Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Гонченко




Огляди

  1. неримоване
    Дотикаюсь до тебе
    пошепки
    Розчиняю світанки
    Стрілами
    Ми згубили себе
    у осені
    Ми осяяні вітром
    першості
    Не чекай, не поверну -
    Пізно нам
    Надто темно вертатись
    Сходами
    Надто темно ходити
    Бавимось
    Недопитим коктейлем
    Дійсності
    Побажай мені снів
    Над прірвою
    Кажуть сняться зливні
    Артерії
    Покривалом сховаєм
    Начебто
    Не було нас у цій
    сутності
    Очевидно у цих нутрощах
    Загубили частину
    осені
    Пробачай але я
    впевнена,
    Що по жилах тече
    ненависть



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 4.56 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

  2. Написане під час Тандему
    Свідомість в ауті,
    Реінкарнація.
    Ти віриш в магію,
    Я вірю в націю.
    Провалля совісті,
    всесвітні лінощі.
    Тривають повісті.
    Ми стали іншими.
    Співай про праведність,
    Давай, ти ж вибраний!
    Пиши про правельність,
    Кохай молитвами
    (Свавілля нелюді)
    Ми всі на паперті
    Хворієм нервами,
    Складаєм рапорти.
    Намрію пошепки
    Собі два берега.
    Тебе орошено
    Чужими перлами,
    (Співай про праведність)
    Це так неввічливо
    Перетинаючись
    Літами вічними...
    А ми навічно вже
    Згубили потяги,
    Не встигли зрадити,
    Та встигли скоїти
    Такого, господи...!
    І залишаємось
    Собі на сходинках,
    Не помиляючись
    КОли чи в полум'ї
    Чи в морі сдохнути...
    Знесильно зморені,
    До серця тронуті.
    Давай, до зустрічі -
    З ножем чи квітами
    На нашій вулиці
    Літак повітряний.
    Проте, він мариться
    І втім не кожному.
    Любов сприймається
    Лиш подорожніми.
    Не повертаємось
    (кинжал уквітчаний)
    журба вижається
    Дорослій дівчині.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": 5

  3. Разом статися
    Не приймай мене за умовчанням
    як дотацію до життя
    Ось би удвох помовчати
    Ось би нам небуття
    Трохи, щоб так, доторкнутися
    Й тихо собі піти
    Не дозволяй захлинутися
    З літа мого не йди
    Тобі треба крові й місяця,
    Сум, негатив, печаль.
    Мені - на слова молитися,
    Кортих завжди обмаль.
    Помилки - ніжність видихів,
    Буду вдихати гріх,
    Гучно писати лірику
    Біля твоїх ніг
    Скільки нам ще гратися
    В шахи старих днів
    Щоби разом статися
    Най на полях боїв...?



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

  4. ліричне про смерть
    малювати лірику,
    Цитувати Іздрика
    бачити у символах
    наші помилки
    летимо над прірвою
    не зрівняти лірою
    течію нестримної
    чорної ріки
    Битись з недостиглою
    втраченою вірою
    в того, хто із Космоса
    посила сніги
    Ти пробач, я подумки
    буду непокірною,
    Ни пробач, я пошепки
    згадую гріхи.
    Це усе недопалки -
    викинь з попільничкою,
    чи на землю прибрану
    в небо повесні.
    Ти пробач, я пошепки,
    без прощань, неввічливо,
    залишусь, зневірена.
    Тихо уві сні
    розчинюсь у осені
    наче і не марилась
    в світі, де на відповідь
    безліч запитань.
    Буду снами босими
    бігати по пам'яті.
    Стежками, де пахнула
    весняна герань.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. не наш Бог
    З неба горнятка води
    Заздрю твоїм думкам.
    Боже
    невже
    ти
    світ розкажу снам
    Кажуть якісь слова
    міряють власним дном
    тихо душа сплива
    рана болить двом
    погляд не твій рве
    серде
    не ти
    вкрав
    янгол собі живе
    в світі ручних мавп
    кава гірка до сліз
    заздрю її смаку
    поки легкий бриз
    вірь в мене
    як таку
    завтра прийде сказ
    очі сліпить ніч
    досить кількох фраз
    знати що не
    мовчиш
    погляд твоїх рук
    подих твоїх душ
    чорний сліпий крук
    все
    розумію
    руш
    все розумію стій
    виром чужих днів
    обрій нічних мрій
    ти цього так хотів
    боже
    невже
    ти
    щезнеш у свій ритм
    спалено всі мости
    та й не було битв
    втім це не наш політ
    не досягти зірок
    надто складний світ
    склеїв не наш Бог.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 4.83 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 5

  6. у чеанні безгруздість
    У чеканні безглуздість, а втім не бери до уваги
    Бо не мусить ніхто розглядати сліди на піску
    Запиши для нотатків у лист особистих досягнень
    мої сльози, і сніг, і оцю непомірну жагу.
    У коханні є сенс, як в усіх божевільних принадах
    у коханні є зміст, можна навіть вписати в словник
    "Помірковане вбивство себе на нікчемних засадах
    та з поважних причин, а буває і навіть без них"
    Так не страшно піти у пітьму, перейшовши всі кола,
    розтрощивши себе на мільйони маленьких образ
    та страшніше буття, не побачивши світла навколо
    лиш на мить, лиш на мить, лиш на мить, лиш хоч раз...
    намалюй мої сни на вогких паперових ошметках,
    подаруй мені гріх, недокреслений виром буття
    я не хочу іти. Та залишитись буде нелегко
    в цих пологах душі, у напої тепла й каяття.
    Все так легко що дощ, не знайшовши кого намочити,
    замерзаючи вшент, обертається снігом журби.
    І заплутались дати. Й не хочеться більше лічити,
    І ховається крик в ненароджених зойках юрби.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  7. странно....
    Странно
    Раздвигаешь страхи
    Руками
    А под небом не стало
    Страсти
    И летим, умножая
    Гордость
    В ней так много жести.
    А моря
    В ней так мало

    Веришь,
    Это все, что осталось
    После
    Почерневших оков
    Печали
    Рассказать так непросто
    Душу
    В ней так много соли.
    А ветра
    В ней так мало

    Скользко
    И легко оступиться.
    Падать
    Все умеют. Ведь это
    Просто.
    И в падении столько
    злости
    И увы не хватает
    Песен
    Их так мало

    К счастью
    Все проходит еще до
    ночи
    Расстворяется в мутной
    боли
    И слеза превратится
    в осень
    В ней так много любви
    а счастья
    В ней так мало



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. можливо стане піснею
    Ти потрапила в тенета і безвихідь навкруги,
    Це є замкнене коло,
    Це неходжене поле
    Кожен рух – напій болю, бо звіріють шипи
    Прориваючи шкіру
    Дай награтися звіру.
    Кожен день – нова страта, гільйотина душі
    По шматочку, по крихті
    І не вмерти, не вбігти
    Кожен день – нова втрата. І холодні ножі
    Серце ріжуть на шмати.
    Та закінчаться грати.

    Все буде ще...
    Най на на на на...
    Все буде ще...

    Випий біль до світання, злитий з кави та сліз
    Буде злива волати,
    Та скрипітимуть грати
    Чорним вовком завиєш і тріщатиме ліс
    Прориваючи хмари,
    Рвучи очі від марень.
    Сядь на пристані долі, на перетині снів
    По щоках хлище небо,
    Та виймає із тебе
    Заржавілі кинджали. І під зливою днів
    Ти навчишся літати.
    Так закінчаться грати.

    Все буде ще...
    Най на на на на...
    Все буде ще...



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. спроба верлібра
    Нічого такого не трапилось.
    Просто потяг вкотре з'їхав з даху
    Чи дах вкотре з'їхав з потягу.
    І пасажири залишились просто неба.
    А там, зверху, хтось розлив брудні сльози
    Величезний келих свіжих недопитих сліз
    Келих з надламаною ручкою.
    Нічто не хотів.
    Ніхто ніколи не прагне розламати ручку,
    (дійсно, це було б дивно - прагнути розламати ручку),
    набагато більше сенсу у прагненні розбити
    на маленькі шматочки
    на дрібні гострі шматочки
    просто так
    так просто -
    кинути келих і розбити.
    назавжди.
    А тут зовсім не хотіли,
    можливо, необережно ставилися
    чи випадково вдарили об шафу
    (не спеціально... просто так вийшло).
    А тепер з цього келиха
    з надламаною ручкою
    виливаються брудні необережні сльози.
    Прямо на волосся пасажирам,
    Прямо на вії пасажирам
    Прямо на вуста пасажирам.
    варто було тільки трошечки змістити дах



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 3

  3. трошечки віри
    Нежить душі. Нічого не зробиш.
    І кави тут буде замало.
    Жага поцілунків. Ознаки хвороби.
    Осіння дощева примара.
    Так вібдулось, зачароване сонце
    Ворушить замріяні квіти
    До чого тут небо, тихе і сонне,
    До чого тут...
    Вмерти і вбігти
    Не хочеться більше. Спасибі за напій,
    Воістину лікарське зілля
    Під ритмику вІршів, вино фотографій
    Обійми. Тіла. Божевілля.
    Ти просто люби. До останку. Безбожно.
    Кусаючи лікті і зорі
    Ти посто люби. Це вміє не кожний...
    Розбити вікно в коридорі
    Щоб світло, щоб вітер дібрались до мозку
    кісткового мозку кохання
    Я потім хоч вмерти. А потім нівроку
    всі сенси свого існування.
    Ти палиш вогнем недопечену шкіру,
    Катуєш розхристану гордість.
    Одне, подаруй мені трішечки віри
    Щоб далі продовжити повість.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 4

  4. закохане
    Дякую. Повірила. Впізнала.
    Вирви серце - проситься назовні,
    Не сумуй, що знову відшукала
    У чужих віршах твої долоні.
    Не сердись, що знову щось по кайфу
    попри тебе (музика чи вітер)
    Це лише дрібні шматочки лайфа,
    намагання плавати та жити.
    Зміниться. Загоїться. Минеться.
    Запалає небо й намалює
    біле сонце пензликом по серцю.
    Це життя тебе іще здивує.
    Забагато щастя не буває,
    Недосяжність - це не так далеко.
    Разом дотягнутися до раю,
    Разом відцуратися від пекла.
    Під ногами стогне чорне небо,
    над землею розлюбили людство.
    На землі усі вірші про тебе,
    Бережи до раю перепустку...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 3