Чи знаєш ти?
Де сплять кити?
Де гори звернуті стоять?
Й коли на землю прийде благодать?

Єщенко Антон

Сумно… Корпусно-хвильовий дуалізм затримує подих і примушує серце битися швидше. Прокинувся… Вставати не сила, думки заповнюють пустку, зроблену численними дірами в космосі мого життя…
Не можу згадати, де я живу?, у місті чи в селі? У селі чи в місті? Так у місті чи в селі? Та мені якби хоч просто жити! Знову згадую випускний, де розбились усі мої мрії про щасливе життя… Він мені нагадує ворота у рай з пекельним присмаком, який залишається в горлі на все життя.
Досить страждати! Вдягнувшись я не знаючи чим себе зайняти вирішив погуляти по місту. Вийшовши з хати я побачив усміхненого сусіда, який щось про мене знав?! Ні! Це вже почало мене діставати. Гуляю селом бачу як ходять стурбовані люди які так і хочуть мене «вкусити». Не стримуюсь, біжу в магазин, мене зустрічає непривітна, як завжди, продавщиця. Вона бачить мене наскрізь! Знову обдурить? Ні я бачу як у теплій кольоровій гаммі знову злилися моя душа і тіло, вони хочуть знати що тут? Місто манить мене своєю душею і своїми переживаннями, я сідаю у маршрутку і їду…
Але на цьому я зупиняюся… Зупинився як літак на пів польоті, як пуля що не попала в ціль… Я не бачу себе, не бачу людей, не бачу порятунку, переді мною лиш коридор світлий, а вкінці темно…
Я йду на темноту, хоч вчили йти на світло… Вже повзу, але що? В мене немає майбутнього? Так?
Так!
Я встиг лише подумати про те, де ж я живу? У місті чи в селі?

Цей твір потрібно сприйняти, це не всім по силам