Динаміка сучасності чим далі пришвидшує свої темпи, точніше цифрова сучасність: «Котра година, ідентифікаційний код, скільки днів до зарплати, віршовий розмір строфи» і т. і.
Загалом можна з впевненістю констатувати трансформацію світу на сайт, у якому при народженні Ви маєте насамперед «Зареєструватися», потім, протягом життя, головне не забути свій «login і пароль», ну і насамкінець, маєте «видалити свій профіль» із сайту, по завершенню,хоча, якщо забудете, за Вас це зробить адміністратор – той, про існування якого всі знають, але його ніхто не бачив. Він, власне, і керує сайтом життя.
Часто-густо знаходяться користувачі, які роблять все, щоб зламати пароль і вдертися на вашу особисту сторінку, щоб видалити особисті дані, скомпрометувати появу Ваших фото на інших, асоціальних сайтах. Єдиний, поки що дієвий вихід – це надійний пароль, благо він на сайті має велику силу, і може справді надійно захистити.
Ще одним, надзвичайно класним нововведенням сайту, на відміну від життя є особисте фото, яке можна змінювати безліч разів, і тут (заздріть нам Фаусте) мить спиняється стільки разів, скільки нам того хочеться. Лише тут, одним клацанням мишки, можна «видалити з друзів» і ця особа більше не зможе відвідувати Вашу сторінку. Тільки тут Ви можете познайомитися будь з ким, єдине, що варто вміти – писати грамотно, все інше (банальна відсутність слів, тремтіння рук, почервоніння, хвилювання) просто автоматично анулюються, адже Вас презентує Ваше фото…ну і за бажанням, статус. І лише тут – часу не існує - «on line» можна бути лише за власним бажанням, а не за вимогою.
Отож машина трансформації запущена, і поки що сайт якісно виграє позиції у реального життя, адже не потрібно витрачати час і сили на банальні прогулянки, поїздки, а тим більше листи і телеграми (ще є люди, які знають що це), а варто просто запам’ятати свій «login і пароль».

Вступ
Життя – це очікування смерті. Якоюсь мірою – це пізнання непізнаваного, це шлях до вічності, до світла, до спокою. Прагнення самореалізації – це спроба зрозуміти причину свого буття. Думка про самогубство – це виклик розуму та власній свідомості. Власне думка – це слово душі, а голос душі – це творчість, а коли душа починає співати, народжується мистецтво. Мистецтво – це вічність. А отже душа ВСЕ Ж безсмертна!

Синдром набутого розумового дефіциту
Загалом, що дає людині розум – істерію, неврастенію, в кінцевому результаті самотність і помутніння. Не тому, що не розуміють інші, а тому, що від розуміння нічого не змінюється. Тролейбуси ламаються, дощ іде, панчохи рвуться. Лише в душі надломлюється прагнення до вищого. І це є ще однією з життєвих криз, яких є:…
- «Діда Мороза немає»
- «І я колись помру»
- «Щоб жити треба гроші»
- «Для чого я живу»…безліч
Суїцидальні настрої здебільшого переслідують «розум», а точніше, завжди крокують поруч. Кожне нове відкриття, заперечує попередню ідеалізовану сутність і це саме відкриття ламає ще один замок на шляху до самоусвідомлення сутності. А, що, якби існувала людина, у якої всі замки зламало відкриття істини? Тому , певно, і добре, що людина всього знати не може. Бо вже досить того, що вона здатна осягнути своїм розумом, щоб стати нещасливою.

Спроба аналізу «today»
Побутова література, як відображення життя – так писали два століття тому. З`ява психологічних текстів тоді – це було все одно що нецензурної лексики сьогодні. Писати для народу і про народ – такий лозунг, як данина часу і потребам тогочасного суспільства. Але сьогодні ситуація не змінилася, також суспільство потребує боротьби, патріотичного духу, інтелектуальних творів, а натомість все письмо зведено або глибоко в суб’єктивізм власної душі, або в минуле, як засіб переосмислення чужих помилок, які не виправиш, але, і не попередиш, бо навчання на власних помилках (традиційна дилема батьки - діти) дає більш позитивний результат, ніж намагання їхнього уникнення. Купа низькопробної літератури в крамницях в перемішку з вартісною в шухлядах авторів породило замкнутість. Кожний пише не для того, щоб стати письменником, а для того, щоб хоч якось «вимовити себе» [П. Білоус]. Чи, можливо, це результат занадто різкого зняття завіси…багатостолітня ізольованість від світу стала причиною того, що, коли врешті «двері відчинилися» - ринув усілякий бруд, і, наївшись відходів, почало нудити…І лише потім стало зрозуміло, щоб принаймні не нудило, потрібно дивитися на те, що їси. І кожний, тихцем від іншого, почав вибирати кращий кусень. Від такої шаленої кількості всього…відбулася логічна реакція організму «замкнутися» і заховатися у власний панцир до кращих часів.

Суб’єктивний ФЕмінізм…
Жінкам шкодить освіта, рівність і загалом все, що стосується їхнього, так званого, самоствердження. Вже від природи вони наділені колосальною інтуїтивною енергетикою сприйняття світу. А в той момент, коли це неусвідомлене відчуття високого підтверджується доведеними фактами, жінка, сама того не бажаючи, прозріває, подібно немовляті. Як результат, вся ця істина змушує на ще вчора гарні речі дивитися із скептичним засудженням, що безумовно шкодить, як і тим речам (вони просто викидаються) так і їхній власниці, бо знання породжують суперечність, а, отже, переосмислення тих чи інших істин, норм, догм.
Недарма приклад Єви довів, що істина для жінки (і, що прикро, лише для неї) згубна, бо врешті приводить її до вигнання, самотності, страждань та внутрішньої дисгармонії.
Розуміючись суто в побуті – досягається гармонія як у побуті, бо чоловік впевнений у домашній стабільності, і є врівноваженим та спокійним, так і в світі, бо чоловік цю стабільність з родини переносить в суспільство. Та, коли жінка починає вникати у суспільно-світове життя, вона закидає побут, як щось догматичне і примітивне, тим самим, руйнуючи фундамент стабільності. І автоматично цей хаос переноситься у космос, де, в силу своєї імпульсивності, не може навести ладу, адже в неї, на відміну від чоловіка, немає «домашнього вогнища з тихим поцокуванням годинника». Вона сама мала бути берегинею того вогнища, але..як вогонь, вирвалася назовню і тим самим зруйнувала і чуже, і своє. А, довівши чоловікам їхню незграбність та недалекість, позбавила їх, і себе тієї життєдайної сили та захисту, які вони несли протягом віків самим своїм існуванням, тим самим, зробивши СЕБЕ самотньою і нещасливою. Жіноча емансипація стала пожежею для світу і самозгорянням для жінок власне.

The end
Якщо довго-довго дивитися на зоряне небо, можна відчути себе однією з сяючих світил. Якщо довго-довго дивитися на воду, можна відчути плин часу. Якщо довго-довго мріяти, можна навчитися літати. А якщо на мить посміхнутися…можна зустріти долю.