не варто вриватись в життя без потреби,
не варто там бурю здіймати до неба,
не варто тривожити все, що принишкло,
не варто і підлість робити зпідтишка.

задати питання - чи було б приємно,
якби так зі мною, якби це взаємно,
поставити поруч любов та ненависть,
захоплення чимось й водночас і заздрість....

якщо не цікаво - не варто чіпати,
від вчинків своїх теж не варто втікати,
погратися й кинути - теж мені подвиг
а хтось ладен гинути за твій лише подих.

колись зрозумієш ти все, що говорять,
колись стане боляче, як проігнорять,
колись усвідомиш, що я не залізна,
колись... та тоді буде пізно....

нестерпний біль, його не втамувати
душевні рани важко залатати
скалічена доля, розбита свідомість,
в мені порожнеча, в житті - невідомість.

складаю долоні, неначе в молитві
прошу знайти спокій у вічній гонитві -
в погоні за щастям, якого немає...
кохання взаємного теж не буває...

неправду сказали, що час гоїть рани,
щодалі все дужче вкриває дурманом.
минуться й забудуться тижні і дати...
думки всі на паузу й просто чекати........

хочеться стати навік божевільною,

дихати легко, від тебе стать вільною...

любити дощі та всміхатися сонцю,

любити жука, що живе на долонці...


сміятись шалено, до болю у грудях,

й щоб було всерівно що думають люди....

сьогодні ж слабка я і зовсім не сильна...

шкода що ще й досі я не божевільна....

Тобою хворію серйозно й давно...
пригадую кадри немов із кіно:
різдво, оболонь, номер аськи, тату
потрапили двоє в картинку таку....

а потім усе закрутилось шалено:
ми бачились в асьці з тобою щоденно
писали про все, про що можна сказати....
емоції крили, що й не описати...

А потім прогулянка, нічка, зізнання,
Впустили із першим цілунком кохання.
Глибоко воно у серцях поселилось...
Здавалося, що оце все нам наснилось

І тут, як завжди, коли все ідеально
Спіткнулася я об реальність - буквально
Але завдяки саме цій ситуації
Ми перестали витати в прострації.

Ми усвідомили хто ми і що ми,
Ми щиро кохали не знаючи втоми
Боролися ми з усіма негативами
І будь які лажі задвалися милими.

Сміялись в лице всім проблемам й незгодам,
ми вірили, що самі собі робим погоду.
Та хтось за мету у житті собі ставить,
що будь якими чином з тобою посварить.

Я вірю, що цей хтось нормальна людина,
і перестане поводитися як дитина
Залишить у спокої нас і себе
та інше собі в житті хоббі знайде.

А щодо бажань - я багато не хочу:
любити і прокидатися серед ночі
в обіймах, коханий мій, тільки в твоїх...
І мрію кормити тебе із долоньок своїх.

Набрид весь цей пафос, набрид цей гламур,

Набридли ці шмотки лише "від кутюр"

Кругом лиш кричать, що це модно, струйово...

А що, як не рідне воно? Не кайфове?!

Так хочеться вдіти джинси й кросівки,

І не кричати з крутої автівки,

А в насолоду собі (і не тільки)

Промчати мопедом з високої гірки!

Лиш сьогодні я стану дощем,
щоб ішов ти додому пішки,
Намочу я собою ущент,
Ти образишся, зовсім трішки.

Буду поряд з тобою іти,
Щось на вушко тихенько казати,
І у всіх на очах, уяви!
Безсоромно тебе обіймати.

Не помітить ніхто і ніщо,
Та й навряд чи і ти зрозумієш...
Просто стану я навіть грозою,
Щоб побути хоч трішки з тобою.