Сьогодні біль проймає,
І на очах сльоза,
А завтра що? Не знаю
Не чує і душа.

Квітуча Україна –
Ліси, гаї, сади
Та в чім твоя провина,
Що на колінах ти?!

Палка, жива, прекрасна
Дорога в пишний гай.
Чому доля нещасна?
Живи! Не помирай!

Розхристана, убога,
Твоя земля німа,
Попросимо у Бога,
Щоб ти була жива..

Всі люди, схаменіться,
І подивіться в даль!
За руки всі візьміться,
О Боже, як вас жаль!

Душа цвіла квітками,
Та вже буяє терн,
Впинає колючками,
Як боляче тепер!

Я вірю, вірить буду,
Що зійде сонце й в нас,
Й забудемо всі нужди,
І щастя прийде враз!
2010

Осіння тиша поглядом чарує,
Холодний вітер б’є по почуттях.
Вже сонце чарами своїми не дивує,
Лиш лину подумки у світло, наче птах.

Жорстока сирість кольори стирає,
Навкруг все чорне й біле, як життя.
Осінь прийшла, й мабуть вона не знає,
Що поглядом своїм, порушує життя.

Безжально все у смертних відбирає,
І сон, і сльози, й відчайдушний страх
Жорстока осінь - ще вона не знає,
Руйнує стук душі,лиш залишає прах..

Проклята осінь всілася на повіки,
Й не залишає яскрості в очах
Холодна осінь, житиме до віку,
В людських холодних, вітряних серцях
2010

Уклін філософові
Мені метелик всівся на плече
І вітерець розкублює волосся,
І сонечко вже гріє, не пече,
Пя’нить пороги золоте колосся.

Курні дороги заведуть в блакить,
Де радістю поясана веселка,
І скіки радості скипілось в одну мить!
Її на крилах колиса лелека.

А я бреду у споминах і снах,
Де предків дух витає над землею,
І лише тут, в праотчих у житах
Великий Геній думку нам лілеє.

А ради чого ми живемо з вами?
Для чого вірим в щось і чимось дорожим?
Людина ця завжди жива і знає
Живе ще дух народу, бо народ ще жив.

Григорій Савич – дякуєм за правду,
За те, що душу нам, свою Ви віддали,
Я обіцяю, істину ми знайдем
Всі до землі вклоняємось Вам ми.

А на могилі Вашій, при дорозі,
Свіщею вдячність наша палахтить,
Й ні при дощі, ні вітрі, ні морозі,
Ніколи хай вона не догорить.

Ви - вчитель наш, ми вдячні за науку,
Волошка серцем, Вашим влітку зацвіте,
Ми з вами витримаєм всю на світ муку,
Бо ваша мудрість в душах проросте

Так як колосся проросте весною,
Що влітку сонцем світить на полях.
Лише для цього ми живем з тобою,
А значить є щось в наших, у серцях.
2010 р.