Уклін філософові
Мені метелик всівся на плече
І вітерець розкублює волосся,
І сонечко вже гріє, не пече,
Пя’нить пороги золоте колосся.

Курні дороги заведуть в блакить,
Де радістю поясана веселка,
І скіки радості скипілось в одну мить!
Її на крилах колиса лелека.

А я бреду у споминах і снах,
Де предків дух витає над землею,
І лише тут, в праотчих у житах
Великий Геній думку нам лілеє.

А ради чого ми живемо з вами?
Для чого вірим в щось і чимось дорожим?
Людина ця завжди жива і знає
Живе ще дух народу, бо народ ще жив.

Григорій Савич – дякуєм за правду,
За те, що душу нам, свою Ви віддали,
Я обіцяю, істину ми знайдем
Всі до землі вклоняємось Вам ми.

А на могилі Вашій, при дорозі,
Свіщею вдячність наша палахтить,
Й ні при дощі, ні вітрі, ні морозі,
Ніколи хай вона не догорить.

Ви - вчитель наш, ми вдячні за науку,
Волошка серцем, Вашим влітку зацвіте,
Ми з вами витримаєм всю на світ муку,
Бо ваша мудрість в душах проросте

Так як колосся проросте весною,
Що влітку сонцем світить на полях.
Лише для цього ми живем з тобою,
А значить є щось в наших, у серцях.
2010 р.

Григорій Савович Сковорода - видатний український філософ, мій видатний земляк.