Була злість, нéнависть і сміх панічний, глухий.
Було нестерпно гірко боротися із тим, кого поборено давно.
А ти не смій стояти, ти ганебно мене бий!
Чому такі заклики роблю? Та мені вже просто все одно!!

Нема різниці в який спосіб підсипиш яду у наповнений бокал,
Не важливо і те, скільки рук тобі допомагати буде.
Мені давно вже начхати на вселюдський загáл,
Який тільки й мріє коли спасіння про мене забуде.

На стотисячні зазіхання соколиної зграї
Відповідь зможу дати зовсім просту:
Тут сила фізична зовсім ролі не грає,
Вона повік не заповнить в душі пустоту!

Там, де пустиня віками лежала суха -
Не стане болото ніколи, повір,
Ти серце втішай, що не буде гріха,
Бо єси лиш людині подобним - як звір.

Вся сила людська в дусі та витримці тій,
Що як сталь гартували роками нечисті!
Зазіхати на волю і славу не смій,
Бо то є закони життя мої пломенисті!!!

А як раптом спокуса прийде до тебе вночі
І кривавих ідей зміїний завиток підступить до горла -
Знай, що в мені пломенить ще вогонь святої свічі,
Що вірою звуть, а не “законами змора”!!!


28.02.2014

Іскрився туман солодощами зоряних ночей
В'їдався в душу блідого місяця овал.
Була готова потонуть у глибині твоїх очей,
Та серце, немов лист із дерева зірвав.

Пишний цвіт у душу сипав, посміхаючись яскраво
Ароматом яблуневим затьмарив кожну думку,
А потім- знищив істинне лукаво,
Не залишивши ні крихточки, ні звуку....

Тепер лише у сни приходиш крадькома
Все дивишся в туманний слід кохання.
Епілогу в цій історії нема,
Бо вона одна й остання.
©Ptaha

24.03.2013

Яке щастя любити безмежно!!
Плекаю серцем ніжно, обережно
Немов, тендітну квіточку в саду,
Найріднішу в світі, зірочку малу!!!

Оченятка, сповнені життя
Рятують від туманності буття.
Веселками квітчають дні
Усмішки щирі, осяйні!!!

Розбиває смуток і печаль
Голосок дзвінкий, немов кришталь
І несе,несе у рай мене...
Маленьке чудо неземне!!!!!!!!

©Ptaha
22.03.2013

Укравши крила у щастя,
Я летітиму понад небесами твоєї душі,
А потім впаду в безодню твоїх очей.
І забрати їх у мене не вдасться
Ані людським пересудам, ані тобі.
Я потону, розчинившись у серці ночей.

Хай там дощ, хай мряка мілинна
Ніщо не стане мені на шляху
Ані навіть байдужість твоя довговічна
У серці моєму ще є тая перлина
Якій ти не зміг надати знаку.
І ти знай,– не помре і любов споконвічна…
©Ptaha

19.03.2013

Поза межами свідомості твоєї
Відбувається причал думок.
Приховано мотиви гри цієї,
Для тебе він важливий - азарту той ковток.

Чи це так низько впали люди,
Чи це від мене відійшла реальність?
Власне, може, я шукаю згуди?
Може, я не знаю,що заходить в актуальність?

Яскравим світлом дня радію марно, може?
І вірю в те, що "справжня добрість" не зітліла?
Та бачу, - думати отак уже й не гоже,
Бо душа людська свята до дна зміліла!

Гра, що ти розпочинаєш,
Не має правил достовірних.
Ти йдеш вперед, ти душу закладаєш,
Бо ж нема гравців тобі в цім світі рівних...

Прости, но тебя так сложно любить.
Ты словно ветер, уносящий разум.
Прости, никогда я не смогу забыть
Ни глаз твоих, ни улыбки даже.

Прости за то, что сердце держит
За то, что разум отпускает.
Ты словно воздух свежий
Без которого я просто задыхаюсь!

Не возвращайся, нет, не надо...
Как прежде - не будет никогда.
Провожу тебя лишь взглядом
И любовь сохраню я навсегда!

На мереживо твоїх вій
Трепетно кристалик холоду лягає.
Непомітно стає дзеркалом надій:
Лікує, ранить, а врешті й убиває.
Щоразу солодке видиво зими
Щіпає мозок до нестями,
Змушує вертатися у дні, що відгули
Холодними щиро - світлими вітрами.
Ти в трансі, спокої, чи то німо'ті.
Ніжно - мрійний іній вириває твоє серце!
І,наче, ангел у срібній позолоті
Дарує знову тобі все це!

Видишь ли, "друг заветный"-

(Всю жизнь тебя так называла,

Прятав сердца истину едва ли ),

А теперь посмею заявить

О том, как трудно жить

Без твоих рук, твоих глаз, твоэй души.

И сердце просит :" Ты не болей ,ты им дышы"



Так взять бы и вырвать всю эту боль,

И чуства впрять зарыть поглубже,

Тоску пустить бы доль,

Умиреть, наверно, будет луччше.


Нельзя всю жизнь любить,

Молчать , страдать не сумев звбыть.

Нельзя,нельзя же знать, что любишь ты

Но между нами сломаны мосты.


Так взять бы и прыгнуть в бездну,

Чтобы горечь отступила.

Да, дажэ если б из Земли изчезла,

Всё ровно любовь бы не убила.

О горе,горе, Україно!
На що сини твої ростуть?
О моя, матінко - рибчино,
Куди ж ці води нас несуть??

Твої кайдани виростають,
Міцніші цепи в них стають.
А діточки - блукають:
У сусідів вже гніздечка в'ють.

О ,серце -Україно, єдина лелечко моя!
Як зарадить гореньку , отруйному ,немов змія?
Коли сліпці тіло твоє топчуть,
І вже згаса "Шевченкова зоря",
І "дзвони золоті" не гомонять- шепочуть?????

Мамо, мамочко , матусю!
Тобі низесенько вклонюся ,
До неба рученьки зведу
За тебе я, голубко, помолюся!

За ласку й доброту твою безмежну ,
Що лине від фіалкових очей
Віддаю любов тобі лише належну
За втому від недоспаних ночей.

І руки, пахощами квітів вкриті,
Цілувати буду я щодня.
Нема ріднішої на світі
За тебе, зіронько моя!

Сліпоту мою умієш лікувати ,
Навпіл горе поділяти.
Повік я буду вірити й бажати -
Для тебе миру біля хати!!!

Ти, немов наркотик ,якого потребує тіло -
Воно горить, скрипить, неначе двері заржавілі.
Руки крутить ломка вміло,
І розум ніби в божевіллі.

"Мурашки бігають" по шкірі,
Коли думка поряд з тобою
Я ввесь час живу в зневірі
І борюся сама із собою.

Чому? Чому ти заборонений для мене?
Де ж той ключ знайти, що знов поверне
Хвилини щастя, мов пилок, п'янких?
Як ? Як повернутися до них???

Що у світі є кохання? -
Безмір радості, ніжності, чи , може, то лише страждання?
Буває й так ! По- іншому також буває,
Але воно ніколи не вмирає...

Живе кохання те, собі живе, й не знає горя
Аж раптом де візьметься гірка доля :
Вийме з піхов меч залізний,
Зведе на нього погляд грізний,
І підло нищить, б'є , кусає,
Неначе зла собака лає

Кохання те беззахисне і ніжне -
Тремтить і плаче грішне
Біжить, тікає на край світу
Шукати на питання та й отвіту:
"Як мені щасливим стати
І кайдани долі розірвати?"

Відповідь шукати можна всюди,
Та її не мають ані боги, ні люди,

Бо закон життя складніший всього -
І краще й не пірнати в нього!

Арфою у серденьку моєму

Ніжно голос твій дзвенить.

" До дна любов п'ємо!" -

Рима п'яная тремтить...

І ти знову тихо шепчеш

Йому про те, що не можеш так жить!

Біжить туман уздовж долини
І сипле мряку на село й хатини.
Тоді спада на діл зелений
Де трави шепчуть" О, коханий".

Блакить небесна розквітає
І дивиться, як той туман лягає:
На душу - смутком сірим,
На серце - болем білим.

У п'янкому задумі стоять,
Мов птахи крильми лопотять
Берізки пишні і тополі
І тихо проклинають долі:

"Яке нещастя - любити того,
Не належиш ти для кого"
"Шукати погляду красивого,
Дорогого й незрадливого....

Очі - дзеркало...
Я завжди бачу як душа твоя страждає.
Кохання топиться, як віск свічі,-
І вмить нової форми набуває.

Горіти буде знов, свіча, запалена тобою
Та холодом війне від полум'я такого
Для того, щоб забутися квітучою весною.
Мусиш викинуть усе із серця свого....

Дві тонкі гілки обнялися,

Двоє закоханих між собою обвилися.

Як зірки в небі золоті

Любуються красиві, молоді.


Поцілунками вкриває шию лебедину,

Руками ніжить свою малу пташину.

Як дві лілеї на лататті

Звиваються на легкім платті.


Гарячий подих на вушко шепоче ,

Як з милим прощатись не хоче .

Немов цвіт вишневий у саду

Кохання народилось на біду.

Соколиний погляд прокльовує н`аскрізь душу,

Ранить, ранить, б'є нестерпно.

Перетворюється кров на сушу

І кутається в ніч безмертну.


Ти ринеш, ринеш у світи

Своїми снами квітчастими.

Соколиний погляд закликає: "лети!"

Понад р`іками хвилястими.


І плинеш, плинеш морем голубим,

Впиваючи цілющії краплини.

Стаєш ти братом вітров`им

І можеш бачити життя усі перлини.




2011..14.03.

Болить у тебе в грудях, знаю,

Горить, пече нестерпно, дуже.

Та я хороших змін чекаю,

Молюсь за тебе, любий друже!


Щоночі як лягаю спати

У Господа для тебе ласки я прошу

О, як хотілося б ще знати ,

Яку провину у душі несу?


Всі муки, що відчуваєш ти,

До мене в снах страшних приходять.

І в голові зливаються світи,

Де в'язні хороводи водять.


Прости, друже мій, прости

За те, що порятунку тут нема,

Та буду вірність дружбі я нести

І молитися за тебе силами всіма.

Зігрій мене, благаю, у ці нестерпні дні чекання!

Хочу я забутися в твоїх обіймах навік`и.

Моя любов тремтить у час смеркання

Поклич, і сереце полетить до тебе залюбки.


Коли час іще прихильним був до нас

Тоді любов ховали ми на задній план життя

А зараз, непоборний змінний час

Закинув нас туди, де немає вороття.


І без слів я бачу у твоїх очах ,

Що наче перли з глибини морської,

Безмірний жаль і каяття.

І плаче серце по ночах

Шукає в снах душі близької...

Життя розквітне у бутоні квітки першої,

І вирветься пташиним співом голосним.

Полине пісня в серце і розбудить тіло

І станеш ближче до мрії ти завітної.

У прозорім небі зустрінешся із сонечком ясним,

Вдихнеш ти повні груди солодощів сміло.



І тільки кадр за кадром весна вмонтовує сюжети,

Оті , що ти колись пережила.

Що п'явками вчепилися у душу

І стягують думки, немов тугі корсети.

Сліпучим сяйвом очі залила

Любов,яку забути мушу...

Ти знов приходиш в сон

В той теплий , щирий, довгожданий.

І серце б'ється в унісон.

Обняти хочу я тебе, коханий!


Вустами я торкнусь до твого серця,

Зігрію подихом його палким.

І може знов любов твоя озветься,

І будемо удвох, і більш ні з ким!

Гн`илі й п`адалі наївся

Стервятник безсоромний.

У гнізді тихенько причаївся,

Зробивши вигляд благородний.

Споглядає здобич вже наступну,

Ховає усмішку підступну.

Скільки черево твоє вміщає?

Скільки трупів синіх поїдає?

Звірячий погляд голодний

І спрага твоя неземна

На кров і тіло здобний

Вишкрібає нутрощі усі

І плачуть тупики оті....