Зніми одежу,відкрий всі вікна,
І подивися іншим поглядом на світ…
Тобі в легені пірне повітря,
І вб’є вже зрілий наркотичний плід.
Розбий всі склянки типових правил
І пий життя до дна..сповна.
Не треба Бренді,Мартіні,Слави…
Ти будеш хмільним без дешевого вина.
Без перешкоди,без жодних знаків
Проїдь тим шляхом,де повісилась Весна.
Покрий все тіло багном і мулом,
Ти сам відчуєш – щирості нема.
Постав «дві крапки» на тих узбіччях,
Де твоя доля вже без милиців пішла,
Прикрий образи,бо стане гірше,
Твій рідний дім – всього лиш затишна тюрма.
Зелене листя, зелені очі,
Фальшиві ніжності типової з дівчат,
Нервові крики і злом пророчі,
Повиповзали, як гадюки із засад.
Мов зґвалтування, мов самогубство,
А, може, просто незакінчений кошмар?
Тверезість впала у слабоумство
Вже пофарбованих у сутінки примар.
Офіра тане восковим жалем,
Тремтять думки закохані у страх,
Ридає скрипка солодким болем
І помирає погляд у живих іще очах…

Травень 2009р.

Мелодійна страта лісу...
Осінь в золотій оправі
Непомітно та бездушно
Смерть за коси тягне мляві.
Боротьба без упереджень…
Десь у гілках тихо-тихо
Хмільний Вітер обережно,
Закликає в гості Віху…
Відіграв останні ноти
Срібний Дощ у гриві неба
Мертве листя,мертві очі –
Але все тепер як треба…
Посивів Асфальт кримезний,
Залишив свої зізнання
Так самотньо і безглуздо
Завершилося кохання..

Жовтень 2008р.

Розбиті ліхтарі, забута Цитадель…
Ми вийдемо опівночі зі смутком на дуель.
Розірвані слова…розтоптане мовчання –
Поволі обертаються в нездійсненні бажання.
Заплутані клубки вчорашньої епохи…
Збивають зі шляхів брудні перестороги
Нарізані дощем терпкого забавляння,
Залишаться в душі гнилі переживання…
Зимовий вернісаж весняного світанку –
Лякливою примарою залиже свою ранку…
А я поп’ю вина і тихо ляжу спати,
Щоб більше вже ніколи очей не ввідкривати…
…Тобі не набридати…

Квітень 2009р