Добрий вечір, вельмишановна пані Аналітико!
А турбує Вас одна з лун Життя, Його Поезійність; прошу бути по-простому, і вважати мене звичайною реалією! Як опинилася отут незнайомка? Одкрила Вашу сторінку, і чемно залишаю на ній слід; і трохи розповім про себе, адже...

матерія є покривадло,
яким підтикуємо Сутність:
дбайливий розум не вміщає
навіть того, що в собі має.

бо Справжній Світ – за пеленою,
а вся химера – з цього боку:
і лише кілька днів за року
щось відбуває із душою.

розчахується нижнє Небо,
святішають з водою люди:
з повітрям Справжність входе в груди…
оця-то мить така, як треба!!!

Кому, як не Поезійності, відомі усі надможливості тіл, їх культура і культ,– вони чудові! А душа жива й творить на єдиній уродженій можливості. І, знати, тонших матерій: голоднісінька, душевно пригощає усім, що має; роботящая, терпляча, скромная. Охоче, щасливо вкрилюється самою висотою... Приводи й прояви піднесень вибира поміж поезій слів (направду, образностей: змігши призвати, й скількись утримати їх підхожими словами), любих інших (звуків, тиш, прагнень; ба, й кожна духовна потреба поезійна: так піднесена, рівно на стільки й собою підійма!)

Не знаю, чи помітне таке у вас, а не вирізані на букети поезії квітують: при сонці, зорях; у рідні й удома; це вони і засвітлюють душий світ. Їх, поезій, найчуттєві дотики суті*, неймовірнії її відбитки: вбогі, пласкі, але сяйні своїм торком. Суть явить: зрідка, у баченні; то вічності вхожі щомиті, а тут сама суть. Та й сутні сліди бліднуть-мов-щезнуть темрявою с(у)тулених сторінок, чому причиною брак контактної яскравості: немає захоплених читань, декламацій мимоволі; найбільше ждані бачення (бо їх не прозрівають...)
А ще таке про себе! - Найвидніще виглядати і досвітлювати світлечка, коли простір життя сяга котрого абсолюту: зачаття, вираження, звучання, сприйняття. Тоді творяться дива зо словами, ясними рухами пензлів, думок; йде "просте" чуття Божого... Чи простого геніального, тобто спільного.

й стане стан.
на слух й зір..
й вір...

не знаю, здадуться цікавими й дійсними наступні мої якості?

поезія
ще й засіб
просвітління:

якогось захисту
від розкладу
та тління:

Бо’дай,
дрова для
нашого горіння:

бо що то воно є,
звичайне
розуміння?..

В таїні од таких "розумінь" перебуває не затребувана при-сутняя Звичайність: гаряче-світлий сплав Сущого й Заповідних знань-цінностей-умінь... Одкривається тому, хто живе, а не підживає по-земному похапцем, втемну, на замінниках усього. Бо, змалечку, приступилися життя (джерельно-свіжої книги, дбайливо вготованої натхненню!) – то хто її відкривав, кому вкортіло хоч підгледіти? Там усі рядочки на виріст і дорослість до тієї Звичайності...
Аж ось про найзвичайнісінькі звичайності, як "джентльменський набір"!

всьому є місце на землі,
й частині – прямо просто неба.

заквітчані Ви навесні,–
здаруйте квіти: це так треба.

як вже на плід, зберіть-но рід;
й сусідів, друзів, ворогів.

...серед буденностей доріг,
я й Вам звичайностей вберіг:
ось спільний беріг усіх їх...

Зізнаюся, занадто мале те у моєму переказі, але є. Прямо у його березі стріну Вас, радо вітаючи; заходьте!

З повагою та найкращими побажаннями, щиро,- Поезійність Життя (і Вашого!)
залишено 2010-го року, незадовго Різдва


*) – усі знають, що то є суть! Але крадуся з іншого відомого боку: "не суть" означа "не є" (нема: не-ма-є!) Як не круть,- "Є" лиш Суть: Те, що Є.