Тисячі пальців вистукують про одне й те саме -
Як нас нагодують зрадою і примарами,
Тисячі сердець затопчуть одними й тими ж ногами,
А спокій ночі продірявлять фарами.

І будуть нас переконувати невитіювато,
Що світло - антипод темряви й ночі.
Одним вистелять затишок щедушно за ґрати,
Іншим зміняють об'єм на площу.

Та що найстрашніше і найсмішніше у цьому -
Ви зухвало ховаєте пам'ять під шапкою,
Добровільно ковтаєте власну з піґулками кому,
А безкінечність закінчете крапкою.

Тисячі сміливих поглядів стовбичать від смутку
На зупинках за вимогою і за примусом,
Виглядаючи чи споглядаючи згублену маршрутку,
Що висвітлить життя під іншим синусом

Або косинусом. Байдуже. Аби кут був іншим трохи.
Але Смерть не менш за Життя хоче жити.
Невидиме і невідоме оббивають пороги.
Ми, вбиваючи, сильно бажаєм любити.

Тисячі століть бовваніють заскорузлим повтором,
Тисячі язиків обговорять падіння і злами...
Доведеться зізнатись нам всім тисячним хором:
Тисячі пальців вистукують про одне й те саме!

(2015)

Эй лётчик-залётчик, выключи счётчик!
Зайди на посадку, устал я летать.
Бензин на исходе и все мы на взводе
Тузы у судьбы, а вся сила в природе
Твоей и моей, так сказать.

Казалось так просто развинчивать воздух
Винтами, руками, с мечтой у руля.
И новые цели у нас на прицеле.
Но этого ли мы так сильно хотели,
Взлетая к высотам с нуля?

Хотите - спросите: - Кто он? - Истребитель!
Кого, и чего?! Ты почти что угас!
Ведь кто-то был ловче. И корректировщик
Тебя убедит - у нас бомбардировщик.
Ты нехотя сбросишь свой газ.

Мы знали маршруты, у нас парашюты!
Как-будто мы видели жизнь наперёд.
Но время решать! Нам пора прекращать.
И хватит деталями всё украшать.
Никто нас, нигде нас не ждёт.

Диспетчер при деле, земля на пределе!
Устав, на секунду прикроешь глаза.
И молча, с оглядкой, мы просим посадки,
Не в силах решать неземные загадки.
Но занята вся полоса.

И снова, мой друг, на следующий круг
Уходим, уходим. Да что нам терять?
Кажется глохнем, но верим - не сдохнем!
Мы в небе, мы - ангелы, значит и Бог там...
Мы, всё же, умеем летать!

(2011)

Зруйноване світло зірок,
Розірване геть на шматки
В безодні долоні руки
Знедолених. Ще один крок
У темряву страчених мрій.
Ті, що не встигли померти,
Ті, що не встигли збагнути,
Ті, що покинули стрій
Перших, феєрично яскравих,
Вбивчо гарячих... Їх море.
Розкидане в космосі, море
Не знає ні лівих, ні правих,
Закохане в люту безмежність...
Вібруючим блиском уяви
Поступовість народжує мляво
Згасання зірок. Обережність
Небезпечних, зростаючих криків
Співпадає із хвилею плазми -
Легковажних, смертельних оргазмів...
Вас занадто я рано покликав
У безодню. Ми зв'язані снами!
Ви згасли? - Я втік з божевілля,
Я впав - ви засіяли рілля.
Зорі! Будьте думками!
Моїми, твоїми, його і її.
Моїми, твоїми, його і її.
МОЇМИ, ТВОЇМИ, ЙОГО І ЇЇ!
МОЇМИ, ТВОЇМИ, ЙОГО І ЇЇ...

2009

Я помню было время - время жить:
Весь мир дышал безумно в эйфории!
В разорванных плащах моей души
Жизнь рисовала линии кривые.

Зрачков расширенных дурная глубина.
Но я искал, искал тогда такие.
Со свежим взором, без границ и дна,
С теплом расцвёвших на рассвете лилий.

И было не сорвать нас, как не рви.
Мы закаляли дружбу в этом аде,
Метаясь нервно в поисках любви,
Мечтая тихо об Эдемском саде.

Конец приходит с тиканьем часов.
Давным-давно я написал про вечность
И запер на ночь веки на засов
Лишь до утра. Иль до случайной встречи?

В пустых ладонях плыл густой туман.
Впускал я в кровь его, разбавив пылью.
А фальш улыбки, как потёкший кран.
Мне невдомёк, что это было былью.

Открой мне дверь - мне б только отдохнуть
От этих лиц, что жадно дышат в спину.
Дай разделить и глубоко вдохнуть
Хоть пять минут с тобой наполовину.

Ты не открыла. Может не сама.
Пускаю ноги в бег, а взгляд на крыши,
Где птицы сходят массово с ума,
Где ностальгия еле-еле дышит.

А завтра обязательно опять
Проснусь под дождь в своей пустой квартире.
Но для чего и для кого вставать?
Я весь разбит в свои двадцать четыре.

Вновь вспомню друга, а потом её, -
Он хоть и дальше, но немного ближе.
А за окном болтается бельё,
А за окном выглядывают лыжи.

А за окном любовь клевали птицы.
Мне б их спугнуть! Мне б воздуха! И мне бы...
Собрать стекло, что надо мной искрится -
Взлетающие вниз осколки неба.

Шутливый взор испорченных зрачков, -
Мне показалось света было мало.
Мы - дети блудные своих отцов,
Мы пили дружбу из чужих бокалов.

2012

Багато "я" останнім часом в монологах.
Ні! - в діалогах. Забагато "я".
Мене не вабить, а ляка пряма дорога.
Я наче бита шибка, і з порогу
кричу навпомацки твоє стрімке ім'я.

І звички знову радять линути до тліну
І тліти часто з часом по ночах.
Черговий цвях в мою барвисту домовину
Ти ніжно заколотиш. Я полину
Шукать тебе й ловити в своїх снах.

А сни ставали клубком в горлі і спросоння
Я лився зливою, я злився, що це сон:
Ти загортала сонця сяйво у долоні...
Смертельно хворі вікна й біля скроні
Стріляв мовчанням в мене телефон.

Я збожеволілий вивалююсь на волю
З неволі цегляної у нутро
Розпусних вулиць, що сто літ стогнуть від болю.
Будівлі, що приймають тяжку долю -
В них засинають млосні потяги метро.

Прямою знову я прямую прямо в осінь,
Де забагато в монолозі зайвих "я",
Де не знайшов, не зрозумів, не вибрав досі.
Лиш у зухвалому промовлю передозі
Твоє жадане і стрімке ім'я.

2013

Я просинаюсь, я ховаю
Півмертве тіло в теплий душ.
Я, одягаючись, вмикаю
Конвейр з виробництва душ.

Сумлінно вистрибну у стійла
Розкритих пащ. В кулак руки
Візьму гойдання непостійні -
Сердець удари-блискавки.

Мов блазень сміх я наближаю
У терпких межах товариства,
В тіла ці душі зашиваю
Я масового виробництва.

Я очманілий серед бруду
Вмиваюся в ряснім дощі
І помічаю серед люду:
У мене теж нема душі.

2013

Кое-где потолок отрывался,
Стены в безумии стонут.
В детстве я очень боялся
Помятых комнат.

Коварные лапы препятствий
Плетут непролазные сети.
Когда говорю я: "ЗДРАВСТВУЙ",
Слышу ветер.

И в каждой мелочи сытой
Я случая вижу расправу,
Любовь кипятится в корыте.
Браво! Браво!

Не наполняйте влюблённым
Любовью гранёный стакан!
Я вчера ещё был опьянённым,
Сегодня - пьян.

Внутри и снаружи душат
Души-воспоминания.
Ночью любил я слушать
Твоё дыхание.

Несмело тебя обнимая,
Обнимался я с пустотой.
Будто ты рядом... Но знаю,
Что не со мной.

Перрон... Прощанье... Я с горя
Улыбался тебе как всегда.
Твой поезд торопится к морю,
Мой - в никуда.

Хотелось кричать: "КАКОГО...?!!",
Срывая с себя пальто,
А вышло всего три слова:
"ЗВОНИ, ЕСЛИ ЧТО..."

Сквозь клапана и заслонки
Всплывают сердца-поплавки.
Щекочут в ушах перепонки
Трубок гудки.

Сигареты тоскливо лёгкие...
И опять вспоминаю Крым...
В мои нелёгкие лёгкие
Ворвётся дым.

Кто-то в поддержку мне: "ХВАТИТ!", -
Крик пустоту наполнит.
"ТЫ БЫЛ ОДИН НЕКСТАТИ" -
Позже припомнят.

А кто-то советовал: "ЖЕРТВУЙ!
И МОЖЕТ ТЕБЯ ЗАПОМНЯТ".
Так странно быть новой жертвой
Помятых комнат.

2010

Пожовклі дотики осіні кличуть з собою
І протяги холодно пестять мене серед стін.
Знаходять вони в темряві закляклою рукою
Іржаві горизонти над моєю головою.
А я ловлю тіні відсталих від часу хвилин.

У танці життя всі кумедно розбиті по парах.
А хтось танцює свій вальс у парі з дощем.
І креативна тиша луна в порожніх залах,
Крізь дощ я бачу вії, що заплутались у хмарах...
Зваблива досконалість накрита чорним плащем.

Знайомі руки... Я ніби-то торкаюсь...
Шість секунд - я знову просинаюсь...
Голі дерева ще довго бачимуть сни...
Дев'яносто днів до весни.

І зірвані стоп-крани не зупинять швидкий потяг!
Ми візьмемось за руки - лиш помре останній протяг.
І кольором квіти прикрасять самотні лани.
Дев'яносто днів до весни...

2009

Пугающая суть обратных случаев
Обнимет нас в сферическом квадрате.
Связь гениальности и бытовухи мучает.
Включите звёзды в моём небе, кстати!

Нам кажется - мы знаем о цикличности,
Нам кажется, что мы живём вне цикла,
Но мы приветствуем в себе культ личности,
Наше сознанье ко всему уже привыкло.

В молчаньи шумном движется Вселенная...
И звуки тают в мрачном корридоре...
И радужную смерть пускаю в вену я -
Развязка бесконечности в заторе.

2007

Обезглавленный чёрный рассвет,
Затерявшийся в строчках, запятых или точках,
Обезумевший дважды, закричавший однажды:
"Эй! Света нет! И вас нет!"

Ты - рваная латка в моих необъятных идеях.
Ты - странная мысль, гитарно звучащая дрожь.
Я пыльно лежу на костях своей старой постели,
Сменив восхищение взора на горькую ложь.

2008

Відсутність поглядів... Які
Фрагменти щастя? Диваки!
Самогубство заради іллюзій!
Любов за гратами... Вві сні
Я буду вітром навесні,
Буду грати з травою на лузі.

Блакитноока далечінь,
Пірнаєш в погляди мов тінь.
Суцільна цнотливість й безмежність...
Застрягнувши у твоїх снах,
Я вию в ніч, забувши страх.
Це ярмо - моя незалежність.

Стріляй же швидше! Я вже твій,
О моя музо! Серед мрій
Знайду я дорогу додому,
Де зранку на траві роса
Бринить, мов на очах сльза.
Не віддавай мене більше нікому.

Усмішка світла випадкова.
Ти не моя. Я знову й знову
Втрачаю до часу повагу.
Нехай іде під три чорти!
Його нема! Ні я, ні ти
Не шукаєм, чомусь, рівновагу.

І чисті погляди в вікні,
Чи то веселі, чи сумні,
Блукають в чиїхось думках.
Я розіб'ю замерзле скло
І, щоб там далі не було,
Я знайду тебе десь в своїх снах.

2009