ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.07.09 19:52
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.

Сергій Губерначук
2020.07.09 09:15
Не взнаки тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.

Віктор Кучерук
2020.07.09 06:22
Огидно руку в руку брати
І промовлять якісь слова,
Коли на дружби циферблаті
Секундна стрілка лиш жива.
Дарма шикуєшся в кільватер
У сподіванні дальших справ, –
Негідний вчинок твій, як фатум,
Ланцюг стосунків розірвав...

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о

Ігор Федів
2020.07.07 11:42
Дозволили казати слово,
Підняти очі від землі,
А серце бачити готово
Свободи натяки малі.

Помалювали стару клітку,
А охорони не зняли,
Душею линемо у сітку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скунць (1942 - 2007) / Вірші

 Школа під калиною
......... М.Ф.Опаленик
Той не бачив батечка, ну, а в того батечко
вимагає чуйності до свого синка.
Стоїте, розгублена, у дешевім платтячку,
ще струнка для дзеркала, для села – тонка.
В нас тонкі ламаються. Смерками й смереками
все в минуле вигнано, що було слабе.
Наші очі спинені – то єдине дзеркало
у якому прийдеться бачити себе.
Зашарілись маково? Це красиво – маково.
Говоріть – потерпимо сорок п’ять хвилин.
Ми не проти, вчителько, захопитись Мавкою,
та коли вже свататись – тільки до Килин.
А Килину все-таки звуть у нас Калиною.
А чого це, вчителько, очі повні сліз?
Де Калина з присілка? Нас і вас покинула.
Вже її посватано. Ось і реалізм.
Гори вчать ізмалечку бути реалістами,
то лише здаля вони – мрій апофеоз.
Вам у класі холодно? А надворі лізтиме,
в саму душу лізтиме грубіян-мороз.
У лісах смерекових промені заплутались
і ніяк не зглянуться на крихкі сади.
А смерекам байдуже. В темну думу вкутались.
Звідки ж це калинонька забрела сюди?
І мороз калиноньці кісточки виламує,
щоб нікого ваблячий кетяг не зігрів...
Добре було, вчителько, затулятись мамою
від нахабних поглядів і крутих вітрів.
Потім доля-мачуха наше серце вклинює
в щастя, здавна визнане, але нам – чуже.
А калина все-таки не стає Килиною
і під серцем потайки вогник береже.
Так лишіться, вчителько, як вона, красивою,
скільки б досвід мудрості вам не позичав.
Федорівно, знаєте, вже і сам я сивію,
а калини сивої зроду не стрічав.
Молодіє там вона, де дороги здибились,
за які вхопилися ваші Лукаші.
Де вони спинилися? Всі кудись та вибились:
у митці, начальники, вчені, торгаші.
Он за тою брамою, де собака тявкає,
в неприступнім палаці двієчник Іван.
Та не тим караємось – тужимо за Мавкою,
правда в ній – невидимій. Видиме – обман.
Нас рости щасливими вчили ви однаково:
і синка начальника, і дочку вдови.
А чи хтось подякував? Може, хтось і дякував,
та забув спитатися, чи щасливі ви.
...Ви ж мене питаєте, що було причиною,
коли я трагедії сам собі шукав.
Був тоді великим я. Біля вас хлопчиною
знов стою, ховаючи цигарки в рукав.
Мабуть, часто грубо я, мабуть, часто мілко я
у щоденні борсався... Це для вас – не я,
а мене зустрінете, хлопчика з сопілкою,
в школі під калиною, вчителько моя.
1986




Найвища оцінка Редакція Майстерень 6.5 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ванда Нова 6 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-01-13 20:09:05
Переглядів сторінки твору 5211
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.791 / 6.25  (5.275 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 5.735 / 6.25  (5.086 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.03.09 22:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2009-01-14 11:21:12 ]
Браво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2009-01-14 11:23:57 ]
Є необхідність написати 20 символів - але хіба можна коментувати цей вірш Майстра? він сам за себе говорить...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-01-14 11:39:38 ]
Безумовно варто, Вандо, сказати доброму Майстрові Петрові теплі слова. Сподіваюсь, що наше тепло долине за потрібною адресою. Як і почуття пана Петра до своєї Вчительки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2009-01-14 12:04:18 ]
Від деяких віршів, як оцей - просто бракує слів... Тому скромний читач неспроможний на щось крім захопленого "Браво!" :-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-01-14 21:21:33 ]
Чесно скажу: дуже боялася за цей вірш. У мене чогось склалося враження, що як тільки десь ідеться про вчителів на ПМі,то здебільшого це негатив. Вчительки, мовляв, відбивають у дітей охоту до літератури; як не вмієш писати вірші чи аналізувати твори – ставай учителем, ну, щось таке, досить принизливе, як на мій погляд. Та й образливо, що це звучало тут, з вуст людей неабияких. А мені, селянці, все думалося: а хто б читав узагалі вірші, якби не вчителі? Не в тому смислі, що вони читати дітей навчили. Життя не обмежується мегаполісом, я маю на увазі. У провінції гарні поетичні збірки передаються із рук в руки саме серед учителів. Спитайте хоча б Мідянку, чи вистачило йому накладу для бажаючих читати учительок.
А Марію Федорівну я бачила на похороні її улюбленого учня, і знаєте, вона була такою, такою... Це більше за горе, ну, я не посміла навіть підійти. Хай потім розкажу про неї більше.
Дякую усім читачам, за увагу, зацікавленість і Ваше тепло.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Зубар (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-18 00:10:51 ]
Пані Василино, учителі, як і учні, бувають дуже різні...
Кажуть у народі, добре того вчити, хто хоче все знати.
А цей вірш не тільки і не стільки про конкретну вчительку, думаю.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-10-10 22:14:27 ]
Ось так талановиті учні пишуть про своїх учителів...
моя улюблена вчителька казала: щасливий учитель, коли учень перевершив його...
от якби це було здебільшого так, а не навпаки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Матевощук (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-25 12:19:00 ]
Ну, що ж, я теж приєднуюсь, бо більш як "Браво" певно теж не стане слів.

Дійсно, важко пережити, коли в потойбіччя відходять спершу учні вчителів, так само як, коли батьки проводжають своїх дітей в останню дорогу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Венгер Емілія Опаленик (М.К./Л.П.) [ 2011-02-09 17:43:49 ]
Дивно! Аж через 2 роки випадково заблукала на сторінку про Скунця й мою Маму. А в цьому вірші є й про мене
"Потім доля-мачуха наше серце вклинює
в щастя, здавна визнане, але нам – чуже.
А калина все-таки не стає Килиною
і під серцем потайки вогник береже."
Це Петро писав про те, як моя Мама була вагітна мною. А учні, особливо хлопці, які були в неї всі закохані (бо й було за що), ревнували Марію Федорівну до мене, ще не народженої. Адже до цього вся Мамина любов дарована була тільки їм, і тільки їм.
Я теж віршую, хоч і лікар. Десь потім вдарю шапкою сором’язливості об землю - та й опублікуюся у вас.
Емілія Опаленик-Венгер, донька Марії Федорівни Опаленик


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-02-09 17:50:58 ]
як цікаво! звичайно, публікуйтеся!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-02-09 17:51:51 ]
Дивовижний вірш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Осташ (М.К./М.К.) [ 2011-02-14 18:12:33 ]
...так дивно переплітаються Долі!