Я справжня жінка, ніде правди діти,
Від решти всіх жінок нічим не гірш –
З нічого я
Чотири речі
Можу сотворити:
Салатик, драму, зачіску і вірш!
11.03.2012р.

Ішла я навесні простоволоса,
І раптом вітер в очі шугонув.
Такої сили був, що аж здалося –
Проник всередину і в голові загув.
Заглянув там у кожен закуточок,
По звивинах легенько промайнув.
Втікаючи, згубив один рядочок,
Одну цитатку, фразочку одну.
Я підібрала згубу, обтрусила.
Подумала – навіщо це мені? –
Та викинуть уже було несила,
Бо вже припала фраза до душі.
Її хотіла я зробить шедевром,
Тож одягала в пишнії слова,
Та домоглась лише таким маневром,
Що вийшла в мене куля снігова.
Я так сама на себе розізлилась,
Що гнала кляту кулю з голови!
Її я кип’ятком усю залила:
«Розтань і щезни, й душу не трави!»
Вона неначе й танула слухняно,
За словом слово йшло у небуття.
А з-під руїн раптово і неждано
З’являвся вірш, тендітний, як дитя.
Його потрібно ще відшліфувати,
Та твердо я затямила собі:
Що варто по перетягах гуляти,
Бо користь є й від вітру в голові.

10. 03.2012р.

Прозорий загадковий ліс,
В якому скрізь панують мавки,
Відрізаний лускатий хвіст
Як символ німоти русалки,
Химерні квіти, гострий кут
І змерзлі крила птаха щастя –
Все це вмістилося отут,
На склі маршрутки в мінус двадцять.

14.02.2012

Все твои успехи и почины
Малоинтересны мне - не скрою.
Милый, это не в тебе причина -
Это я искривлена душою.

Слишком много в жизни повидала,
Всё не так, как виделось вначале.
Я за жизнь три срока отмотала,
Да не в счастьи - в горе и печали...

27.06.2010

Сумна, весела і грайлива
Дарує романтичні чари,
А часом – зовсім метушлива, -
Така вона, оця гітара.
Не скорена людьми і часом,
Із давини іще відома,
Немовби довголіття гасло
Поважна дама – пані домра.
Вони такі нарізно милі –
Одна – у джинсах, друга – в шатах,
Здавалося б – ніщо не в силі
Їх темпераменти з’єднати.
І лиш в мелодії єдиній
Вони сплітаються взаємно,
Як сплетені в одній людині
Душа і серце невід’ємно.
І все єство людське неначе
На ту мелодію озветься –
Гітарою душа заплаче,
І домрою зайдеться серце.

24.11.07 – 13.02.08

Мені не вистачає щось натхнення,
Згубилась я в рутині суєти,
І лиш ночами пам’ять
Між минулим й сьогоденням
Протягує мережані мости.

Сплітаючись в дорогу сокровенну,
Мости ховають тайну не одну.
Куди вони ведуть –
Ніхто не знає достеменно,
В моє життя, чи в сиву давнину?

Не раз зринає у минулих водах
Моєї долі крихітне ессе,
А деколи життєпис
Многоликого народу
В мої пенати пам’ять принесе.

Згадаю все, які були руїни
І рік тому, і тисячі віків,
Немов столітній вітер
Дух особи і країни
Навіщусь поєднати захотів.

І знаю я – усе буде на краще
І в мене, і в країни назавжди,
Бо небо каже – наші долі
Зовсім не пропащі,
І небо нас відверне від біди.

15-16.-8.2011

Мені б любов свою не розгубити…
Проказую в молитві сокровенній:
- Якби ти знав, як хочу я творити!
Тебе прошу – ти будь моїм натхненням.
Ти сенсом будь усіх моїх початків,
Мене щасливою зробити в твоїй силі,
Не став на моїй долі хрест-печатку,
І хоч на мить з’явись на небосхилі.
Тебе чекати буду вдень й щоночі –
На це у мене вистарчить терпіння,
І я впізнаю мудрі твої очі
Як символи блаженного падіння.
… Ти тільки появись…


22 січня 2011 р.

Шепочуть струмочки, палають стожари,
І зорі яскраві улітку.
Один раз у році на свято Купала
Розквітне чарівная квітка.
Всміхнеться і блисне з потятого листя
Своїм перламутровим оком,
А з ока втікає прозора і чиста
Сльозинка цілющого соку.
І сила нектару не мліє, не тане
Від чарів зеленого гаю.
Я вип"ю цей трунок, міцний та духмяний,
А квітку на грудях сховаю.

23 липня 2007 р.

Я стала ординарна і звичайна,
Я виросла і перезріла навіть,
Робота, дім, подеколи - навчання -
Це й все, що є у моїй долі, мабуть...
Сім"ї нема, і діти - тільки в мріях,
Кохання теж - ілюзія, примара,
І скільки так ще жити я зумію,
І пхати день за днем бездумно, марно?
Не доля в мене, а журлива верба,
Разом із нею плачу і сміюся,
Як Гамлет мислю - бути, чи не треба?
Боюсь гріха... І жити так боюся...

11 вересня 2006 р.

Елегія любові, талісман
Моїх надій, моїх печальних мрій -
Все це панує в світі, що живе
В душі у неприкаяній моїй.
Зівяле листя, що не хрумкотить,
Морозяні рисунки на вікні,
Галуззя, що в багатті не горить -
Все це в мені, в мені, в мені, в мені...
І лики друзів, й підлість ворогів,
Й нечувана ще пісня соловя,
І вязка невідвплачених боргів -
Це я...


22 березня 1992 р.

Ця наша зустріч - перша і остання,
І більше в нас тих зустрічей не буде,
Не треба говорити про кохання,
Ти вибач, але я не вірю в чудо.

Посидимо, поп’ємо трохи соку,
Заведемо розмову, якщо вдасться,
А потім розійдемось в різні боки,
Ти вибач, але я не вірю в щастя.

Мені, напевно, треба море часу,
Багато що забути я волію,
Для мене сонце в небі майже згасло,
Ти вибач, але я в любов не вірю.


29 червня 2006 р.

Я пережила все і всіх людей
І бачила, як вийшов на Голгофу
Найкращий із найкращих іудей,
Щоб закінчить на ній свою дорогу.
Сплелись в одне сім вогняних стовпів,
Коли свій хрест принісши на вершину,
Найкращий із найкращих диваків
Вбивав його горі у серцевину.
На землю впали сім небесних вод,
Голгофа аж заходилась від болю,
Коли катом зробився весь народ
І розпинав своє спасення й долю.


23 травня 1996 р.

Що наше життя? Це фікція,
Що гине в інтриги вогні.
Епохи спотворена дикція
Диктує засади свої.
І хибне уявлення цінності,
І зміряна сріблом мораль,
І давніх традицій відмінності -
Така наша сутність, на жаль.
Для нас все чуже дефініція,
Не маєм нічого свого...
Що наше життя? - це фікція,
Самі не цінуєм його.


5 травня 2008 р.