Гнила листва, дощі і, навіть трохи сонця,
ТрактОри, техніка, казан смоли,
Лопати з мужиками, щебінь, пил.
І все це - Ознаки тутешньої весни.
О... для тих, хто знає швидкість, прит
- асфальтне покривало у Рясні.

Залиш мене надіє і скоро не вертай
Йди в світ і там для мене
Сестру свою молодшу відшукай.

Можливо то буде далеко, а може за плечима
Та тільки ти одна її впізнаєш. Я певен
- Мене цього найстарша з вас навчила.

Залишена, без вас. Вона, мабуть, страждає
Блукає мов сліпа в чужому місті
Й не знає, що на неї хтось чекає.

А я тим часом, поки силу маю
До мами вашої за наймита піду
У неї певно спокій я знайду
І на всіх трьох вас тихо зачекаю.

Задиханий, гарячий час
Сховався від дощу у кнайпі.
Закутався в табачний дим,
Замовив каву.
Надворі шквал, вирує буря
І метушня мов на вокзалі.
Забуті діти, чадний газ,
Засохла квітка, згірклий квас,
Газета з помилками, брудом
І більше! Гірше! Брак!
Усі шукають час.

А він, хитрун, сміється зтиха
Спостерігає за дверима:
Хто може тут його знайти?
І припинити негаразди
Які немов водоворот
Втягнули всіх в криницю
Що дна не має. Дати світло!
Щоб видно стало всім себе,
А заразом і своїх ближніх...

Злетів останній запах в стелю
І чашка зовсім опустіла.
Старенька лава тихо проскрипіла
І дивний гість у дверях зник.

Вже не буде тих хвилин,
Що підживлюють мене...
Вже забито перший клин
І розкол уже гряде.

Очі, що колись містили
Джерело порад і дружби,
З часом досить опустіли
Або йдуть на інші нужди.

Нудно стало серед раю
Переповнений до краю
Тим громаддям непотрібним
Фраз пустих, хоч добродушних,
Якось дико всіх послушних,
А чи правда - це питання!
І не скажеш, бо не видно
Де початок цього муру,
Що збудований довкола
За якийсь короткий час.
Може навіть він і твій
Ти - всередині весь час
Тож не бачиш, хто назовні -
Вороги чи, може, друзі?
І воріт не відкриваєш
Навіть як пароль почуєш
Так ти днюєш і ночуєш,
Тупо дивишся вперед...
Що там, може чисте небо?
Та ні, швидше там табло
Зі списком поїздів і час відправки.
Як хтось зуміє рейс свій упізнати
На декілька миттєвостей пошвидше,
То всеодно, мабуть, не зможе подолати
Ту течію, що разом всіх несе.

Самотній у знанні своєму
Є виродком у масі незнання,
Тому він створює проблему
- Учасник іншого буття!
Чи варта тут згадати про характер,
Про песимізм чи оптимізм?
Мабуть, що так - це ніби фактор,
Що перемінить той снобізм!

Я буду! Хочу оптимізму!
І поки буде в тому нуждá,
Я буду кров'ю організму
Ім'я якому - справжня дружба!

Почався тиждень:
Понеділок.
А вчора? - мабуть, було свято:
Залишило по собі в небі
Лиш хмари.
У горах, видно, падав сніг
До нас занесло лиш дощем.
І яблуня серед зими
Зливається з землею.
Стоїть самотньо...
Краї подвір'я і оживляє краєвид
Хоча й сама вже майже мертва.
Шиба у вікні протерта
Поволі знов затягується димом
За ним не видно вже різниці
Чи це дерева, чи дороги
Де гори, де рівнини,
Чи справді пада дощ...
Усе одне і те ж.
Так довго.
Сп'яніння від насильних свят
Дало свої плоди нещирі,
Які ти проковтнув
І мить нудоти вже забув.
Та дивишся у новий день.

Темно. Ніч. Осінній сад.
Постать: злодій-листопад.

Повний міх чужого краму
закидає через браму.

Що той крам, - кому потрібен?
- як пілоту самокат!

Тож - чи злодій, чи добродій
Незнайомець листопад?

Це дарма, що зима передбачається,
Ти, звісно, на листопад сподіваєшся
І жадно в краєвид життя впиваєшся,
Мов той моряк, що під воду спускається.

Набиваєш кишені осіннім добром:
Жовтим листям, дощем і останнім теплом.
Хочеш все, що не встиг, - у ці дні долюбити
І скорботу за щастям у небі втопити.

Отож, чергова осінь у минуле відступає,
Листопад в ар'єргарді завершає
Сезон оцінювання літа і весни,
А результати він схова в зимові сни...

Один прийде, щоб нам добро зробити,
Щоб кожен дім достатком наділити.

Другий прийде, й скаже те, що й перший
Лиш додавши, що він буде "інший".

Третій, там четвертий, 5-й, 6-й,
Все те саме, й набагато краще.
Ну а нарід наш, паралічем розбитий,
Вкотре за промову їм заплеще.

Земля покрилась сріблим пилом.
Застиг у щасті жовтий лист
І простір повниться морозним димом,
Безсило мріє сонця диск...

Коротка мить святої тиші
Тривожний трепет чистоти
І розум пнеться з буднів ніші
На Йосафатові лани...

Дарма. Не довго будеш вільним.
Життя земного дивний рок
Стискає мозок рухом сильним,
Кайдани труться до кісток.

О, так! Постійна боротьба
- оце і є воно: - життя!
Ти кажеш "це пусте". - Хіба?
Чим ще ти відрізниш своє буття?

Ранковий холод, мов церковний дзвін
Нагадує, стривожує, підносить:
Солодкий сон вмить спалює на тлін,
І радісно про день новий голосить!

Підносить в тобі бурю нарікань
І в'яле тіло слухатись не хоче.
Однак він не боїться цих повстань
- Над ним стяг дня у променях тріпоче!

Першим ділом - телевізор,
Потім радіо, газета.
- В розпал політичних ігор
Це все варте лиш кльозета!

Кожен, звісно, - наймудріший
Правду у лайні шукає,
І з-під того, хто миліший
- те лайно і підбирає.

І смакує, і хвалиться:
Ніби вже напевне знає,
Що на виборах проб'ється
Той, хто вдосталь насирає.

Видно, їм таки приємно
Й далі - тихо і в теплі,
Жити чемно і взаємно
У свіженькому лайні.

Про такі кльозетні теми
Мені гидко міркувати.
З кандидатами такими
Годі щось розпочинати.

Знов безвихідь, знову прірва
Як нам бути, що гадати?
Досить - 5 хвилин перерва!
- Треба вийти віділляти...

Змінилися акценти
У вже знайомих темах,
Мов кулеметні ленти
В старих військових схемах

Вдивляєшся в обличчя
- воно, ніби, те саме.
То звідки ж протиріччя
В розмовах поміж нами?

Де щирість побажань,
Безпечність у добрі,
Що була "без питань"
У кожного в душі?

Тепер уже не те...
Все страх, завжди підозра
Та це не принесе
Добра, - спожита наша доза.

Пускаєш мимоходом
Стараєшся, принаймні
Та інколи розколом
Грозять стосункам давнім.

Народжується сумнів
До власного терпіння,
Боїшся перших півнів
У докорах сумління...

Хриплий ранок у вікні
Зберігає тишу ночі.
Чашка кави на столі
- тихі натяки, пророчі.

І коньяк біжить по жилах
Під протяжний Джімин блюз.
Життя кораблю на вітрилах
Відкрито дня нового шлюз.

Дбайлива осінь на дворі
Шепоче листю колискову.
То вітром сколихне гаї,
То сонечком зігріє знову.

Багато хто вже відліта,
Щоб знову в теплім літі жити,
Щоб далі більше розквіта
Чужим краям пісні дарити.

А інші - відчайдухи долі,
Готуються з зимою в тан.
Їм осінь, мов синам неволі,
- За матір і за лік від ран...

Знайомство з незнайомцем - це цікаво,
Хоча б заради каламбуру слів,
Та певне мало хто це зрозумів,
Але питання все-таки постало.

І от, на кляпи тицяючи кволо
Розказуєш таке, про що б не смів
Сказати друзям, а йому - зумів
- Тому, хто разом: і ніде й навколо...

Навряд чи ти його колись зустрінеш
В окремих душ суспільнім морі
Так само як і він тебе

Проте його у тебе не віднімеш
Бо він гуляє завжди на просторі,
Щоб ти знайшов у нім себе...

Високий мур довкола хати,
Хова подвір'я від людей.
На хвіртці металеві грати -
Це про небажаних гостей.

Як чути голос з середини
- То теплий, лагідний, живий
Вчувається і сміх дитини,
І солов'я спів заливний.

Розплщив очі - тут стіна
Велика, темна і чужа...
А поруч, у сусідів - сітка
Немов у зоопарку клітка.
І пусто на подвір'ї тім,
ні сміху діток, ні пташок.
І видно із дороги всім
Якийсь замерзлий, бідний шок.

Тиняється приблудний пес
Шукає чим би поживитись.
Нажаль, окрім старих коліс
Нема на що тут подивитись.

Підходжу знову до стіни
На клямку хвіртки легко тисну
І пробую зайти туди,
Та пошукати щастя смислу...

І ліра вже не ліра,
- а баян…
І акуратність зникла
- балаган.
Від чого такі зміни і чому?
Мабуть я цього вже і не збагну…

- Неправда! Я таки знайду
Причину, що ховає біль сумну.
І вирву з коренем бур’ян
Який посіяв і доглянув сам…

Пора, що для поетів
Складає образ ніжний.
Пора для заповітів:
- Батьків дарунок слізний...
Час стягнення податків
З прибутків від життя.
Збирання всіх пожитків,
Що совість зберегла для майбуття...

Для мене ти весною стала:
Життя непереборним відчуттям
Усе єство моє пройняла,
Нагородила розум забуттям.

Брудно-сіре небо впало на дерева
І відбилось в краплях на віконнім склі.
Осінь наступила, певне, так і треба -
Вже час відпочити матінці Землі.

Пішоходи сумно дивляться під ноги,
- Ніби там побачиш теплі літні дні...
В душу проникають думи і тривоги:
Вже зима приходить майже в кожнім сні...