Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Драган (1969)
Редактор обласної безкоштовної православної газети "Слово Боже - УПЦ".





Огляди

  1. Бог знеславлений не буває
    За останні роки стрімко відроджується наша Свята православна віра; будуються монастирі, церкви, каплички. Люди йдуть до покаяння, в церкву ходять колишні комуністи і запеклі атеїсти. У збройних силах та у місцях позбавлення волі священики здійснюють службу Божу. Ніхто не сподівався, що так усе різко зміниться, що Україна стане незалежною.
    А було ж, коли церкви закривали, руйнували, палили хрести. Про одного такого хреста, я почув розповідь від Володимира Сергійовича Петрука з міста Вінниці. Тоді у їхньому гаражі працював молодий 26- літній шофер Михайло Якименко. Без черги отримав новий атомобіль, бо вступив до лав КПРС. Досвідчені водії дивилися на це косо, та нічого вдіяти не могли. Біля будинку цього молодого комуніста Якименка стояв кам'яний хрест. Навіть старожили не знали, кому він був поставлений. У ті часи така символіка була ганьбою для комуніста, а тому секретар парткому Володимир Козійчук, зобов'язав цього водія хрест прибрати. Однієї ночі Михайло зачепив той хрест тросом, і відволік якнадалі від обістя і старанно замаскував. Через місяць його чекала Господня кара.
    ...Був спекотній серпневий день 1962 року. Михайло перевозив розсипну солому. Коли він завантажив машину, то відігнав її вперед. Майже закінчували завантажувати. Та подув вітерець і в чистому безхмарному небі з'явилася невеличка хмаринка, яка збільшуючись стрімко наближалась. Почалась гроза! Молодий комуніст Михайло допомагав зав'язувати солому колезі-шоферу. І в цю мить вогонь блискавки принизав тіло Михайла. Водночас загорілась солома — машина та Михайло згоріли вмить. Хмаринка як з'явилася, так несподівано зникла, залишивши чисте спекотне небо і чорну пляму на землі. Не обминула Божа кара і атеїстку, яка виносила з храму церковні речі, у неї раптово помер син.
    На місці нині діючого Бершадського автовокзалу, у 60 –х роках минулого століття, знаходилась Свято – Успенська церква. Православний храм було зруйновано у вересні 1964 року. Зовсім випадково мені вдалось познайомитись із свідком тих руйнівних подій. Звати цю людину Василь Іванович Мураховський, який проживає у селі Яланці. На той час, він працював на підприємстві «Агромаш», яке межувало із церквою. Як пригадує Василь Іванович, коли почали скидати з храму купола, то він та деякі його колеги по роботі побачили вогненний стовп вогню, який йшов знизу до верху з того місця де висить «пані кадило». Під час руйнації храму загинуло 6 чоловік. До наших днів збереглись відомості про тих людей, які руйнували церкву. Трагічно склалась їхня доля; майже усі вони загинули страшною смертю. Як пригадувала моя покійна матушка Ніна Мойсеївна Драган, коли валили церкву, то навколо неї зібралось багато віруючих людей, які стоячи на колінах плакали і молились.
    Побудовано святиню на кошти графа Потоцького Л., у 1737 році. Як свідчать архівні матеріали та старожили міста, дерев’яна церква не постраждала навіть під час Великої вітчизняної війни, і в ній здійснювалось Богослужіння. На території колишньої церкви, а тепер автовокзалу, залишились поховання священиків та мирян.
    З 1890 року діяла церковно – приходська школа, у якій навчалось 23 учня. На території храму було викопано шахтну криницю. Неподалік знаходився будиночок священика отця Іоанна Розворовича.
    До наших днів зберегла історія і відомості про церкву Іоанна Богослова, що у селі Рогізка, Чечельницького району. Коли у 1960 році церкву закрили, то планували спочатку відкрити будинок культури, або зерносховище. Тодішній голова колгоспу всласноруч почав палити на подвір”ї храму хоругви, святі богослужбові книги, ікони, вбрання священика. У той же день вечері він поїхав до Вінниці. По дорозі машина несподівано загорілася; заклинило двері, і той небіжчик згорів живцем. Божий храм почал будувати у 1906 році, а закінчили 1912. під час Великої вітчизняної війни храм закрили. Під час румунської окупації 1943 році богослужіння було відновлено.
    Також я пригадую розповідь священика міста Теплика отця Серафима (Поворозника). Він мені розповідав, що їхній храм відвідує похилого віку жіночка. У часи гонінь та репресій на святу церкву вона бубучи комсомолкою, брала активну участь у цьому дійстві. У селі Залужжя, у церкві вона почала гойдатися на цепу де висить пані-кадило. Вночі їй наснився дуже страшний сон. З тих пір вона стала дуже набожною віруючою людиною. Що був за сон вона нікому так і не розповідає.
    Бог знеславений не буває.
    До друку підготував
    Олександр ДРАГАН,
    редактор газети “Слово Боже — УПЦ”
    село Флорине, Бершадський район, Вінницька область.

    P.S. ГОСПОДНЕ НАКАЗАНИЕ. В одном селе в 30 годах прошлого века, закрывали церковь. Мрачная и молчаливая толпа мужиков глядела на разорение святыни. Из храма выбрасывали иконы.
    Один из комисаров кричит;
    - Бога нет! Нет Бога! Вот смотрите... И начинает палить из винтовки в лики святых.
    - Видите? Ну где ваш Бог?...Почему Он меня не накажет?
    - Уже наказал,- слышится из толпы.
    -Кого наказал? Как наказал?
    -Разум отнял.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --