=========== Вировець Лариса ======

НЕРВИ АБО СИНІЙ ДРАКОН
(екзотичним дарункам присвячується)



"...Можеш розбити усі телефони —
я озиваюсь із кожної скалки.
Сині маленькі затяті дракони
до олівців призвичаєні змалку.

Бачиш, і цей увіп’явся щосили —
синього птаха потворне качатко!
Десь по світах його довго носило —
він перепише цю казку спочатку.

Хвилі здолає сандаловий човник,
дивна тваринка свій хвостик підтягне,
небо не змінить свій колір на чорний:
білі тюльпани там квітнуть безтямно.

Прямо з-під снігу у лютому й січні
квітне барокко будинків химерних...
Наші розмови триватимуть вічність,
решта — то нерви.



================== Cooper_D =====

З ЧОГО Ж СЬОГОДНІ ЛЮБА БІМБЕР ГНАЛА?


Мені із приятелькою поталанИло!
Дивись! Милуйся! Заздрісна еротика!
І все так тонко, стильно, ніжно, мило...
Не жінка, а суцільная екзотика!

Та тільки но я взявся цілувати,
Аж гульк, вона неначе курка в просі!
І вже драконів синіх повна хата!
Один, падлюка, почепивсь на... носі!

Чим далі - гірше. Еротичні стони!
Облиште, хлопці вишкіряти зуби,
Яке там ліжко чи софа? Дракони!
Мов навіжені лізуть звідусюди!

І де такеє лихо узялося?
ОДИН ГРАНЧАК, а скільки див химерних,
А втім, до ранку якось розійшлося:
Один був - справжній, ну, а решта - нерви !!!

"... весна на дворі вже... а ми ще й досі...
кави не пили...(?)" (з розмови на вулиці)



============= Лариса Вировець ===

"...У проваллях часу твої ілюзії
із моїми поруч пасуться мирно,
і, на перший погляд, з тобою — друзі ми,
та життя — як поле...
А поле — мінне..."



================ Сooper_D =====

Знову міни у чистім полі
Де-не-де навмання розкидала?
Я ж казав тобі: - Серце! Доволі!
Досить зводити нам арсенали!

- А натомість гранат півсотні
Та отої старої базуки,
Ми б на кави пішли сьогодні...
Що ти в відповідь? Ані звука!

- А навіщо морські гармати?
Триста гаубиць було мало?
Краще було б три поросяти
За півроку - свіжесеньке сало!!!

На городі звела капоніри.
Заплела все "колючкою".Грати.
Кум Петро до тебе в жовніри
Поривається йти за контрактом?

Вчора, бачив у супермаркеті,
Кулемета купляв, для годиться?
За такі мілітарні закиди,
Мабуть, вріжу йому по пиці!

На ставку весь фарватер мінований...
Щось бабахнуло проти ночі...
Прочитаєш цей зойк римований
І - кажи мені все, що хочеш!

...Минає все лихе...і досить дивно,
крізь певний час побачити й відчути
усю мізерність та безглуздість лиха,
що так колись жорстоко нас гнітило...

Ми часом не володарі собі...
Так - часто-густо в роки молодії
Рвемо з корінням власнії надії
А Доля лиш всміхнеться далебі...

Дай Боже,
щоб розгледіти зумів
Обранець твій
крізь морок гострих слів
твою таку палку та ніжну душу,
яку самотність п'є...

Щоб поруч не пройшов, бува...
І щоб зненацька очі
не засліпили йому слова
порожні, злопророчі

О,Боже, поможи!

Л.В.


Ти - той вітрець, що дихає в вітрила,
Без тебе я від берега не зрушу...
Жага любові, незборенна сила,
Що в небо піднімає мою душу!

Снова вижу в розовом тумане
Отголоски добрых детских снов:
Слоники стояли на диване...
Семь индийских маминых слонов...

Говорят, они приносят счастье,
Охраняя всю семью от бед...
Слон бльшой распался на три части...
...В том году внезапно умер дед...

...А потом квартиру мы сменили...
...Перемены в жизни всей страны...
Как-то незаметно уходили
Розового мрамора слоны...

Вот он мой. Согрелся на ладони,
Бивнем подпирает старину...
... Очень одиноко стало в доме
Старому индийскому слону...

Майнула мить.
Ми стрілись мимохідь ,
Грайлива мить, примхливе мерехтіння.
Імла надходить жадібна, осіння...
Під жорном часу
мре луна столітть

Скорпіон зробив уклін:
Ввічлива комаха.
Всіх запрошує тварин
З ним зіграти в шахи.

Змії, ящирки, ссавці
Малюки району –
Всі досвідчені гравці
Знають Скорпіона.

Звичка у нього така,
Дивная манера:
Любить, з’ївши пішака,
Закусить партнером.

... Я знаю звідкіля іду...
Я вистраждав свою дорогу
І дали йтиму, слава Богу...
Нехай босоніж по льоду...

Болит
каждой строкой истекающий стих.

Боллид
красной рукой рвёт зенит на двоих –
поперёк.
Строчка дрожит,
словно загнанный в угол
зверёк.

Отгорев на заре,
мне, как давнему другу,
тянет дымную руку
последний в костре уголёк.

Улетают остатки сна.
Понемногу
уплывает тоска.
Тишина.

Тревогу
безуспешно давлю в себе:
– Ну, зачем я в твоей судьбе?

I went into a house and it wasn’t a house –
Slow white petals from the may-tree fall;
But it hasn’t got a blackbird
A blackbird,
A blackbird,
It isn’t like a house at all

I went into a house, and I thought it was a house,
I could hear from the may-tree the blackbird call…
But nobody listened to it
Nobody
Liked it
Nobody wanted it at all

Гадав додому повернувсь, а вийшло навпаки.
З дерев квітучих наче пух злітали пелюстки
Шукав, але знайти не зміг
Я птаха-співака.
Без нього сум на серце ліг
Оселя не така.

Додому повернувсь. Ов - ва! Там все, як я хотів:
Розквітли рясно дерева, пташиний чути спів…
Та, мабуть, випав чорний строк
Та нещаслива мить
Ніхто
не слухає пташок
Душею не бринить.

Allan-Alexander Milne

Daffodowndilly

She wore her yellow sun-bonnet,
She wore her greenest gown;
She turned to the south wind
And curtsied up and down.

She turned to the sunlight
And shook her yellow head,
And whispered to her neighbour:
“Winter is dead.”



Олег Бондар

Нарцис

Він бриль із Сонця начепив,
Жилет з зеленим пасом,
Південний вітерець зустрів
Шляхетним реверансом.

До світла тягнеться, авжеж,
Рудому Сонця мало!
– Сусідонько! А, в решті решт,
І ця зима сконала!!

Allan-Alexander Milne

Mirror

Between the woods the afternoon
Is fallen in a golden swoon,
The sun looks down from quiet skies
To where a quiet water lies,
And silent trees stoop down to tress.
And there I saw a white swan make
Another white swan in the lake;
And, breast to breast, both motionless,
They waited for the wind’s caress…
And all the water was at ease.


Олег Бондар

Дзеркало

Опівдні, там де ліс росте,
Упало сяйво золоте
То Сонце тихою ходою
Пройшло над сплячою водою,
Де став із дна ключі студили,
Де верби коси розпустили
Над тихим дзеркалом ставка.
Неначе на короні перли,
Два білих лебеді завмерли
І кожен вітерця чека.

БЕГЕМОТИ в нашій школі
Добре знаються в футболі!
Хлопці незамінні в грі:
Майже всі - воротарі!
Капітана БЕГЕМОТА
Ми поставим у ворота.
І тоді хоч плач, хоч скач
Не проскочить жоден м'яч1

Що за гамір? Що за клопіт?
Чом кущі ламають?
То ГЕПАРД та АНТИЛОПА -
В квачика гуляють!
Мчать, аж полягла трава -
Курявища всюди...
... Хто гонитву програва -
Без обіду буде...

Тiльки но де зустрiчаю КОНЯКУ,
Подумки шлю найщирiшу подяку.
Хто навеснi цiлий день на межi?
Хто перевозить важкi вантажi?
Хто змолотив все зерно ступчаком?
Хто на вiйну виступав з Козаком?
Той, кому наша любов i подяка -
Вiрний товариш -
козацький КОНЯКА!!!

" Ти свою застрелив пташку,
що у грудях трiпотiла...."
Лариса Вировець


Серіал "До речі о пташкахх"
не може не знайти жвавого
відклику у серцях птахолюбивих
поетів, а також римолюбивих
птахознаїв.
(Див. "Жив собі півник")





Щоб та птаха не сконала
Й знову почала стрибати,
Треба дати кусень сала
Й тричі в дзьоб поцілучати!!!

А щоб пташка без розбігу
Просто в небо полетіла -
Поцілуй (кажу без сміху)
В іншії частини тіла...

Всякий-кожний і усюди
Хай собі напам`ять знає:
Не цілуєш жінку в груди -
В грудях пташка завмирає!!!

Що мовчиш? Чому? Все знаю,
Співчуваю, не шуткую :
Сам до тебе причвалаю -
Всіх пташок реанімую !!!

"...Ти свою застрелив пташку,
що у грудях тріпотіла,
і співала... Чи боявся, щоб на люди не злетіла..."
Вировець Лариса, "Пташка"


Жив собi пiвник



Жив собi у грудях Пiвник,
прегарнесеньке курчатко!
То не був природi виклик,
нам здавалося спочатку.
Дуже довго ту пташину
ми ретельно годували –
I пшеном, і чачавицей.
По недiлях – борщ iз салом.

Все дивились, щоб наш Пiвник,
не дай Боже не зачах,
Вiн же вiльно вiд’їдався
зважте, на моїх харчах).

Пiдросло.З’явились шпори,
дзьоб великий у курчати,
Гребiнець такий крислатий –
очi можно затуляти!

Я терпiв. Старанно. Тихо.
Птах горлає проти ночi
То спiває, то клюється,
там i сям... i де захоче!
Пiвник став статтєвозрiлим.
Грають гени у курчати.
I почав (у моїх грудях)
вiн своїх курей топтати!!!

Що робити, люди добрi!
Хоч мерщiй тiкай iз хати!
Не втечеш! Хай йому трясця –
бо ж всереденi прокляте!
Нiц не зробиш, хоч пручайся –
ти в обiймах у облуди...

...Не злякався, не вагався –
CАМ СОБI СТРIЛЯВ У ГРУДИ...

Аж ось Слова до мене причвалали.
Нехай їм грець! З`явилися самі!
Згадавши, як мій тато запрягали, –
Я вже їх бачив смирними в ярмі.

Накинувся, неначе кiнь з копита,
В ярмо Слова оговтати хотiв,
Вони – брикатися! Чимдуж! Несамовито!
Тепер – робота є… для лікарів!

ЛЬВІВСЬКА НОСТАЛЬГІЯ
(автобіографічна балада)

Присвячую
Степанові Зіновійовичу
та Олені Тимофіївні Ткаченкам



Львів,
Львів,
Лемберг.
Зойк…
Спів…
Лемент…

Хвилею давнього дива картини
Спогадів – спалах неначе… Дитина
мчить босоніж до знайомої брами.
Усмішка. Коси віночком у мами.
З темряви линуть кроки зненацька:
Галицький ринок, рідна Пекарська…

Львів.
Львів.
Лемберг.
Сміх.
Спів.
Шепіт.

…Спомин спадає росою в траву…
…Дідові вдячний за те, що живу.
Діду Стефану й бабуні Олені
Шана й уклони мої незліченні.

Львів.
Львів.
Львів.
Без тебе б
на світі не жив…

Першою книгою у малюка
Став-посміхнувсь «Лис Микита» Франка.
Диво-сатира! Мудре між див.
Діду подяка – читати навчив:
«…Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла ясна,
Як дівчина у вінку.
Ожили лани, діброви,
Повно гомону, розмови
І пісень в чагарнику…»

Львів.
Львів.
Львів.
Стрийський
парк
розцвів!

Віялом сірим криця-бруківка
Після дощу, наче в хаті долівка,
В ранішнім сонці блищить бездоганно,
Вмита-підметена тіткою Ганною
Завжди охайною: – Доню, мерщій!
Вшістко роби, як було «за Польщі»!

Львів.
Львів.
Лемберг.
Сивих
снів
берег!

Цвинтар Личаківський. Мур. «Каменяр».
Слово – вкарбований в мармурі жар!

******************************************

Подумки далі пішов. Сумно, тихо…
…В готиці пам’ять скалічена диха…
…Дідові, дядькові низький уклін…
…Трохи ліворуч. Айстри… Полин…
Той, хто в гробовцеві, ніц не лукавить –
Прізвище стерлось, напис на пам’ять:

«Где не обманываютъ народъ,
там нет крамольныхъ мыслей»

Все лаконічно, все зрозуміло –
Наче вогненною голкою в тіло…
З цвинтаря вийшов, глянув довкола,
Спало на думці – ВІЧНА крамола!


Львов,
Львов,
Львов…
Зрада.
Стогін.
Кров…


…Дехто із родичів канув у вир…
…Лютим морозом дихав Сибір…
Тільки не стало «батька народів»,
Вийшли «на волю». Вижили й годі...
…Тільки в стриївни, тітки Галини,
Більше ніколи не буде дитини…

Львів.
Львів.
Львів.
Дзвін…
Різдво…
Спів...

…Проти брехні, лицедійства режимів
Тихий каганчик в Каплиці Боїмів…

**************************************

…День відкотився. Скінчено справи.
Вечір «Під Левом». З братом на кави.
Там за хвилину – години минули,
Що там казали, майже забули…
Спомини любі, чисті, барвисті.
Доля розсипала нас, як намисто,
І розлетілась по світу сім’я,
Брат у Торонто, в Харкові я…
Сестро, усміхнена добрая Ганно,
Як там в Сіетлі, за океаном?

Львів.
Львів.
Львів.
Туга?
Біль?
Спів!!!

Львів.
Львів.
Львів –
Душі щиросердої спів!

Я ніц не розгубив
Ні кольорів, ні звуків,
Ні марних сподівань,
Ні променів п`янких
В твоїх очах...
Лишилась тінь розпуки
Та саркастичний,
Недоречний сміх...
Минає все,
сміється небо знову,
Горлає горобець...
…Спокуса звідусіль...
…Політикани розпинають мову...
…Життя іде...
Та звідки ж клятий біль...

2006-08-29