Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Віктор Кучерук (1958)




Огляди

  1. На спомин друга
    Помер Олексій Тичко… Ця новина, як несподіваний гуркіт весняної грози,
    так приголомшила мене, що я, здається, аж закам’янів на якусь мить, бо
    ще за декілька днів до цієї страшної звістки говорили з А. Черняхівським
    про поїздку в Городище, куди нас обох запрошував Олексій. Не вірилося
    зовсім, але помилки, на превеликий жаль, в численних повідомленнях не
    було…
    Наша перша зустріч сталася в Умані, де ми, а це С. Кримовська, І. Джулай,
    К. Матвійко, К. Рубан ( нині Сенченко), Т. Шевченко, Я. Чорногуз, О. Тичко
    і, ясна річ, я зібралися для того, щоб познайомитися особисто, бо до тієї
    пори спілкувалися лише на різних літературних сайтах.
    Гарного здоров’я, міцної будови тіла чоловік в окулярах та розхристаній тені -
    сці, з фотоапаратом на засмаглих грудях, приязно простягнув мені жилаву, з
    цупкими пальцями руку: Олексій!..
    З того часу стали відбуватися наші незабутні зустрічі… Ірпінь, Київ, Чернівці,
    Городище, Львів, Кременчук, Умань… Літературні фестивалі та книжкові фору -
    ми, власні презентації і чиїсь творчі звіти обумовили взаємну прихильність і
    зміцнили нашу дружбу, адже спільні подорожування й проживання завжди
    проходили в цікавих розмовах про все. Олексієва щирість і теплота служили
    основою наших добрих відносин. Одного разу я почав плакатися, що вже не
    знаю про що писати, бо немає такої теми, яку б оминув… А він лише здивовано
    усміхнувся і порадив: Удосконалюй форму і зміст написаних у різний час віршів,
    змінюй порядок чи структуру рядків, скорочуй або доповнюй тексти… Час іде,
    а я донині радо користуюся цією слушною порадою друга.
    Після прочитання якоїсь книжки віршів, плин часу, буває, вимиває їх із пам’яті,
    і тоді мимоволі починаєш розуміти, що шкодувати нема за чим – то була не по -
    езія. Але часто трапляється й інакше. До моє свідомості Олексій Тичко ввійшов
    як поет оцими двома рядками:
    У натовпі щасливих це не я!
    То тільки маска радості на шкірі…
    Не знаю чому, але тоді і зараз думаю: Як про мене…
    Його, незаплямована різними інтригами, душа мені здається донині напіввід –
    критою скарбницею порядності, людяності, патріотизму. Не здатний на нечесні
    вчинки, завжди доброзичливий до інших, він був активним учасником Помаран –
    чевої Революції та Революції Гідності, постійно перебував у вирі людей і подій.
    Дуже шкода, що відходять у засвіти мало пошанованими і до глибин непізнаними
    такі всебічно обдаровані Богом особистості, як мій вірний, надійний, незабутній друг…
    Оці уривчасті спомини були б не повними без вірша, якого я написав згадуючи про
    нього:
    Людське життя, немов потік
    Стрімкий і неспокійний, –
    Прямолінійно й з боку в бік
    Несеться конвульсійно.
    Учора чисте, мов блакить,
    Сьогодні – каламутне, –
    Петляє, крутиться, шумить,
    Або дзюрчить ледь чутно.
    Торує визначений шлях
    Крізь незлічимі гатки,
    А далі – губиться в світах,
    Лишаючись у згадках…
    11.04.23
    Віктор Кучерук




    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --