
Я і кіт…

* * *
У лісовому струмку
Ніагару побачив
Я – мураха…


2010
(Фото автора віршів)

* * *
Весняний вітер.
Годую тарганів квітами.
Літаю…

* * *
Старий кіт
Теж весну відчув
Цього березня.

* * *
Весна за вікном!
Пишу на папері вірші
Зеленими чорнилами!

* * *
В дзеркалі калюж
Небо собою милується
І я зазирну….

* * *
Весняним вечором
З тінями розмовляє
Самотній дідусь…

2010
(Фото автора віршів)

(Низка неканонічних хокку)

* * *
Врятував дерев’яного дурника
Він не знав, що вогонь це звільнення
Смішний Буратіно…

Перший монолог П’єро

Вони теж ляльки
В театрі абсурду
Ці глядачі…

* * *
Тінь коливається маятником
На землі, на траві, на воді
Буратіно повісили…

Другий монолог П’єро

Кличуть лікарів
Дерев’яне тіло
Піду копати могилу…

Третій молог П’єро

Вони не втямлять ніколи
Чому я з театру втік
Ці голови повні тирси…

Четвертий молог П’єро

Хотів я зіграти Гамлета
А не героя-коханця
В цій виставі безглуздій…

* * *
Пішов шукати країну дурнів.
Він не знав, що постійно в ній жив.
Дивак Буратіно…

* * *
Бородань під деревом
Запах хвої
Шишка в руках…

* * *
З черепахою розмовляє
Серед брудного озерця
Літній ранок…

* * *
Сховала в пивниці
Довгоносого шибеника
Молода німфоманка…

* * *
Створений з дерева
Деревом лишиться
Поливаю квіти…

* * *
Запах палених ганчірок
П’єро єретиком визнали
В театрі ляльковому…

* * *
«Він був правий….»
Буратіно зістарівся, бороду зачісуючи
П’єро згадує…

1995

* * *
Серед Чорного лісу
В темному схроні
Слухаю тишу…

* * *
У світлі місяця
З «шмайсером» на плечі
На зустріч смерті іду…

* * *
Коли затихнуть постріли,
Коли боївку сховають хащі
Буду слухати вітер…

* * *
На крилах осіннього вітру
Полечу над сивими горами
Коли серце зустріне кулю…

* * *
Сріблом виблискують краплі роси
Серед імли туману палить ватру
Боївка повстанців…

* * *
Нехай люди забудуть але...
Заплаче ліс, застогнуть сосни
Над вбитим партизаном…

* * *
Під старезним явором
Милується місяцем
Останній повстанець…
1991

Вибрані хокку

* * *
Тінь від ратуші
Людей зробила сірими
Вечір, осінь і місто...

* * *
Я б у Станіславі
Щасливий був... Але хмари
Про старість нагадали мені...

* * *
Я б ще довго топтав
Бруківку Станіслава ранкового...
Але небо, квіти на клумбах...

* * *
Біля синагоги топчу асфальт
Старими черевиками
Хризантеми цвітуть...

* * *
І ти теж, чорний круче,
У Станіслав шукати долі прилетів?
Вітер над містом...

* * *
Крізь прозорі дерева -
Чистий як серце сніг...
Чому в цьому місті так сумно?

* * *
Шум дощу...
Для чого прийшов я сюди?
Вулиця Грюнвальдська...

* * *
Тополя листя губить свої
Здалось на мить - то я винен
Що осінь настала...

* * *
Десь я тут спокій загубив
Між цими будинками.
На Бельведерській...

* * *
Горобина стиглими ягодами
Бруківку вкрила
Втомленими ногами чавлю...

* * *
Бородатий безхатько!
І про нього напишу
Вірші свої химерні...

* * *
Синагоги Станіслава!
Як я в цьому капелюсі
На рабина схожий!

* * *
Подих зими!
Чи вулицями серця
Я досі самотньо блукаю?

* * *
Її тіло як човен
І я пливу
Не знати куди...

* * *
Крізь прозорі дерева -
Чистий як серце сніг...
Чому в цьому місті так сумно?...

* * *
Холодний вітер
Хмари думок жене...
Стілець серед кімнати...

2001