Квартирне питання
Між державами, небом і людьми – немає нічого спільного, крім відстаней.
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання.
І все ж ми тут: я, ти, час, міста та інші…
Ми стоїмо у Словаччині,
на місці, звідки видно Ужгород та Токайські пагорби,
з нами стоїть квартирне питання…
…і сторож занедбаного музею оповідає нам історію.
Цей сивий чоловік не був особисто знайомий з
графами, князями та герцогинями,
не порпався у їхній брудній білизні,
не отримував від них маєтків і милостей.
Проте його історія витікає з нього так само легко,
як сік зі свіжого винограду.
Сторож занедбаного музею не має дисертацій на історичні теми,
публікацій у фаховій періодиці.
Він закінчив сільське ПТУ, проте, слухаючи його історію,
ти відчуваєш себе в ній.
Ось ми – стиглі грона винограду, які під звуки чардашу
розчавлюють босими ступнями незаймані дівчата.
І ми вибухаємо, щоб розтектись смарагдовими цівками
дерев’яними стінками жбану.
Сторож занедбаного музею працює з сьомої до шостої, за середньоєвропейським часом, але ось вже за північ, а ми розмовляємо про Ракоці і про Еґана,
про виноградарство і самогоноваріння.
Його історія не пахне нафталіном і пліснявою бібліотек,
вона грає у шлунку і серці свіжим божоле
і, як всі добрі вина, пахне виноградом, а не спиртом.
Він дарує нам свій час, а ми тільки широко відкриваємо очі у відповідь.
Під сухий фурмінт ми вбираємо в себе його історію,
а він вбирає в себе наш щирий подив.
Ця ніч, як і всі до неї, закінчиться і стане історією,
яку збереже 70-літній сторож занедбаного музею.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Ми заснемо під небом Словаччини і снитимемо фортецями,
над мурами яких зі скойки сріблястих хмар виринатиме золотава перлина сонця,
сонця, яке наповнюватиме криваво-смарагдовим соком грона,
округлі, мов стегна незайманих дівчат,
що босими стопами вичавлюють душу винограду у дерев’яні жбани.
У цих жбанах бродять наші душі, перетворюючись у божоле під ступнями підступних німфеток.
Ми прокинемось під скрипи віконниць занедбаного замку і народимо нові легенди, легенди, які переповість наступним слухачам сімдесятилітній сторож.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Між державами небом і людьми – немає нічого спільного, крім відстаней.
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання…
Але ми тут і усміхнений фотограф перевіряє зафіксовану ним історію.
Але ось ми тут і між нами немає нічого…
Нас тут немає, але ми були тут завжди…
І сторож занедбаного музею вже звичним жестом зачиняє хвіртку замку на ніч.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-