Мої губи досі болять від твоїх поцілунків
Солодко і пристрасно ти проникаєш в мою сутність
Розпанахуєш мою душу навпіл
І п"єш кров з присмаком авантюри
Кров, насичену високоякісним мартіні
І дешевим пивом з найближчого кіоску
Ти випиваєш, наче йогурт, мою плазму,
Мої кров"яні тільця,
Мої судини перетворюються на трубочки з фаст-фуду
І ти їх скручуєш у вузлики
Ти пожираєш мою сутність
Так солодко й пристрасно
Так несамовито й жорстоко
Що серце стає волейбольним м"ячиком
Легені перетворюються на повітряну кульку
Тіло - на статую грецької богині
У якої губи червоніють від твоїх поцілунків

В обіймах всевладного Пафосу
Ти стаєш нікчемним служкою
Ходиш і підбираєш
Крихти своєї індивідуальності
Перед тим, як їх засмокче пилосос


Пафос стає твоїм смислом життя
Пронизуючи наскрізь твоє єство
Ти прокидаєшся щоранку
І розумієш
Що не можеш жити без Пафосу

Твоя патологія - це нахил до логіки
Що окупувала твою свідомість
Пафос став твоїм адреналіном
Бензином
У структурі твого механізму

Ти божеволієш від Пафосу
І у тебе з'являється
Залежність від випитого
Пафосу натщесерце

Я п’янію від ходіння вагонами

Хоч не пила алкоголю,

А в крові виявили молекули віскі

Пасажира з 10 вагону

Я шаленію від переходів

Між вагонами

Стояти між двома точками

На швидкості вітру

І усміхатись кожному

Відображенню у дзеркалі

Я люблю відкривати

Й закривати двері

І виявляти курців

У тамбурах

І розминатись з

Дядечками у купе

Коли тебе трясе

І кидає з боку в бік

І доходити

До 19 вагону,

Куди героїчно

Потрапила з 5-ого

Я п’янію від ходіння вагонами

Сьогодні тягала Ірванця
У своїй шалено великій сумці.
Він виявився важкенним,
Що приходилось зупинятись
Десь тисячу раз.

Куди я його везла?
На Троєщину.
Уявляєте, відкриваю
Там бібліотеку.

Дорога Ірванця на Троєщину
Була складною.
Троєщина - це вам не Бродвей,
Але жахливіше від метро.

Влізла у тролейбус,
Битком набитий людьми.
Всі обступили Ірванця,
А Ірванцю парко
Сидіти у сумці.

Ой, така штовханина!
Ненароком когось зачепиш,
То поллються на тебе
Найпрекрасніші слова на землі.

А Ірванець сидить і мовчить.
Слів нема, мабуть.
Може, думає про Ровно,
В яке я його не пущу.

Ненароком хтось
Штурхонув Ірванця,
Так я почала
Кричати на всю:

"Не наступайте
На Ірванця,
Він класний
Поет і прозаїк!

Ірванець - це Бу-Ба-Бу,
А вони безсмертні.
Це висока літ-ра,
Ви ж знаєте таке?"

Жителі Трої
Подивились на мене,
Як на ідіотку,
Хтось сказав:
"Та її розстріляти треба
Разом з Ірванцем!"

Нарешті вийшли
З тролейбуса.
Ірванець троха
Пом"ятий, зате живий.

І тепер Ірванець
На Троєщині,
На проспекті
Маяковського.

Якщо хтось знає,
Де це,
Заїжджайте до нього
В гості.

Ірванець на Троєщині,
Промінь світла
Серед темної ночі.

Тож неси, Ірванцю,
Світоч поезії і прози
У маси!

Ірванцю,
друже,
Просвіщай
Троєщину!

Несподівано відкриваються двері -
Заходить електрик і каже:
"Ну, скільки у вашій розетці вольт?"
Ми кажемо: "220".
Електрик: "Ну зараз ми це перевіримо.
Якщо менше або більше,
Будете платити штраф."
Ми аж пополотніли зі страху:
"Що, справді?"
Електрик виймає свій струмент
І суне в розетку.
На дисплеї світиться:
217, 218, 219.. і завмирає...
Електрик питає:
"Ну що, де діли один вольт?"
Ми зі страху: "Сховали".

Змінюю любов на самотність
Хтось чи щось каже мені, що це правильно
Міряю відстань і простір
Виявляю, що міряч зламався

В голові застигло желе даремних ілюзій
І я витягаю з нього цитринки
Хочу змінити склад світла і серця
Хочу любити...

Вип’ю сонце
Хай воно мене зігріє узимку
Якщо треба, розбавлю його
льодом з кусочком м"яти
Після сонця питиму хмари,
Додаватиму їх як вершки до кави,
І втоплю їх у своїй чашці.
Висмокчу дощ із трубочки з МакДональдсу
І буду тихо ридати

Ти спав з моєю мережею
Ти наздоганяв моїх ластівок
Але не наздогнав мене.

Я зникала в просторах і-нету
А ти шукав там мій слід
Але мене там вже нема.

Ти думав, що лайнери ходять лише за графіком
Ти думав, що сонце світить лише вдень
Але це не так.

У тебе своє сонце,
У мене - своє.
Про смаки не сперечаються.

Ти засинав рівно опівночі,
А мені хотілось зустрічати світанки,
Та очі твої спали.

Я писала поеми тоді,
Коли ти мені дзвонив,
Ось чому я не брала трубку.

У тебе своя дорога,
У мене - своя.
Вони не перетнуться більше.

Міряю дистанції словами
А в голові так порожньо
Завтра, можливо,
Вирішиться моє життя
А я сиджу і їм безе
І я вже не знаю,
Плакати мені чи сміятися.
Знання, як ті метелики,
Спробуй ухопи
Часу, як завжди, не вистачає
Його не існує взагалі
І тут втілюється "закон тісного часу" -
Все стискується,
Згортається в одну-єдину метафору -
Іспит...
2010