Я бабусю люблю до безтями .
Вона їсти дає кілограми
І торти , і цукерки , бісквіти .
Що ще можна у світі хотіти ?!
Безкінечно цікаві мультфільми
проглядаємо до схочу ми .
Ось ми двоє звитяжні герої .
Ворогів ми здолали у бою .
Ось малюємо разом шедеври .
Тут проводим учбові маневри .
Тому моя бабуся найкраща !
Я її не покину нізащо .

За кордоном життя – трансформація .
А дорога туди , то – перкусія .
Хто поїде із нас – аберація .
Не чіпайте мене , бо не в дусі я .

Бо знесилена я , і знедолена ,
І заболена , і відчужена .
Непосильною працею зморена,
Між своїми віддавна загублена .

Як злочинець , додому вертаюся .
В голові нищівна аб`югація .
Я загублена і ніколи не знайдуся .
Не зворотня моя трансформація .
Травень 2011 р .

У серпневому танго танцюємо .
Оксамитами манить пора .
Різкий крок , дотик тіл так хвилює нас ,
наче знову медові вуста .

За плечима буденність запилена .
Але іскри горять у очах .
У шаленому ритмі неси мене !
Я кохаю , я ще молода !

Хоч світанки вже не зустрічаємо ,
Бо дорожчим за гроші є час .
Ми танцюємо , не зупиняємось ,
Бо закохані на все життя .

Розкинувся асфальтний лабіринт.
Багатоповерхівки вже до гулу звичні.
Бруківка вуличок старих й вузьких,
Ховає спогад дамських черевичків.

Торкаючись старечої стіни,
В думках жевріє швидкоплинність.
Сторіччя за сторіччями вони
Відбитки накладають в вічність.

Місто живе у вуличках своїх,
У старожилів пам`яті незмінній,
У капелюхах корінних панів,
У рукавичках панночок столичних.
Листопад2010.

Зібрала сумки і пакети,
Друзів , родину-попрощатись.
Прийдетьсяж їхати далеко .
Не знати вже коли побачимось .

І була радість , бо є віза ,
І сльози , бо лише хвилини
Залишились для дочки і сина .
А дальше-роки на чужині .

В думках лунало безперервно ,
Що це є тільки тимчасово
В родинному теплі перерва .
Ми все ж побачимося знову .

А дальше кожному дорога .
Кому з асфальтом , а кому грунтова .
У серці сильна віра в Бога ,
Що час не буде текти довго .

Залишилися вдома діти .
Тепер лише по телефону
Все пояснити треба вміти .
І тільки позитив в розмовах .

Зміни усі ідуть на краще .
І відстань зближує невпинно .
Тепер хватає на хліб з маслом
Ще й відкладається в корзину .

Та ось вже помінялись смуги .
На зміну білій прийшла чорна .
Почулось з того кінця трубки
Вирішуй все сама як можеш.

Раптово зникли усі друзі .
З”явилися нові закони .
Серце забилося в канфузі ,
Рахуючи всі забобони .

З”явився зчуженілий батько ,
А мати-у десятках євро .
Дитиною вже залишатись хватить .
Тепер потрібно жити хитро .

Шукай до кожного підходи ,
Постійно змінюй маски .
А в якості своєї нагороди
Хоча чужої , але крихту ласки .

На що списати всі невдачі ?
У всьому винна заграниця .
Чуже ми трохи краще бачим.
Своє згубили на полицях .

Тепло родинне проміняли
На сотню євро вже потертих .
А на дорогах позалишали
Любов ,що завжди усе стерпить .

Сім”я – про це усі забули .
У рідній хаті стаєш зайвим .
Лишився сухий розрахунок ,
У всьому бути тільки крайнім .

А хто сказав , що час лікує ?
Що на свої місця все встане ?
Постійно нас життя гартує .
І все назад не поміняєш .

Я граю свою роль
Без емоційно , бездоганно.
Вода переді мною чи вогонь -
Пройду ходьбою елегантно.

Життя - театр:
Істина для нас.
Я після кожного удару
Ніколи не обернуся назад.

Слова до скромності прості.
Я ними володію вправно.
Як мить,для вічності всі ми.
А нам всього є завжди мало.

Як легко образи міняти.
Рахунку їм давно нема.
Лахміття на тобі чи шати,
Ти роль дограти маєш до кінця!

Хоча волога осінь - вдома не сидиться.
Полонить шелест листя біля ніг .
Під - час дощу солодка кава п"ється
і думається :"відпуск,наче сон пробіг"

В думки залазять спогади про літо.
Минуле у майбутнє мічно заплелось.
За стрілкою годинника рух в світі.
Для роду людського так здавна повелось.

Для кожного сезону змінює відтінки мода .
Давно на диски помінялося перо .
На клонування людство далозгоду ,
та серце залишилося таке,яке було .

Життя минає , як на зміну літу осінь .
шукати треба більше позитивів в днях .
та зазвичай в цю пору повелося ,
що западає пушкінська хандра.

не актуально тепер ґвалтувати мозок
наукою чи поліглотством навмання .
Частіше хай просвітлюється розум!
Тож відкривай обійми швидше нам життя!

У нестерпній душі заспокоєння.
Я дорогою йду посередині.
Між камінням й ногами гармонія.
Залишаюсь з мораллю розведена.

Я сама напишу свої принципи.
Продиктую сама собі правила .
Хто таке біля мене все витерпить?
Хто обклеїться повністю заздрістю?

Мої сторони будуть обтесувати .
Приміряти від тапка до шарфіка .
Я натомість роститиму ненависть,
Бо назавжди залишусь бунтаркою.

Не підходять мій погляд і роздуми .
Я зі списків давно вже є викреслина.
Та , можливо , поети так родяться ,
Й залишають по собі написане .

Я з розправленими іду крилами .
І зі зведеним у небо поглядом .
Може , всі так цього і хотіли би ,
Та всі скуті і зігнені соромом .

Та я знаю ,що в серці у кожного
Є бунтар і митець з новим принципом.
Та його закували свідомістю,
Що між нами загально є прийнята .

Може це у митця є покликання:
Одним бути на зведену тисячу,
Одноманітності кидати виклики ,
І піднятись на сходинку вище .

Я рівнятись не буду на тисячу.
Шліфуватиму грані нестримані .
Хай зі списків я буду вже викреслина!
Я надалі писатиму і безупинно!
Липень 2009.

Світанок . Сонце піднялося над землею .
Дорога у росі леліє учорашній слід .
Нелегкий шлях , освічений зорею ,
В кінці його у кожного свій слід .

Я руки підіймаю високо у небо .
Ловлю між пальцями ранковий аромат .
Я українка , Україно ! І без тебе
Втрачається усяка сутність у життя .

Яка для нас тепер сучасна Батьківщина ?
Це вже давним –давно не гноблений народ!
Це сильна , мудра і цілеспрямована людина ,
Що з точністю малює шлях поміж зірок .

Це автори , студенти , вундеркінди ,
Що пазлами складають наше майбуття .
Камінчиками ми крокуємо у вічність ,
Малюючи оновлений Чумацький шлях !

Запалала зимова симфонія
новорічно - різдвяними нотами.
Свято вгрілося вже між долонями.
Протоптали стежки в снігах чоботи .

Вечори сповило святе таїнство.
Зазвучали колядки під вікнами.
Оновилось родинне багатство , що
у буднях тепло повивітрювало .

Де б не був ,не знайти того затишку ,
що заплетений в колосках дідуха .
Зберігати традиції варто нам .
В них несеться нестримний дух рідності.

Душа - метелик , візерунки крил
розкинулися між нічними зорями .
Торкнувся темно - синій небосхил
моїх сердечних необізнаних просторів.
Тендітних крилець золотавий шовк
кохання огорнув терпкими митями.
Той серця голос зовсім не замовк .
Вичікує нові акорди стримано .
Душа - метелик в нічнім сяйві зір
купається в словах давно намріяних .
Тільки в хрептах нічних величних гір
лишається їх ехо нерозвіяне .

Безмовності моїх осінніх днів
як осад , випадають в кружку з чаєм.
Поріг покрили золоті листки ,
що з дерева так щедро опадають .
Для чого підбирати нам слова .
Краса ж погоди зачаровує незмінно .
Мовчить душа в моїх осінніх днях .
Я поглядом ловлю красу невпинно .