Травами шовковими росами умитими,
Що цвітуть ромашками білими, мов сніг
І шляхами довгимим, і шляхами битими,
Що лягли потомлено кожному до ніг;

Золотими ранками, що пливуть туманами
І стають хмаринками в синіх небесах,
Вечорами теплими, що цвітуть загравами
І зникають тінями в неземних світах;

ПІснями забутими,що птахами бистрими
Вилетіли з серця й впали, мов роса,
І струмками світлими, і струмками чистими,
Що у них відбилася гір стрімка краса;

Квітами духмяними, що горять веселками
На полях некошених, вкритих чебрецем,
Де сліди лишалися ніжками маленькими,
І дитячі спомини пролились дощем;

Зорями магічними, смерековим шепотом,
І казками добрими, що навчили жить
Одягла дитинство я, провела із трепетом...
Любим. ніжним спогадом в серці стала мить.

2008

В круговерті років зупинися хоча б на хвилину.
Зупинись і послухай, як гарно співають птахи
І у серце впусти теплоти хоч би крихту, людино.
Кожну мить, як зіниці свої, неустанно пильнуй, бережи.

В швидкоплинній ріці незупинного часу спинися.
Зупинись і споглянь на землі досконалу красу,
Сонцю ясному, синьому небу всміхнися,
І радій, що комусь ти ще можеш сказати- люблю.

У потоці думок, у кружлянні бажань озирнися,
Зупинись і збагни, що назад вже нема вороття.
Серед пасток й спокус йде дорога вперед, подивися,
Мов крізь пальці пісок, утікає нестримно життя.

Зустрічала радо яблуневим цвітом
Кожної весни.
І дітей і внуків словом обігріти
Вміла завжди ти.

Проводжала з дому травами у росах.
Як впаде туман,
Витирала тихо з серця свого сльози
Від життєвих ран.

Виглядала пильно явором високим
Ти дітей своїх.
на шляхах життєвих ангелом стооким
Пильнувала їх.

Слухала уважно, говорила мудро
І несла хреста.
У хатині білій завжди було людно -
Там любов жила.

Через вітер сильний цвіт той яблуневий
Вже давно опав.
Цвітопад пелюсток ніжних і рожевих
Долю нам прибрав.

Через сонце ясне вже посохли трави
І зійшов туман,
Зрізаний й забутий той високий явір.
Що нас виглядав.

Все пройшло, минуло. Рік пробіг за роком.
Так, на все свій час.
Ангелом ласкавим в небесах високих
Молишся за нас.

Цінуй свій час, бо дні лукаві
Розтануть швидко, мов туман,
Що вранці з сонцем у забаві
Безслідно зник десь поміж трав.

І не марнуй ані хвилини
На зайві роздуми. Пильнуй,
Щоб без добра не гасла днина.
Земний свій час ти не гайнуй.

Та на пусті, марнІ розмови
Не витрачай безцінний час,
Уважним будь до свого слова,
Щоб Слово не судило нас.

Словами вчити всякий в силі,
А ти життям своїм повчай.
Щоб Богу були справи милі -
Щомить пильнуй, щомить чувай.

Цінуй свій час, бо дні - то камінь
З якого ти будуєш дім.
то ж зводь його міцним і гарним -
По смерті будеш жити в нім.

2008

Осіннім листком
На холодний бетон
Впала мрія.
Лиш надія одна,
Що наступить весна,
Душу гріє.
Без жАлю вітер злий
Той листочок легкий
Рве, шматує.
Впала мрія моя
Слів безжальних вона
Вже не чує.
Хоч прийде ще весна,
Та для цього листка
Все скінчилось.
Й навіть сліду його
На холодній землі
Не лишилось.
Вже назад, із вогню,
Вбиту мрію мою
Не вернути...
Та життя не листок
Жоден щастя ковток
Не забути

2007