Через веселе літо Запоріжжя
Дивлюсь за горизонт думок:
Де мати Мар’я, Юхим батько збіжжя
Життям збирають точно в строк,

Вже назгорталося крутих врожаїв
Думок, тривог до сивини,
Одне на радість: діти приїжджають
Усі без погляду вини,

З дороги з батьком вип’ємо ще потім,
Спочатку „ Дружба“ відспіва
Хвалу дровам, що з крапелькою поту
Перекотили до хліва,

А над хлівами, наче над роками
Стоїть тополя молода
І місяцю-молодику руками
Куйовдить чуба до видна,

Плекає мама на жаровні хлібця
Духмяного на все село
І причащає тут дівчат і хлопців —
Так завжди буде, є, було,

А ще сябри на радість на світанні
Приїдуть з настроєм, як світ
І оспівають дві куми Світлани
Дорогу дорогỳ як слід,

Одне на смуток: в батька на прощання
Так мало слів із-під поли
І в горлі нашім німоту розчавить
Одне на двох: „ А знов коли? “

Через веселе літо щогодини
Натомлено сюрчить імла,
Та вічно серцем чую, що не спинить
Ходу рідні своя земля.

2005

Коли в цю тишу входиш ти
Тихіш, ніжніше, ніж сніги
Я забуваю всі світи,
Як наче б вмерли вороги,

А ти довірлива якась,
Вінок з морозу - до лиця,
Мене живого не лякайсь,
Не йди зненацька - обіцяй;

Змантачена із протиріч,
Із заздрощів, думок чужих,
Обвита ти ще тогоріч,
Катма тепер і тих вужів;

Вповзає тиша, як свята,
Вінок невидимий пряде,
Я голу душу не віддам
Тобі, яка блука ніде,

Коли в цю тишу входиш ти,
Схиляє Всесвіт вісь свою,
Схили косу і ти - іди,
Я цим живу, на тім стою.

27-01-2016

Шугають хмари над горою,
Куйовдять лісові верхів’я,
Неначе діти між собою
Так любо грають на подвір’ї,

То усміхаються на захід,
То сумно схиляться над сходом
І трансформуються у привид
Перед пробудженим народом,

Їм все одно: хоч місяць, сонце
І вибухи на ньому завтра,
І тим, хто їх в багнюку втопче
Однакові й людина, мавпа,

Та не однаково вітрилам,
Народженим Дніпром Вкраїни,
І тризубу й народним вилам
Хто їх тримав, тримає нині,

Ух, не однаково громаді,
Розбудженій кривавим вітром,
Що ходить по Вкраїні зрадник,
В начальники забравшись хитро,

І каже у Верховній Раді,
Що голова його не хмара!
А що як мужики за зраду
Сідниці – на палю в примари,

Ґорґоні плавати у річці
І – тулубу від неї з “-ізмів”,
Жаль тільки голубої стрічки,
Покрапленої комунізмом;

І cлава Богу, що лиш привид
З-за хмари вигляда в Європу,
Осяяв реактивний привід
Ці небеса сріблястим кропом;

Зіп’ялися у небо гори:
Одна з землі, а друга з хмари,
Одна вулканить, інша вторить –
Немає миру, є лиш чвари…

Дивлюсь у небо явором заввишки,
Кроплюсь азовською водою,
Вже вартовими стали газовишки
На подив повні багряної,
Такої, що надулась замість сонця,
Злякала білий світ й чужинців
І тільки мудре бабине віконце
Заплющилось на схід ординців;
Червона повне, дні твої щербаті!
Ти імітуєш в північ сонце,
Твоє проміння не зігріє хати,
Коли в розлуку підуть хлопці
На схід міняти місяця на сонце
І жителі твої, хмаринки –
Союзники людей і дня, і ночі
Дарують ніжність для дитинки;
Дивуюсь крику півня опівночі,
Мільйонам Українців в Раші,
Жіночій вроді, любим карим очам,
Цікавлюсь: в Раші Ви там наші?
02-09-2014

У рідкісних зношених споминах,
Де осінь тріпоче останнім листком,
Забилася десь, біля комина,
Надія, налякана сивим клубком,

Зібралась дитям переляканим
- в химернім хитанні усіх притяжінь -
Небесне поміряти кроками
І зблиснути так, щоб не гавкнула тінь;

Курсують на схід безпілотником,
В рожевому спалаху дня сто надій,
Ну, нащо тобі заколотники,
Росіє, верни мені тисячу мрій...

13-07-2014

Оті прийдуть без імені, без роду,
Коли в нічному небі лусне повня,
Остання крапля дощова зі сходу
Терпцем обірветься всьому народу,

Повернуться поки що блудні "браття"
З доріг, де розкидалися камінням,
Не для комфорту розвели багаття,
Зомбовані і нетверезі "браття",

Повиємо у ніч ясну, як повня
Покаже Всесвіту своє каміння,
Як наша "дружба" стала безголов'ям,
Чи може в Раші є ще інше вміння?

07-06-2014

Слова літають ластівками
У просторі кімнати і стола,
Де 50 присіло із думками
В родиннім колі, в пахощах вина,

В смаку пшениці, силі жита
Воскресла пам'ять прадідів моїх,
Що хочеться коханній говорити
Про доброту небес, зірок усіх;

Ось тут виходжу на подвір'я
І дихаю легенями увись,
Тепер любов земна несе до віри
У мамине безсмертя, як колись.

12-08-2010/ 22-03-2012

Велика правда,що у серці
Маленького народу,
А другий, що у п'янім герці
Шукає нагороду,

Нехай шука, нариє бідно:
Скарби отам сховали,
Де зірка блима блідно, плідно,
Де кримські перевали...

08-05-2014

Кажуть, Путін впав у кому,
Коли Янек втік із дому,
Він набив усім оскому
Непотрібний цар нікому.

02-05-2014

Дочекався Путін
Віктора не першого,
Воскреса Распутін:
" Мабуть, буде перчити..."

02-05-2014

Неначе в храм приходжу я сюди,
Почую - листя тут шепоче,
Вклоняюся низенько до води,
Чого ріка від мене хоче?

А мама, мати наша молода
Прийшли із церкви, звуть до столу;
Півсвіту проїжджаю в холоди
Впізнати мамину тополю,

Що ніжно листям шелестіє нам,
Тут в кожного своя новина,
Я погляд піднімаю - мама там!
Вона ні в чому вже не винна;

І легко простору душі без хмар,
Бо можна уявити - птиці
Злітаються гніздитися без чвар,
В долонях їм несу водиці...

Березень 2013

Зайшли до мене в гості,
Слова, які ще не бували,
Як птиці з високості,
Жагу польотом напували

І мірялись за обрій
Крилом весни все дальше, далі...
З приземленням у Кобринь!
До рідної сестрички Валі.

20-04-2014

Не ми, а хто? Вони, оті,
Що мучили історію системно.
...І кожен щось собі хотів,
Забувши ближнього - це неприємно!

Тепер не ті - сучасники...
Скрипить душа на вигонах протяжно,
Тепер ми співучасники,
Месії, що ідуть занадто важно...

24-04-2014

Яка іскра в твоїх очах!
а я, коханна, бач зачах,
нехай здоровим буде світ
на день, на рік, на сотні літ!

01-04-2014

Я вже ходив усякими базарами,
де душу добрий настрій підійма
на висоту ціни життя; за хмарами,
де нас дорослих, мабуть, і нема...

31-03-2014

Намалюйте, ви ласиці, все на вікні:
сьогодення із самого ранку,
де б не був я в майбутньому
сам на війні,
крапля крові не мерзла на ганку;

притулюся щокою до рани душі,
хоча де вона, матінка наша?-
вишиває на вікнах в людей звідусіль,
що блажена душа не пропаща,

намалюйте, тумани вечірні, мені
змову ласиць тендітних із ночі,
щоб схід сонця у маминах снах
червонів
коли ми - на піввіку молодші,

озираюсь тепер на дороги війни,
де збиралися ми по тривозі,
бачу маму щасливу в небеснім вікні:
молоду у вінку з верболоззя...

20-03-2014

Стоїть будинок, як поема
І в ньому сто життів у епілозі,
Спіткнулась моя пам"ять у пролозі-
Як вийшла молодою мама

03-04-11

Зупинились версти
Під моїм вагоном,
Знову ти воскресла,
Висріблила скроні.

Мідяки в кишенях
Цокотять зубами,
Постаті в шинелях
Стали поміж нами.

Тріснули колеса
На весь світ червоно
І стоять вагони,
Мов човни за плесом,

Мов думки далекі,
Мов печаль моя,
Мов стрункі лелеки
Поміж нас стоять.

1997

Присвячено Володимиру Солодовнікову


З розкритого вікна
Ще нашого дитинства
Мелодія одна
Злітала вище, вище…

Слова такі прості
Аж калатали небо,
А я тримав в руці
Щось втрачене для себе.

Воно знайшлося вже
В горластім патефоні,
Не рідне, хоч чуже,
Хрипіло на перонах,

Просилося до всіх
Навічно притулитись,
Веселий вальс і сміх…
І треба ж так наснитись!

Дивлюся наяву
На чорний диск платівки:
Ось я в гостях стою
З душею на обнімку.

2009-2010

На жаль пішов з життя поет
Володимир Солодовников




Гундосить світлою сльозою
Нічний кларнет у небо,
На старий місяць з бородою
Набрякло горя з кебом

І ходить привидом у гості
По друзях як годиться,
То тут, то там, то в серці з млості
Лякає ніч – не спиться,

Бо муляє під нашим боком
Метафора й три крапка,
А ти в ту ніч пішов нівроку,
В житті поставив крапку.

Вечір 06-09-2010

Світлій пам”ті поета Влада
Клена

У вічності прошу ще
трохи
Вдихнути радість
від зими до літа:
Крізь грім весни
й серпневий подих
До кольорових снів
в пожежах квітів.
Ти сам злетиш,
як вибух в небо
Блакитним болем
від землі до Бога,
Тебе запам”ятають
стиглі стебла
Й коханої
стриножена тривога

Вечір 28-08-2010

Пам'яті запорізького поета
Михайла Ласкова


Пам'яті поета

Ми довго йшли
через віки.
Аби зустрітись на світанні,
Де наші душі,
мов ставки,
Світились чисто не в останнє.

Спливало небо –
не дощем –
На голови пророків злісно,
Та й шли ми ще,
і ще,
і ще
З цивілізації дитинства.

Прочовгали – і не вклякли
В дорозі, зморені ходою.
Нас не простили й не кляли
Онуки, скликані журбою.

Злітались першими до нас
Слова,
Приховані на спомин,
і дарувала дивина
Завмерле щастя
в літній промінь.


2003

Розпашілась земля
в небо рідної хати,
Де чотири кудлаті
вітри
біля ніг
Впали так,
що аж чути рипіння
строкате
Постарілих зірок
через стомлений сніг.
Я слухняно стояв
серед мерзлого поля,
В сотий раз припадав
у святій тишині
До вкраїнської милої
рідної долі,
Що блідніла,
як місяць Різдва в вишині.
Помолився,
мов батька іконам Природи
Не за себе, за маму у Бога благав:
Хай земля, моя нене,
вам щастя народить,
Яке я вже дорослий
сто літ виглядав.

2003

Усе так просто, як у сні:
Твоє обличчя кольору надії,
Придумані бажання навесні,
Що блимають через чаклунські вії –
Це все твоє приходить в сни,
Лякає біль заховану за грати,
І ти береш з небес свої пісні,
Даєш словами душу полатати.
Іду з тобою в степ нічний
Де на кургані сяє дивне світло,
Вирують «Мрії» Шумана з струни,
Пісні столітні в пам'яті розквітли.
Такі пісні, як ніч ясна,
Як зорі пізні в небі, незалежні,
Як ти, яка доріжкою прийшла
І небом стала: вільна, безбережна.
Набряклі хмарами бажань,
Забувши вічну сліпоту любові
З тобою, Музо, свято без вагань
Йдемо понад курганами ізнову.

1999

Гудуть у світі дзвони
І дзвонарі в повазі,
В будинках вікна сонні,
А дзвонарі в екстазі.


2002

Виривається народ,
як зморений птах
Із рук птахоловів,
природжених невдах.


2003

Розлітаються заміж дівчата
Аж у вирій щасливих сімей –
Це на радість і їм розпочати
Туркотіння сердець між людей,

Це назавжди: у свято і в будні
Кожну гілочку слова – в дітей,
Відчиняти в душі Великодні
В самий гірший з життів ювілей,

І збиратись, згуртитися знову
В круг гніздечка родин із добра
Коли вітер весни та обнови
Прогримить про початок тепла,

Заспокояться далі тривожні,
Все прийдешнє , як добрії сни,
Отоді муркотіти вже можна
Коли в щасті і дочки й сини.

2009

Сьогодні літо, літо
Тривожить сон солодкий,
Де діти раді ситі,
Спить охоронцем котик…

Ось тонким вухом ночі
Припав на землю вітер,
Шепоче він охоче:
«Вже відлітає літо…»

Сьогодні ще не осінь,
Чого ж душа холодна
Тепла, як киця просить,
Що виглядає модно,

Сьогодні тільки заспів
Ворушить листя ночі,
А завтра зрячий приспів
Відкриє ранку очі…

1979

Гудки мобільних телефонів
Кругом із радістю та гордо
Снують, як птиці невгамовні,
Аби скінчить політ акордом;

Літали й ми з батьками дивно:
Оркестром бесід з янголами
Зустріла станція нас Кримно,
Дивились люди – пароплави
Своїх життів, щасливих долей
Ми привели у рідний простір,
Тут не болять нам наші болі,
Тут ластівка радіє гостям,

Я слухавку кладу печально:
Скінчаться знов і знов розмови
І «Слава Богу» - як причальне,
І потиск рук, і подих знову.

2009

Так ніхто не сумує: ні я, а ні ви,
Так ніхто не сміється до смерті
Серед тиші і ночі в степу ковили,
Коли звуки в Галактиці стерті,

Так ніхто не задмухував цей світ колись,
Поглядаючи в зорі не темні,
Звідки ж дим черв’яком посинілим поліз,
Коли й злодії, наче б то чемні?

Так сьогодні не журиться жоден мудрець
Під курликання пам’яті вчора,
Хоч нема нас тепер, завтра лусне терпець
Із думками , де рояться бджоли.

2005

Мабуть, з вітром змагались дроти
Телефонних печалей, обіцянок кволих
Я кричав мимо ночі на “Ти”,
Бо на “Ви” не хотілось почати ізнову...

2002

Я знов собі сьогодні одягаю крила
На свято полювання почуттів,
Бо знаю: там любов тугавиться в вітрилах
І буде там зі мною сто чортів…

2002

…змія не люблю


За те я змія не люблю,
Що він в мені невидимий,
Як тільки я йому наллю –
У дзеркалі обидва ми…

2009

Із вуст вишневих тихої пори
Прилинув голос твій до мене,
Так щиро подарунком дітвори
Тремтіло ніжно небо темне.

І мріялось акордами чуттів
З підвалів до зірок небесних,
Світ навкруги аж занімів
Коли збагнув, що ти воскресла.


2002

Дивлюсь на тебе й весь – немов злітаю
Коли приходять в гості чудеса,
Мов ті слова, що їх не вистачає,
Бо вже душа у тілі воскреса.

Тобі, мені у полум’яній ласці,
В тремтінні почуттів не для очей
Втекти хоча б на день у казку
З дорослості де все лише тече.

Я так люблю…Ми любим так оману,
Що нас любов любов’ю воскресить,
Тебе краду солодку на світанні
Серед цієї божої краси…


2004 березень

Добігти, долетіти і не впасти
Сполохано у полум'я сльози,
Бо знаю я:
без тебе моє щастя
Скрипітиме,
немов старі вози.

Мені б нектаром вистигнути в квітах,
Сховатись від непроханих очей,
Та хочу я,
щоб згадка на цім світі
Була солодша
тебе і ночей.

1999

Вітання


Світ ваш сьогодні вельми подібний
Кольору неба з волошками,
Що причащають скибкою хліба,
Пахощем борщика з ложкою,

Духом святого з наміром ніжним
Тут засідають запрошенні
З вашого серця , з вашого вірша,
З вашої митті в народженні.

З вашого вальсу метафор печать
Вже виглядає відновлену
Десь у степах поетичну печаль,

Що на роду вам пороблена,
В світ ваш сьогодні вже напросились
Вітром поети, що з вами дружили.

2003

Вже сто разів гукали потяги,
Коли з батьками на пероні
Прощались, зустрічались потім ми-
Рідненькі діти VIP-персони,


Слова тоді прощання , прощення
Кричали довгими гудками,
В надію нашу рейки зрощені
Тягнулись добрими руками.

2005

Це було, мабуть, торік,
Вже віджило акварелями літо,
Роси дзвеніли, наче в потік
Слово вліта з обмолочених літер;

Ні не із тих, що німі,
Що половіють вгорі у парсеках,
Ті, що бідують тут, на Землі,
Літери-лідери – ці тут великі !

Хто ж їх на Землю привів
В час шумовиння й гортанного звуку:
Дикі простори з квіту і див,
А чи, можливо, - із творчої муки?

Це було, мабуть, тепер,
Вже ось жнива на носу злото хлібні,
В кожній зернині зріє терпець
І виростає нам лідер потрібний.

2009

Серед тиші віків майбутніх
Вже пережита мандрує доля,
Наближаючись щастям поволі
Мною бачених всіх присутніх,

Їхнім порухом вуст праведних
Оживає мій вітер довіри,
Осідає в батьків на подвір’ї,
Серцем освяченим маминим

2007

Сьогодні дощ піде опісля...
А вже у небі сокіл мріє,
Йому з землі малеча свисне
Та так, як до своєї мрії,

Сьогодні буде все опісля
Коли в зеніті сонце мліє;
Чутливо в тиші просто пісня
В дівочому серденьку зріє,

А до... спекотний Липень липне
До подиху на двох розмови,
Услід блакитним оком вип’є
Ходу твого бажанням новим,

Сьогодні злива вже опісля
Впаде на сумніви чекання
І тільки пісня - просто пісня
Вже ніжна, визріла в мовчанні...
2008

Пташка.


Моя пташко, немов одиноко
Прилітаєш зігріти сердечко
З позавчора у завтра високе,
А сьогодні – під зорями нічка,

І вже весни розніжено стогнуть
У натхненних обіймах польоту,
Твої крила, даровані Богом,
Освячу і вдесяте, і всоте;

Приховаю від першого грому
В поцілунках вітрів найпалкіших,
В піднебессі – в щасливому домі
Нас не знайдуть ні кінні, ні піші,

Не спитаються: де ми і хто ми;
У сполоханім лицаря лику,
В добровільнім полоні утоми
Можна бавитись радісним криком,

Погукаєш в покинуті гнізда,
Моя пташко, красива, як диво,
З посинілого димного міста
Відлітаєш у вирій щаслива.
2008

Ти вже давно прийшла небесно
Шукати почуттів, пригод, любові,
Із попелу, мабуть, воскресла,
Розіп’ята, згоріла на хрестові

Сам Бог послав тебе, як мрію
Побіля вигнанців обох із раю
Підгледіти любов повії
І воскресити душу, що вмирає.

Тебе спіймати неможливо,
Ти – блискавка, прокляття тогорічне,
Любить вже краще небо сиве,
Аніж тебе все молоду одвічно.

Зайшла ти в гості серед ночі,
Коли зима похукала у двері,
То, мабуть, сон мені пророчить
Любов і ненависть носити в серці,

Тепер спокійний вже, радію,
Та впізнаю тебе у громовиці
Як небо блисне – я німію:
І—спогади, мов книги на полиці.