Якщо добрий вечір, то й посуньтесь: побуде схожо на вечорниці!
Бачите, я тут задля збору людей, а вже наступну мить займе мій неговіркий знайомець, і то колишній: Володимир Прилипко.

Наливання колосу
Вже ніч старезні крутить жорна,
Зірок не видно – тільки порох.
І вулиця німа, як короп,
І стежка, як змія, проворна.
А угорі жнива палають,
І чорт цілує кожну зірку,
І у димар виносить жінку
Та сила, що й граніт ламає.
І я вже дихати не знаю –
Хитає в горлі гілки вітер!
Дивлюсь, як з зірок проростають
Маленькі зерна – хліба діти.

Терези
І серпень репнув кавуном,
І звідусіль червона осінь,
І, повне громом і вином,
Весілля скаче по дорозі.
І стало менше в сонця шпиць,
І, врівноваживши природу,
Стріча вагітних молодиць
Гарбуз, як сонце із городу.

Віктору Лешику
Колись я думав: розум допоможе
Не жерти один одного, але…
Цвіте навкруг. Кролям несу я їсти.
І луг у медоносних бджолах мре.
І пес і кіт мене охороняють.
Я цар корові! Кум я і кролю!
Чекаю лиш на довге сніжне мливо,
Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи,
І строї, і залізні гаплики
На кожухах. Тримаймося, синки!
Не жерти один одного, але
Коли Різдво, і сніг, і всі вертепи,
І хліба повно, і нема хули –
Замуляє Полтава і Мазепа,
Петро, Павло, дроти і табори.
А зорі – вони дивляться згори.

Криниця
Мов синій цвіт той вечір-хлопчик
І дим вечірній.
Благочестиво стежку топчуть
Баби з вечірні.
Старе село не вимирає,
А серце в’яже.
Нема дзвіниці,
То криниця
Всю правду скаже.


Білий кіт
На ранок випав перший сніг,
Зотліле листя притрусив.
На ганок вийшов білий кіт
І білий слід в снігу лишив.

Пробудження
Ще вранці сад у синім інеї
Лапаті віти розпустив,
І дім мій, вдягнутий по-зимньому,
Дрімав і з комина курив,
І настороженими знаками
Ворони спали на стовпах.
Та першими весни ознаками
Вода в відлигу на шляхах.
Під ніздрюватий сніг проходила
І пропадала, і в снігу,
Його корою бита, копана,
Уся темніла на бігу.
І хоч під вечір, склом затягнуті,
Світились колії, сліди,
Та вже накреслювали в пам’яті
Свій злам натруджені льоди.
Був в деревах вже шлях намічений
Старих гілок і молодих,
І навіть дім –
Шкарбун засніжений –
Чутливим голубом притих.

Хмари
Я заростаю. Між травою
Ледь видно дім.
А це вікно над головою –
Туман і дим.
І де ті зорі, що стрибали,
І брали сіль,
І розсипались
На триста піль!
На хмару хмара – отари суму –
Одна сльота.
І думають за мене думу
Мої літа.

Решта – то мовчання (В. Шекспір)
Байдикувати – то байдикувати!
Чи муху вбить, чи жабу підкувати,
Аби було як час цей перебути
Між вдихом й видихом,
Де повно тьми і смути.

* * *
А в кленовім полі чисто,
Бо вітри.
Наколи мені намисто,
Наколи.
За парканом крихко висить
Образ-сад.
Не знайти намиста в листі –
Листопад.

Грудень
Ой ревнув віл,
Ой рипнули сніги.
Захмарилося небо.
Опустилась,
Як шабля в піхви,
Річка в береги.
Ой ревнув віл,
Ой рипнули сніги,
І лан хурделя
Білим плугом оре...
Нема села –
Дими, сніги і поле.
Криниця бородою обросла.

Скрипалі
Гей, дерева-скрипалі!
Гей, співці мої високі!
Зажурився дядько сокіл
Краєм світа на крилі.
Та заграло сонце враз
Дзвонами в зеленій стрісі,
І, як олень на узліссі,
Дуб гуде в червоний бас!
Гей, дерева-скрипалі!
Понад вас ніхто не грає.
І спалахує над гаєм
Сокіл неба на шпилі.

Історія
Під ребра серце стукотить,
Б’є в берег річка.
Як вже помру, тополе, ти
Поставиш свічку.
За сонцем браму зачинив
Червоний захід,
І місяць пришпилив штани
Згори на хату.
Де в день співаючий дівки
Татарку рвали,
Там зараз шаблі осоки,
Татар навала.
Висять над берегом ріки
Прадавні звуки.
Зі скарбом скриню ватажки
Беруть на руки.
-----------------------------------------------------------------------------

І свічка поставлена, і скарб перехований, а частина видана, ось і тако трохи; і виспіване, і є ще ті співаки...
У Божій бібліотеці не пропаде, але як його добиратися людям?
Свою роль вершу кількома підхожими місії словами,– до карбу:

Володі Прилипку на землі та у небі:

високе гілля горбиться
в низьке віконце:
це плутає воно
поезію і сонце


рік цього збору - 2010.