Вже не буде тих хвилин,
Що підживлюють мене...
Вже забито перший клин
І розкол уже гряде.

Очі, що колись містили
Джерело порад і дружби,
З часом досить опустіли
Або йдуть на інші нужди.

Нудно стало серед раю
Переповнений до краю
Тим громаддям непотрібним
Фраз пустих, хоч добродушних,
Якось дико всіх послушних,
А чи правда - це питання!
І не скажеш, бо не видно
Де початок цього муру,
Що збудований довкола
За якийсь короткий час.
Може навіть він і твій
Ти - всередині весь час
Тож не бачиш, хто назовні -
Вороги чи, може, друзі?
І воріт не відкриваєш
Навіть як пароль почуєш
Так ти днюєш і ночуєш,
Тупо дивишся вперед...
Що там, може чисте небо?
Та ні, швидше там табло
Зі списком поїздів і час відправки.
Як хтось зуміє рейс свій упізнати
На декілька миттєвостей пошвидше,
То всеодно, мабуть, не зможе подолати
Ту течію, що разом всіх несе.

Самотній у знанні своєму
Є виродком у масі незнання,
Тому він створює проблему
- Учасник іншого буття!
Чи варта тут згадати про характер,
Про песимізм чи оптимізм?
Мабуть, що так - це ніби фактор,
Що перемінить той снобізм!

Я буду! Хочу оптимізму!
І поки буде в тому нуждá,
Я буду кров'ю організму
Ім'я якому - справжня дружба!