Була злість, нéнависть і сміх панічний, глухий.
Було нестерпно гірко боротися із тим, кого поборено давно.
А ти не смій стояти, ти ганебно мене бий!
Чому такі заклики роблю? Та мені вже просто все одно!!

Нема різниці в який спосіб підсипиш яду у наповнений бокал,
Не важливо і те, скільки рук тобі допомагати буде.
Мені давно вже начхати на вселюдський загáл,
Який тільки й мріє коли спасіння про мене забуде.

На стотисячні зазіхання соколиної зграї
Відповідь зможу дати зовсім просту:
Тут сила фізична зовсім ролі не грає,
Вона повік не заповнить в душі пустоту!

Там, де пустиня віками лежала суха -
Не стане болото ніколи, повір,
Ти серце втішай, що не буде гріха,
Бо єси лиш людині подобним - як звір.

Вся сила людська в дусі та витримці тій,
Що як сталь гартували роками нечисті!
Зазіхати на волю і славу не смій,
Бо то є закони життя мої пломенисті!!!

А як раптом спокуса прийде до тебе вночі
І кривавих ідей зміїний завиток підступить до горла -
Знай, що в мені пломенить ще вогонь святої свічі,
Що вірою звуть, а не “законами змора”!!!


28.02.2014