
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Томаш Деяк (1984) /
Проза
Квартирне питання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квартирне питання
Між державами, небом і людьми – немає нічого спільного, крім відстаней.
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання.
І все ж ми тут: я, ти, час, міста та інші…
Ми стоїмо у Словаччині,
на місці, звідки видно Ужгород та Токайські пагорби,
з нами стоїть квартирне питання…
…і сторож занедбаного музею оповідає нам історію.
Цей сивий чоловік не був особисто знайомий з
графами, князями та герцогинями,
не порпався у їхній брудній білизні,
не отримував від них маєтків і милостей.
Проте його історія витікає з нього так само легко,
як сік зі свіжого винограду.
Сторож занедбаного музею не має дисертацій на історичні теми,
публікацій у фаховій періодиці.
Він закінчив сільське ПТУ, проте, слухаючи його історію,
ти відчуваєш себе в ній.
Ось ми – стиглі грона винограду, які під звуки чардашу
розчавлюють босими ступнями незаймані дівчата.
І ми вибухаємо, щоб розтектись смарагдовими цівками
дерев’яними стінками жбану.
Сторож занедбаного музею працює з сьомої до шостої, за середньоєвропейським часом, але ось вже за північ, а ми розмовляємо про Ракоці і про Еґана,
про виноградарство і самогоноваріння.
Його історія не пахне нафталіном і пліснявою бібліотек,
вона грає у шлунку і серці свіжим божоле
і, як всі добрі вина, пахне виноградом, а не спиртом.
Він дарує нам свій час, а ми тільки широко відкриваємо очі у відповідь.
Під сухий фурмінт ми вбираємо в себе його історію,
а він вбирає в себе наш щирий подив.
Ця ніч, як і всі до неї, закінчиться і стане історією,
яку збереже 70-літній сторож занедбаного музею.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Ми заснемо під небом Словаччини і снитимемо фортецями,
над мурами яких зі скойки сріблястих хмар виринатиме золотава перлина сонця,
сонця, яке наповнюватиме криваво-смарагдовим соком грона,
округлі, мов стегна незайманих дівчат,
що босими стопами вичавлюють душу винограду у дерев’яні жбани.
У цих жбанах бродять наші душі, перетворюючись у божоле під ступнями підступних німфеток.
Ми прокинемось під скрипи віконниць занедбаного замку і народимо нові легенди, легенди, які переповість наступним слухачам сімдесятилітній сторож.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Між державами небом і людьми – немає нічого спільного, крім відстаней.
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання…
Але ми тут і усміхнений фотограф перевіряє зафіксовану ним історію.
Але ось ми тут і між нами немає нічого…
Нас тут немає, але ми були тут завжди…
І сторож занедбаного музею вже звичним жестом зачиняє хвіртку замку на ніч.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання.
І все ж ми тут: я, ти, час, міста та інші…
Ми стоїмо у Словаччині,
на місці, звідки видно Ужгород та Токайські пагорби,
з нами стоїть квартирне питання…
…і сторож занедбаного музею оповідає нам історію.
Цей сивий чоловік не був особисто знайомий з
графами, князями та герцогинями,
не порпався у їхній брудній білизні,
не отримував від них маєтків і милостей.
Проте його історія витікає з нього так само легко,
як сік зі свіжого винограду.
Сторож занедбаного музею не має дисертацій на історичні теми,
публікацій у фаховій періодиці.
Він закінчив сільське ПТУ, проте, слухаючи його історію,
ти відчуваєш себе в ній.
Ось ми – стиглі грона винограду, які під звуки чардашу
розчавлюють босими ступнями незаймані дівчата.
І ми вибухаємо, щоб розтектись смарагдовими цівками
дерев’яними стінками жбану.
Сторож занедбаного музею працює з сьомої до шостої, за середньоєвропейським часом, але ось вже за північ, а ми розмовляємо про Ракоці і про Еґана,
про виноградарство і самогоноваріння.
Його історія не пахне нафталіном і пліснявою бібліотек,
вона грає у шлунку і серці свіжим божоле
і, як всі добрі вина, пахне виноградом, а не спиртом.
Він дарує нам свій час, а ми тільки широко відкриваємо очі у відповідь.
Під сухий фурмінт ми вбираємо в себе його історію,
а він вбирає в себе наш щирий подив.
Ця ніч, як і всі до неї, закінчиться і стане історією,
яку збереже 70-літній сторож занедбаного музею.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Ми заснемо під небом Словаччини і снитимемо фортецями,
над мурами яких зі скойки сріблястих хмар виринатиме золотава перлина сонця,
сонця, яке наповнюватиме криваво-смарагдовим соком грона,
округлі, мов стегна незайманих дівчат,
що босими стопами вичавлюють душу винограду у дерев’яні жбани.
У цих жбанах бродять наші душі, перетворюючись у божоле під ступнями підступних німфеток.
Ми прокинемось під скрипи віконниць занедбаного замку і народимо нові легенди, легенди, які переповість наступним слухачам сімдесятилітній сторож.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
Між державами небом і людьми – немає нічого спільного, крім відстаней.
Між мною, тобою і майбутнім – немає нічого, крім часу.
Між містами і їх мешканцями – немає нічого, крім квартирного питання…
Але ми тут і усміхнений фотограф перевіряє зафіксовану ним історію.
Але ось ми тут і між нами немає нічого…
Нас тут немає, але ми були тут завжди…
І сторож занедбаного музею вже звичним жестом зачиняє хвіртку замку на ніч.
Сторож, у якого щирі навіть зморшки на доброму обличчі…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію