Тобою хворію серйозно й давно...
пригадую кадри немов із кіно:
різдво, оболонь, номер аськи, тату
потрапили двоє в картинку таку....

а потім усе закрутилось шалено:
ми бачились в асьці з тобою щоденно
писали про все, про що можна сказати....
емоції крили, що й не описати...

А потім прогулянка, нічка, зізнання,
Впустили із першим цілунком кохання.
Глибоко воно у серцях поселилось...
Здавалося, що оце все нам наснилось

І тут, як завжди, коли все ідеально
Спіткнулася я об реальність - буквально
Але завдяки саме цій ситуації
Ми перестали витати в прострації.

Ми усвідомили хто ми і що ми,
Ми щиро кохали не знаючи втоми
Боролися ми з усіма негативами
І будь які лажі задвалися милими.

Сміялись в лице всім проблемам й незгодам,
ми вірили, що самі собі робим погоду.
Та хтось за мету у житті собі ставить,
що будь якими чином з тобою посварить.

Я вірю, що цей хтось нормальна людина,
і перестане поводитися як дитина
Залишить у спокої нас і себе
та інше собі в житті хоббі знайде.

А щодо бажань - я багато не хочу:
любити і прокидатися серед ночі
в обіймах, коханий мій, тільки в твоїх...
І мрію кормити тебе із долоньок своїх.