усе щось мрію… не про те
залюблююсь не в тих
в парижі – кава à porté
у празі – ти

не топить снив твоїх і днів
терпкий кришталь сльози
зарано світ нас поріднив
на злеті зим

тумане мій молочний ніжний братику
ти заколисуєш ковтаючи луну
своєї колискової… по клаптику
вишукую очима далину
до-згадую тебе і до-вигадую
в минулому – всю силу твого співу
мелодію вишневу… над Елладою
ти той що і над Києвом на схилах

омріяний обрій живився західним теплом…
до шибки тулюся – і згадку відживлюю тиху
тужу за тобою – минулого зліпки притьмом
не тішать… бо сонця не видко крізь стріху

2010

любофф аморе лав – твій лайф
найгірше простоти шахрайство
не вправність рук – в словах недбальство
перерахунок щастя в кайф

чи хто ще має Божий страх
не прогнівити – засмутити
Того чий голос змусив жити
уникнути гріхів і плах

не те не вчасно не отут
дратуються гравці на сайті
о дивна мріє – десь на мальті…
рятунок… від усеньких смут

а мо’ і ні – лишаюсь з вами
ділити радість і печаль
шукати їм нових стрічань
відважні лицарі і дами
замріяні у світ звучань

не мріяти – жити.
нанизувать дні за днями
на шворку. на стінах жител
все шви і плями.

вживатися в образ жінки
що зможе усе – і чудо.
розтопить льоди й крижинки
із серця твого добуде.

затягнуться шви і плями
позникнуть – дасть Бог їй сили.
не треба їй ні реклами
ні слави - аби любили!

що робитимеш, моя Мріє? вже ніхто про тебе не мріє,
не зітхає вночі у тиші і любовних листів не пише...
кожен другий, о моя Мрія, лиш образи свої леліє,
а щотретій воліє мовчки шаленіти від темножовчі!

та журитися, Мріє мóя, - подарунок для ліргероя,
чи він справді такого вартий, не підкажуть контурні карти
твоїх мандрів, о Мріє мóя, ні славетні уламки Трої,
ні Хеопсові піраміди... Не журюся - воно ще прúйде!

я - у вітру, у сонця, у неба...
хтось - у цьоці, як там її - Вєрки,
ще - в Павла і Остапа - так треба,
а не треба - тривог та істерики!

Мрії мріяли... хто - про Поета,
хто - про Мальту... даремно чи ні?
що пожнуть - графоманські куплети
та індИків? віват "дичині"!

не вірила – життя як море
не згадувала тих очей
в яких тонула… серце хворе
не лікувала – най пече!
підносила щасливця – вгору
швидкий не стишувала лет
і сподівалася – поборе
злу долю і свій страх поет

він римував – натхненний нею
і дихав – подихом її
ішов пожовклою стернею
а далі – небом… пил землі
давно розвіявся і ґлею
забувся присмак… вірив він
що заслужив ці привілеї
і жодної із пуповин

не потребує… він – великий
вже від колиски – геній бог
лиш муза знала епілог
закохана в свого "індúка"

не повірю тому хто сміється в обличчя
безнадійно закоханим дням
ніби страху не має до Того Хто притчами
говорив говорив… і відтяв
власну волю і порухи серця – і біль цей
самотужки прожив – для усіх
…в серці дерева хресного – вічними кільцями
дар безсмертя... хвала красі...

доки про тебе мріяла - мрій розгубила решту
кроком до тебе міряла степ - загубила мешти
вірний мені довірливий годі тобі блукати
дурно махати крилами на чужині мій брате

ждати твого повернення - синім вогнем горіти
серце моє не з кременю важко йому мій світе
я за тобою - колами слідом (укотре) - горлиця
чуєш лечу мій голубе вітер до мене горнеться