Я бачив сон цієї ночі
І в ньому - тортика кусок,
І теплі дні такі хороші,
Красовки, дівчину, чіпок.
"Рота підйом !" - кричить наряд.
В кімнаті світло засвітилось.
І я згадав, що я - солдат,
І скільки днів мені лишилось
Служити в полку Президента,
Ходити в ногу по плацу
І матюкати зиму вперту,
Коли усе лице в снігу.
Всі були ми хлопці браві:
І патлаті й кучеряві.
А як в армію забрали -
Фахівцями поставали.
Вмієм гарно ми співати,
Крокувати, воювати.
Ми - здорові фахівці,
Закаляємся вночі.
Щоб не снився нам наряд, -
Надіваємо бушлат.
Чорний комір - аж по вуха
Й не страшна нам заверуха.
І хоча мороз тріщить -
Серце воїна не спить.
І лягає він на бік, -
Вся білуха пахне потом.
"Скоро буде Новий рік
І наряди на роботу."
Відслужити ми готові.
Нас жодний ворог не порве !
Бо брати по духу й крові
Четверта рота й ГРВ* !

грудень, 2009

Чому пішов служити брат ?
Єдиний син ? Її Коханий ?
Залізна брама, військкомат -
І він вже там, здоровий, гарний.

Учора тільки за столом
Його в дорогу проводили,
А нині він униз чолом
Іде служити в Збройні Сили.

В свої неповні двадцять літ
Буде Вітчизну захищати.
Як і батько ... Як і дід,
Під Берліном лігши спати.

Дощ осінній моросив,
Листок жовтий впав на груди,
Як майор оголосив,
Хто в полку служити буде.

...Крива від старості дорога.
На ній вагон темно-зелений,
Везе від рідного порога
В Президентський полк Окремий.

А завтра йтиме по плацу
Солдат елітної частини
Похіднм кроком у строю,
В береті кольору малини.

Як будить сонечко весну
Усе живе рости, літати, -
Солдат поїде у "Десну",
Щоб справжнім воїном постати.

Коли знання він осягне
Про честь, обов'язок, свободу,
То візьме зброю й присягне
На вірність рідному народу.

Зі слів присяги вийде дух,
Відгомін стрільб на полігоні,
Казарма, тумбочка на двох,
Талон в столову на долоні.

Знайомий аромат мильцухи...
Початок дружби, що відбувся.
В ім'я Солдата вечерухи,
Який із бою не вернувся.

І горді погляди близьких,
Які стоятимуть навпроти,
Уважно проведуть всіх тих,
Хто розійдеться в свої роти.

А там прийдуть безсонні ночі
В нарядах у чергові зміни
Й слова сержанта, мов пророчі
Про зміст порядку й дисципліни.

Солдат відчує на собі
Пекельний жар смоли асфальту
У дні в жорстокій боротьбі
З твердим чолом свого базальту.

Не буде мати жодних втіх,
Синці й мозолі на заваді,
Але пройде найкраще всіх
Зі своїм полком на параді.

В мить концентрації зусиль
Забути все, що не потрібне.
І уявити повний штиль,
Бо інше воїна не гідне.

Не завжди час буде приємним, -
Доросла школа не проста.
Та все ж, за звичаєм воєнним,
Напише дівчині листа:

"Майже півроку служу я в полку,
Де музика зранку зриває мій сон.
Малюючи подумки службу легку,
Крокую додому - у свій батальйон.

Давно тут для мене усе стало рідним,
Завжди допоможуть обличчя знайомі.
Тобі довіряють, вважають потрібним.
Й з обов'язком в серці встаєш на підйомі

А ти далеко ... Я й не знаю,
Хто із тобою в дану мить.
Ти дочекайся, я ж чекаю,
Хоч усередині болить.

І знову сильно я сумую,
Печаль лягяє на думки,
коли твій голос вже не чую,
А лиш короткі йдуть гудки.

Люблю. А час буде уроком.
Ти в моїх снах і на яву.
До тебе ближче з кожним кроком.
Служу для тебе і живу."

А як присняться ясени
Й забуте відчуття тривоги,
Солдат почує восени
Знайомий звук його дороги.

Прийде останній день прощання,
В житті залишивши урок,
І нові мрії та бажання.
Але це буде інший крок.

Колись прийоми з автоматом
Вважав він якістю бійця ...
Ну а тепер - в душі солдатом
Лишитись й бути до кінця.

І ставши на життєві сходи,
Вступити у свою війну.
Бо той, хто не втрачав свободи,
Не може знати їй ціну.

Квітень, 2010

Мені приснився сон, в якому
Побачив чорне поле самоти.
І біла квітка, що росла на ньому,
Чекала з неба теплої води.
Багато сірих хмар закрило небо.
Затих холодний вітер пустоти.
Я б випав теплим дощиком на тебе,
Якби я знав, що цього хочеш ти.
2007

У трамваї я тебе побачив...
Ніби з дерева Життя упав Листочок.
І, як падав, в сонця щось позичив
Й неба прихопив собі кусочок.

Ти була отим Листочком з раю,
Ти полонила мою душу й серце.
І я дивився, ніби тебе знаю,
Хоч ангела тоді побачив вперше.

Твій погляд впав на мене мимоволі.
Я захотів відразу підійти,
Та побоявся дати виклик долі...

"Коли б я зміг ще раз тебе знайти !" -
Подумалось мені, як ти
З зупинки на вокзал ішла поволі.

2007

Коли безкрає небо - сіра пляма,
Птахи, тікаючи, збираються у зграї.
А день стає неначе темна яма -
Таке буває часто в нашім краї.

І знову дощ, і знову вітер виє,
Ламаючи з дерев сухі гілки.
А річка ще сильніше берег миє,
Будують собі русло і струмки.

Вода - життя. Вона і смерть, стихія,
Що добра і жорстока водночас.
Погасла в ній і згасне чиясь мрія.
Хоч каїмось - це не врятує нас.

Усе, що з неба, на людей впливає:
Спимо чи з'їли порцію борщу;
Але завжди над нами владу має
Це сонечко і крапельки дощу.

Сонце й дощ - любов й розчарування,
Щастя і нещастя, Інь та Янь.
Це пристрасть й нерозділене кохання,
Надія і полин розчарувань.

Вони єдині, хоч і протилежні.
Спільнота їх з землі життя створила.
І функції виконують належні:
Сонце - енергія, а вода - це сила.

Буде світло й буде темна яма,
Як білий день міняє чорну ніч.
Це істина, бо так сказала мама -
Природа добре знає, в чому річ.

Чи поважаємо ми мамині закони ?
Чи поміняли би ми літо на морози ?
Ламають людські мрії заборони,
І наша радість обертається на сльози.

Сміємося - це додає нам сили.
Пізнаймо же цілющу міць плачу,
Щоб сльози наші душу не гнітили,
А були тільки краплями дощу.

Світ має кисле і засолене віконце,
Де скло - із кофеїну та глюкози.
Тому не завжди в серці буде сонце;
Тому не вічно в ньому йтимуть грози.

2006