"...Ти свою застрелив пташку,
що у грудях тріпотіла,
і співала... Чи боявся, щоб на люди не злетіла..."
Вировець Лариса, "Пташка"


Жив собi пiвник



Жив собi у грудях Пiвник,
прегарнесеньке курчатко!
То не був природi виклик,
нам здавалося спочатку.
Дуже довго ту пташину
ми ретельно годували –
I пшеном, і чачавицей.
По недiлях – борщ iз салом.

Все дивились, щоб наш Пiвник,
не дай Боже не зачах,
Вiн же вiльно вiд’їдався
зважте, на моїх харчах).

Пiдросло.З’явились шпори,
дзьоб великий у курчати,
Гребiнець такий крислатий –
очi можно затуляти!

Я терпiв. Старанно. Тихо.
Птах горлає проти ночi
То спiває, то клюється,
там i сям... i де захоче!
Пiвник став статтєвозрiлим.
Грають гени у курчати.
I почав (у моїх грудях)
вiн своїх курей топтати!!!

Що робити, люди добрi!
Хоч мерщiй тiкай iз хати!
Не втечеш! Хай йому трясця –
бо ж всереденi прокляте!
Нiц не зробиш, хоч пручайся –
ти в обiймах у облуди...

...Не злякався, не вагався –
CАМ СОБI СТРIЛЯВ У ГРУДИ...