Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Венгер Емілія Опаленик (1957)
Живу, працюю, дуже багато працюю. Потім щось іще допишу. Бо дотепер не давала собі оцінку - це за мене і про мене робили інші.





Огляди

  1. Колегам
    Колегам-дітям

    Не топчіть, не шматуйте, не бийте –
    Я й сама від вас скоро піду.
    І могилу мені ще не рийте –
    Все одно я не в неї впаду.
    І у Смерті нічого не вийде –
    Я її лиш від вас відведу,
    А сама не із нею піду.

    І у пенсію ще не женіте –
    Без роботи я не пропаду –
    Я й на тому, на кращому, світі
    Буду писарем в райськім саду.

    За гріхи проти Матері, діти,
    Не ображусь на вас, не озлюсь.
    А щоб вам безтурботніше жити, –
    Сублімуюсь, – а це – вознесусь.
    І вже там, на небесній орбіті,
    Я за вас, за живих, помолюсь.

    А до вас тільки в пам’ять вернусь…

    Венгер Мать
    26 січня 2008, ніч

    Сублімація – перехід тіла із твердого у вищий газоподібний, духовний стан, проминувши стадію пустої, несуттєвої води




    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Майже за Павличком
    Майже за Павличком…


    Ти зрікся мови рідної. Тобі
    Твоя земля родити перестане.
    Твій корінь у безпам’яті зав’яне,
    І діти не заплачуть по Тобі.

    Ти зрікся мови рідної. Тремтиш,
    Коли Тебе питають, чи вкраїнець.
    Ти краще будеш турок, чукча, німець,
    На рідній мові Ти лише мовчиш.

    Ти зрікся мови рідної. Тебе
    Не розхвилює українське слово,
    Його не знаєш і смієшся з нього,
    Хоч по-російськи теж "ні ме ні бе".

    Ти зрікся мови рідної. Ну що ж,
    Без Тебе не загине рідна мова.
    Вона живе і оживає знову –
    Залиш її в спокої, не тривож.

    Без батька і без матері Тебе
    Пригріють люди, наче сиротину,
    А як плюгавиш мову солов’їну,
    То проклянуть ще й вороги Тебе.

    Ти зрікся мови рідної…


    Емілія Венгер, головний спеціаліст УОЗ

    13.08.08 01.25



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  3. Триєдине...
    ТРИЄДИНЕ…
    Петру Скунцеві – на ювілей

    Тобі тоді тринадцятий минало,
    Міжгір’ям літо бабине пливло,
    Коли, мій сину,
    мій Великий Сину,
    У верховинську школу під калиною
    Мене життя до Тебе привело…

    Я пам’ятаю –
    заясніла хата,
    Коли Ти вперше завітав до нас.
    Тоді моя пророкувала мати,
    Яка з Шевченка вчилася писати:
    – В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!

    І я Твою малу дитячу руку
    В свою,
    ласкаву,
    вчительську взяла
    І повела в життя –
    на біль, на муку.
    Прости за путь тяжку, за перелуку,
    Прости,
    бо й я отим шляхом ішла.

    Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
    Я підставляла під Твої хрести.
    Я знала – я не маю права втечі,
    Коли ключі журливії лелечі
    У безтурботні кликали світи.

    І кожен раз, коли Тобі боліло,
    Коли Твоє хилилось знамено,
    Моє терзалось,
    мучилося
    тіло,
    До Тебе я хоч подумки летіла,
    Як Ти в сльозах
    криваве пив вино.

    А Бог подумав –
    забагато бачиш…
    І вирішив Тобі застлати зір.

    – Я протестую,
    Боже!
    Ти пробачиш,
    Ти зрозумієш помилку –
    й заплачеш.
    Мій Син душею бачить –
    Ти повір!

    Я щиро так навколішках молилась,
    Як рятували Сина лікарі,
    Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
    Як сива голова моя схилилась –
    До Бога дві звертались Матері.

    Благословенні, Сину, ми з Тобою,
    Бо прожили ці роки недарма.
    Ми вистояли
    у тяжкім двобою,
    Ми просто йшли обоє,
    за собою
    Ані зерна неправди в нас нема.


    Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик

    20 травня 2002 року

    "Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку"

    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5