А я на два фронти!
І ніби не одного.
У мене є один лиш ти,
А так, і ніби не одного.

І варто ніби речі позбирати,
Піти не озернутись. Ні!
А може ще хилинку зачекати?
А що чекати? Не потрібно це мені.

Не варто, може ще не знаю,
А інколи так важко жах!
Люблю, Кохаю, Поважаю!
І ніби вільна наче птах.

То що, я щастя побажаю!
А обійняти можна, чи вже ні?
А як без тебе, я не знаю.
Цілую ніжно і прости мені.

Не стать слабка, не жінка ні не так,
Не варто тішитись, що хтось сказав.
Бо жінка сильна, сила в ніжності отак.
І хто скажіть цього не знав?

Ні сльози це не слабкість, ні повір,
Це доказ того,що душа жива.
Так інколи вона болить від дір,
А інколи від щастя ожива.

Не має права опускати руки,
І в алкогольному тумані не помре.
Вогонь у жінці навіть у часи розлуки,
Ні на хвилину і холодну зиму не замре.

Лиш з дозволу слабкю може стати,
Тоді коли захочеться самій.
Та інколи так хочеться спитати?
Не краще жити сильною. Одній.

Мы теряем людей. Нет им замены.
Разбиваем сердца, терпим измены.
Но это проходит. А что остается?
И время летит, и время несется.

Цените родных, близких любите,
Не надо терять, их обнимите.
Не стоит ничто так дорого в мире,
Как тот кто родной в душе и в квартире.

Купить можно все. Ну то что так надо!
Ну это лишь вещи Armani, Prada.
Цену не составила жизнь. Ей цену не знают.
А ценят тогда когда потеряют.

Будь будь-ласка доброю людиною,
І перестань творити зло.
Не варто поростати павутиною,
Не варто допустити, щоб перемогло….

Те все, що зачаїлося в багатьох серцях,
І те що вчать нас всіх новини.
Навчись помріяти в солодкіх снах,
Шукати щастя в усмішці дитини.

І ти не всилі всіх змінити,
Хай кожен обирає сам.
Але навчись щасливо жити,
Одне життя. То що втрачати нам?

Мені без тебе важко, мені без тебе трудно,
Часом буває так, заплакати боюсь.
Хвилина за хвилину, життя проходить нудно,
Без тебе я , напевно, так просто задихнусь.

Бо ти моє повітря, мій кисень і вода,
І що таке буває, нікому не скажу.
Бо ти для мане, певно, і щастя і біда,
Але я твоїм серцем, як своїм дорожу.

Я чую твою думку і душу і печаль,
І навіть в час коли є вічність і тебе нема.
Тебе якщо я втрачу, не просто буде жаль,
Тебе якщо я втрачу, для мене все, тюрма.

Автор.
День новий дарує свято,
І прийшло нас всіх багато.
Дружно сіли за столи,
Всю закуску розмели.
А де скажіть наш Дід мороз?
Погоди не сприятливий прогноз.
Завіяло і закружило.
Його жегулик снігом заліпило.

Гості.
Та ні, та осі він вже сидить.
І у руках бокал тремтить.
Напевне хоче щось нам побажати,
Отож дозвольте дідові сказати.

Дід мороз.
Я йшов до вас і вже втомився,
Але на свято не спізнився.
Тому бажаю вам усім,
Здоровя ну перед усім.
Щоб у кишенях не гуляли вітерці,
Пошвах тріщали гаманці.
Забути про печалі і турботи,
Ніколи не томитись від роботи.
А так і ще чого додати,
Звичайно збільшення зарплати.


Автор.
Ну дідусю і сказали,
Стільки всього побажали.
Але де скажіть снігурку діли?
В лісі темнім загубили,
Чи пішла від вас сама.
Ну і де тепер вона?

Снігурка.
Та ні, та покище я тут,
Але як справи так підуть.
Як у душі буде обіда,
Піду до іншого я діда.
Але до цього є бажання,
Малесеньке зовсім прохання.
Добрий ти дідусь мороз,
Борода із вати.
Все сама собі куплю,
Хочу збільшення зарплати.

Баба йожка.
Ну хотіти ти хочи,
Але краще помовчи.
Я то більше працювала,
Спокою зовсім не знала.
Цілий рік трудилась дуже.
От тепер мій милий друже,
Першій підніми зарплати,
А то буду нервувати.

Фінансовий директор.
Знову черті розшумілись,
Ну вже дуже потомились!
Та без мене ви куди?
Ні туди і ні сюди.
Я зарплати піднімаю,
І тепер я точно знаю,
Свято зіпсувать не дам,
Краще випейте сто грам,
Помиріться, обніміться.
Годі за столом свариться.

Автор.
Ох розумно ви сказали,
Та нічо не побажали,
Ну хто ж вже хоче тост сказати
Довго нам іще чекати…

Язиката хвеська.
Я звичайно, я скажу,
Я гостями дорожу.
Нехай рік новий усім,
Принесе достатку в дім.
Хай здійсняться всі бажання
І звичайно всім кохання.
Вороги нехай тікають,
Діла хай до нас не мають.
Всім скажу ви добрі люди.
Хай щастить вам скрізь і всюди.

Чортиня
Що ж наш Дедушка мороз борода із вати.
Ти постав мені в гараж BMW-X5-тий.
І талонів на бензин років так на сто,
Та іще хорошій виграш можна в спорт лото.

Дід Мороз
Ти від скромноті скажи, не помреш ні як,
Та у ніч цю новорічну хай вже буде так.
В магазині на пульту купим тобі цяцю
Ти на більш не заслужив, за сумлінну працю.
Батарейки сам купуй, це вже твоє діло.
Та дивись кермуй тепер дуже, дуже вміло.
Автор
Ну і що розговорились, святкувать коли
А ну бистро всі розсілись, за оці столи.
Розпочнемо вже нарешті дружно святкувати.
Тож дозвольте вже тепер всім поналивати.

Тепер я знаю, що щастя варте,
Того щоб трішки, тай зачекати.
Тому, що щастя нема на карті,
Його потрібно ще й пошукати.

Із ним не варто так поспішати,
Його не можна і пропустити.
І це лиш наше серце може знати,
Що нам без нього не легко жити.

Тому, що сяють від щастя очі
Тому, що щастя не приховати.
Тому, що сниться посеред ночі,
Тому й потрібно його чекати.

Воно для для кожного своє,
І не важливо кому і скільки.
Тому тримай якщо твоє,
І будь закоханим, щасливим і не тільки….

Листя падає, кружляє, завмирає,
Осінь тихо прокрадається в серця.
Скільки літа нам лишилося, хто там знає,
Осінь зробить справу до кінця.

І хоч сонце світить і прижмуриш очі,
Та за вікном моїм уже не гріє.
І те життя як дні щораз коротші.
Лиш той хто вірить, той усе зуміє.

Але я тепер вже точно знаю,
Що не варто плакати з дощем,
І пройде зима, я зачекаю,
Усміхнеться сонце ясним днем.

Бо життя як осінь, не відоме,
І міняє барви за любки.
Те що нам здається випадкове
Є насправді зовсім навпаки.

Ми хочемо, щоб було все інакше,
Не так, не так як є.
Щоб змінювався світ на краще,
І кожен відшукав там щось своє.

Свою надію, що загублена між днями,
Між сірим буднем, і казковим днем.
Ми хочемо щоб чудо було з нами,
Та неможливо наземлі щоб був Едем..

Горджуся тими, хто зуміє,
У серці казку зберегти.
Горджуся тими хто уміє,
ЇЇ в життя перенести.

І тим, у кого мрій вже не лишилось,
Згадайте їх повірте над усе.
Можливо би тоді у вас на краще все змінилось,
Куди вас далі мрія понесе?

Захлопнулись двері чужого авто,
Мене вже немає і я вже ніхто.
Та запах твій чую, в вухах аж дзвенить,
І тіло, серце і душа все болить.

Захлопнулись двері у твоє життя,
Мене вже немає і я вже не я.
Надія лишилась та більше нічого,
Я буду щаслива, та що всім до того.

Немає стежинки яка б обійшла,
Те місце де нас, ні тебе вже нема.
Пекуча реальність б’є по чолі,
Все рухнуло в мить, усе взагалі.

Я хочу прокинутись, та ні це не сон,
І серце колотить, вистукує тон .
Прощальну поему, де вічна зима,
Про те де тебе, де нас біль нема.

Я все пам’ятаю секунди і дні,
Ми були, щасливі, нас віті одні.
Повірити в щастя таки не вдалось,
Сторінка згоріла, ніщо не збулось.
2011

Я граю над водою,
Веселкою земною.
І сміх в моїх очах,
як небо голубе.
Та разом із тобою,
Бурхливою водою.
Не буду, я ніколи,
Любов не підведе.

Закрий руками вуха,
І просто тишу слухай.
І просто вір у диво,
Де мило і красиво.
Де всі живуть щасливо,
Оце є справді диво!

Я хочу незабути,
З тобою. поруч бути.
Руками обіймати
І ніжно цілувати.
В твоїх обіймах ніжних,
Тихенько засипати

Тебе я в часі загубила,
Прости і більше не шукала.
Так жаль, я щастя розпізнати не зуміла,
І так легко тебе до когось відпускала.

Ти в серці досі місце маєш,
І інколи приходиш в снах.
А жаль цього ти вже не знаєш
І тільки час летить як птах.

Про тебе пам’ятаю, та нічого не змінити,
Все склалось так як я хотіла.
І кожен мусить своїм життям жити,
І тільки зараз зрозуміла , я любила.

Варто може вже забути,
Але так приємно пам’ятати.
Я знаю так не може бути,
Та хочеться тебе серед натовпу впізнати.

А колись він був дитиною,
Маленьким синочком,
Став тепер скотиною.
І спить під тиночком.

В дома десь дружина,
Не шукає знає.
Десь її свинина,
Землю вигріває.

Схаменіться люди,
Досить може пити.
Бо мужчин небуде.
Нескім буде жити.

Невже ви гадали,
Що так може стати.
Того в житті чекали,
Щоб під забором спати.

Тож є такі на світі,
Цікаві заняття.
Цінуйте гарні миті,
Бо алкоголь прокляття.

А колись він був дитиною,
Маленьким синочком,
Став тепер скотиною.
І спить під тиночком.

В дома десь дружина,
Не шукає знає.
Десь її свинина,
Землю вигріває.

Схаменіться люди,
Досить може пити.
Бо мужчин небуде.
Нескім буде жити.

Невже ви гадали,
Що так може стати.
Того в житті чекали,
Щоб під забором спати.

Тож є такі на світі,
Цікаві заняття.
Цінуйте гарні миті,
Бо алкоголь прокляття.

Я знаю те, що знаєш ти,
Проте не можу зберегти.
Ту таємницю почуттів,
І серце те яке розбив.

Забудь, закрий свої думки,
Я знов зроблю все навпаки.
Я не така як ти хотів,
Мене кохати ти не вмів.

Тепер не плач, тепер засни,
Нехай присняться гарні сни.
Відкриєш очі мене нема,
Я не твоя і не сама.

Танцюю я, а ти співаєш,
Проте під дудку мою граєш.
Я вже пішла, а ти чекаєш.
Чого і сам тепер не знаєш.

Старий альбом тримаю, я на згадку,
Там починається життя моє спочатку.
В нім сміх і сльози,радість мій і смуток,
Невдачі мої, може мій здобуток.
В нім друзі ті, що зараз вже далеко,
І без яких мені нелегко.
В нім ті, кого із нами вже не має,
Про тих, кого ми щиро пам’ятаєм.
Альбом вертає спогади далекі,
Часом приємні, а часом не легкі.
І через кілька років знов на згадку.
Продивлюсь, я життя своє спочатку.

Німі і слабкодухі люди,
А кажуть підкорили світ.
Стотисяч раз говорять, я не буду,
А потім зникнуть і не лишать слід.

Лиш одиниці здатні щось змінити,
На ділі, а не нас ловах.
Посправжньому навчитись жити,
І стати вільним наче птах.

Неслухати дурних, або не чути,
Уміють ті які живуть.
А хто існує, тому нащо спину гнути,
Йому подачку може й так дадуть.

Все добре, і нічого наче не змінилось,
Усе намісті і життя іде.
Лиш у квартирі пустка оселилась,
Вона від мене точно не піде.

Тебе нема, та ти мене тримаєш,
Я прошу мила, відпусти!
Я зможу все, і ти це знаєш,
Я серце вирву, буду далі йти.

Проллється час, він заспокоїть душу,
І стане краще, може я не знаю.
Тебе пробачу і забути мушу,
Та як забути коли досі ще кохаю.

І ти пробач, пробач що відпустив,
Не втримав, слів не підібрав.
Та знай, ніхто тебе іще так не любив,
Ніхто тебе іще так не чекав.

Запахло повітря весною,
Ідень цей сьогодні для тебе.
Нехай завжди буде стобою,
Безхмарне і сонячне небо.

Для мене промінчик надії,
Ти мамо так буде зажди.
Хай збудуться всі твої мрії,
І в домі не буде біди.
А ще, дуже любить бабусю,
Маленьке оте янголятко.
Здоровя натхнення матусю,
Бобільше добра і достатку.

І хай пролітають подіїх,
Нестримно несуться літа.
Віри,любові, надії.
В здоровї прожитии до ста.

Як гарний день, так гарна ніч,
І з тим, кого кохаєш, лишитись віч-на-віч.
Минуле і майбутнє піде у небуття,
В ту мить, майже назавжди, зупиниться життя.

І ніч чи день надворі,
То зовсім не важливо.
Коли все мирно і щасливо,
Коли любов на двох одна,
Не прийде в дім тоді біда.

Хоч за вікном лютує сніг,
Тепло в серцях забрати він не зміг.
І буде тепло нам зимою,
Бо поруч будемо ми з тобою.

Той вечір був осяяний різдвяною зорею
В ту ніч маленькі янголята спустилися разом з нею
Вони несли всім радість і вісточку про свято
Всім миру принесли і радості багато.

І чути дзвін святковий їх пісенька лунає
І кожен з них у пісні Ісуса прославляє.
Та не відчувши свята, лягала спати жінка,
На сивому волосі зав’язана хустинка.

Вона жила самотньо, хоч і сина зростила.
І біль за все на світі його бачити б хотіла.
І ставши на коліна, у Бога попросила,
Здоров’я сину своєму, вона його любила.

Різдвяне янголятко молитву ту почуло,
І сум на її серці також воно відчуло.
Той сум взяло з собою, і понесло до сина,
. Щоб знав , за ним сумує рідна йому людина.

І завітало янголятко, до молодого сина,
Давно у нього вже була своя родина,
Хоч жив він і далеко, та пам’ятав дорогу,
Яка вела його до рідного порогу.

Сказало янголятко, поїть до мами сину,
Візьми також із собою усю свою родину
Щоб радісно дзвенів дитячий сміх в оселі
На свято треба,щоб усі були веселі.

Не думав ні хвилинки, Зібрався у дорогу.
До любої матусі, до рідного порогу
Що разом святкувати, Ісуса прославляти,
Великою родиною заколядувати.

І за вікном метелиця так грізно завиває,
А мати свого сина до серця пригортає.
Над ними янголятко так весело співало
Тепер насправді свято до хати завітало.
2011р.