Сумно… Корпусно-хвильовий дуалізм затримує подих і примушує серце битися швидше. Прокинувся… Вставати не сила, думки заповнюють пустку, зроблену численними дірами в космосі мого життя…
Не можу згадати, де я живу?, у місті чи в селі? У селі чи в місті? Так у місті чи в селі? Та мені якби хоч просто жити! Знову згадую випускний, де розбились усі мої мрії про щасливе життя… Він мені нагадує ворота у рай з пекельним присмаком, який залишається в горлі на все життя.
Досить страждати! Вдягнувшись я не знаючи чим себе зайняти вирішив погуляти по місту. Вийшовши з хати я побачив усміхненого сусіда, який щось про мене знав?! Ні! Це вже почало мене діставати. Гуляю селом бачу як ходять стурбовані люди які так і хочуть мене «вкусити». Не стримуюсь, біжу в магазин, мене зустрічає непривітна, як завжди, продавщиця. Вона бачить мене наскрізь! Знову обдурить? Ні я бачу як у теплій кольоровій гаммі знову злилися моя душа і тіло, вони хочуть знати що тут? Місто манить мене своєю душею і своїми переживаннями, я сідаю у маршрутку і їду…
Але на цьому я зупиняюся… Зупинився як літак на пів польоті, як пуля що не попала в ціль… Я не бачу себе, не бачу людей, не бачу порятунку, переді мною лиш коридор світлий, а вкінці темно…
Я йду на темноту, хоч вчили йти на світло… Вже повзу, але що? В мене немає майбутнього? Так?
Так!
Я встиг лише подумати про те, де ж я живу? У місті чи в селі?

Було тихо… Навіть сухо з однієї сторони і тривожно з іншої.
Вони зустрілися… Він запропонував їй… Вона вагалась…
І ось нестримною рукою реалій, що супроводжували все його життя, він зняв з себе оману про безмежну привабливість і статус «жіночниства». І не витримала його рука тримати на собі цей тягар зганьблення, і хотів він було примусити себе кохати… Але настала ніч, і зірки в небі розповіли що кохана (як не гіпотетично) вже насолоджувалась… Сном… З іншою постіллю, не з його…
Вирішив почекати ранку… Почекав… Нічого не сталося… Сходив у туалет, там відкрив для себе дивну властивість туалету змивати воду. І осяйнуло його ясну і водночас не непрозору як стакан бочкового квасу, і відчув він себе бочкою з під того квасу, яку не мили вже пару днів, бактерії розмножуються, але він ще готовий пізнати багато різних відчуттів.
І ось стало темно… В його душі і в туалеті… Перегоріла лампочка… Йому стало соромно викликати сантехніка і він закінчив сам, і поліз змінювати лампочку – світляка не знайшлось! І ось Він! Лізе догори сприймаючи цей світ нижчим його гідності, і в нього в голові запаморочилось… Його вдарило струмом… Він упав… І ненавмисне зачепив головою водостічну трубу…
Роздирає очі… Дивиться біла стеля… Невіриться йому що він у раю, але ось вони люди – у білих халатах… Болить голова, не вірить що на світі може бути біла стеля (вдома в нього ніколи не переклеювались шпалери), нудить, ловить едіка. З його баків починає стікати нестримним але ще не дуже сильним струмком романтика…
Через вісім місяців його капітулюють з лікарні додому… Він бачить що в туалеті стоїть вода… Їде з глузду… Забирають в «іншу» лікарню. Почувається кепсько…
Через два роки «овоч» повертається до свого підїзду. Квартиру вже продали, за його лікування, хитрим поглядом супроводжує лікаря (з «іншої» лікарні) Який перевозить свої речі в його квартиру, бачить свою дівчину, через яку він розчарувався в собі, і став реальним… Як зараз… Дівчина іде з хлопцем із сусіднього будинку, веселі, і життєрадісні. Вона бачить «його». Підбігає б`є в лице мокрою від дощу кепкою. Його заповнюють (як піна в щілини вікна) думки, як він міг не побачити що йде дощ? Плаче… «Його» дівчина цілується на його очах і іншим. Випив… Води…
Просить лікаря щоб його забрали назад… Лікар «не хоче» пізнавати його.
Іде по місту, по розбитих мріях, тирить пакет в супермаркеті «найбільший»! Іде до річки… Насипає піску, Ручки майки ледве вдіває на голову, І ось в нього є вибір: залишитись живим і шкодувати кожен день про не скоєне, або таки вдатись до самогубства.
Він обрав друге…
Вийшов на міст стрибнув… Падає вже передумав і дуже хоче врятуватись… Але пакети зараз роблять з нової сировини яка витримує дуже велике навантаження. Впав, у воді борсається, пісок піднімається з пакета і попадає в горло, в носа, в очі, і в вуха… Він задихнувся…
ААААААААааааа! Карати! – кричить і прокидається десятирічних хлопчик. Він думає що хоч одне добре з цього сну, як падав у річку він ще трішки підріс…
Але хлопчика з кожним днем дістають думки… Я знаю свою долю… навіщо жити якщо всеодно кінчу так? Він вирішив піти в супермаркет…