З листа до Франца Ксавера Капуса



Рим, 14 травня 1904

....................................
Нам небагато відомо, але впевненість у тому, що ми повинні триматися важкого, ніколи не полишить нас; бути самотнім добре, бо самота – це важко; і тим більше в нас причин робити щось, чим важчим воно є для нас.

Любити також добре, адже любов – важка річ. Любити іншого – це, мабуть, найважче завдання, що випадає нам, граничне випробування, останній іспит, праця, до якої усі попередні зусилля є лише підготовкою.

Ось чому молоді люди, які в усьому ще тільки початківці, не можуть любити: вони повинні цього навчитися. Усім своїм єством, зібравши усі сили круг свого самотнього, наляканого серця, що рветься з грудей, вони мусять вчитись любити.

Однак цей час навчання довгий та ізольований, а відтак Любити - означає для того, хто любить, тривалу самотність, зведене у ступінь та поглиблене перебування наодинці із собою, що сягає самих надр життя. На початку Любов не має нічого спільного зі сходженням угору, самовіддачею або поєднанням з іншою людиною (бо що таке поєднання неясного з неготовим, ще безладним?), вона є для людини піднесеним приводом стати зрілою, статити ЧИМОСЬ у собі, стати світом, стати світом у собі заради іншого. Це величезна, завелика вимога до неї, яка робить її обраною і закликає до великого. Тільки таким чином, як завдання зі самовдосконалення («прислухатися й кувати день і ніч») молоді люди повинні застосовувати Любов, що їм дається.
.........................
І ще одне: не думайте, що та Любов, яка лягла на Ваші юнацькі плечі, була втрачена; Скажіть, хіба ж не назріли тоді всередині Вас великі й добрі бажання та наміри, що ними Ви й тепер ще живете? Я думаю, що та Любов і досі так міцно і невикорінно тримається в Вашій пам*яті, тому що вона була вашим першим глибоким усамітненням і першою внутрішньою працею, яку Ви вчинили над власним життям. Усього Вам найкращого, любий пане Капусе!

Ваш Райнер Марія Рільке



(с)Rainer Maria Rilke
Переклад Н. Пірогової, 2011

Панове, тут дуже холодно. Не знаю, як мені слід пояснити цю обставину. Годину тому я зателефонував з міста, щоб з*ясувати, чи все готово до засідання, та ніхто не зняв слухавки. Я одразу ж вирушив сюди і намагався знайти портьє, але його не було ані в швейцарській, ані в підвалі коло печі, ані в холі. Врешті-решт я знайшов у цій кімнаті його дружину: вона сиділа в темряві на стільчику коло дверей, сховавши голову поміж колін та зціпивши руки на потилиці. Я спитав її, що трапилось. Не поворухнувшись, вона відповіла, що її чоловік пішов; машина переїхала одного з ії синів, коли той катався на санчатах. Ось чому кімнати не натоплені; тому я сподіваюся на Ваше розуміння; я говоритиму не довго. Напевно, Вам краще підсунути стільці ближче, щоб мені не доводилось кричати; я не робитиму політичної промови, натомість я хотів би доповісти про фінансове становище товариства*. [німецьке «Gesellschaft» означає як «товариство», так і «суспільство»]. Мені шкода, що шибки вікон розбились під час бурі; доки Вас не було, ми з дружиною портье намагалися затягнути отвори целофаном, щоб всередину не задувало сніг, але, як Ви бачите, нам не зовсім вдалося цьому запобігти. Сподіваюся, це не завадить Вам вислухати моє повідомлення щодо результатів перевірки балансу; власне, підстав для хвилювання немає; я можу Вас запевнити, що діловодство президіуму не підлягає жодним сумнівам. (Будь ласка, підсуньте стільці ще трохи ближче, якщо ви мене не розумієте.) Мені шкода, що я змушений вітати Вас в таких умовах; вочевидь, цього не сталося б, якби дитина не виїхала на санчатах прямо поперед автомобілю; жінка розповіла мені, прив*язуючи целофан ниткою до вікна, як її чоловік раптом скрикнув у підвалі, де він якраз порався з вугіллям; сама вона була тут, у кімнаті, і розставляла стільці для засідання; аж ось знизу вона почула крик чоловіка; за її словами, вона довго прислухалася, не зрушивши з місця; тоді у дверях з*явився її чоловік з баддею вугілля в руці; відводячи погляд, він тихо сказав, що сталося; новину принесла друга дитина. Оскільки перелік Ваших імен лишився у портьє, я хотів би привітати Вас усіх загалом, так, як я Вас бачу. Я сказав: усіх загалом, так як я Вас бачу. (Це вітер.) Я вдячний Вам за те, що ви вибралися на засідання попри цей мороз і снігопади, адже дорога була неблизькою. Ви, певно, сподівалися, що потрапите у кімнату, де крига на шибках буде вже розтоплена, і ви зможете зібратися навколо печі й зігрітися; однак зараз ви й досі сидите у пальтах за столом, і не розтанув навіть той сніг, що обсипався з ваших черевиків, поки Ви дісталися від входу до стільців; тут також немає печі; видно тільки чорну діру у стіні, де, за часів, коли у цьому безлюдному будинку ще жили, була труба. Я дякую Вам, що ви все-таки приїхали. Я дякую Вам і вітаю Вас. Я вітаю Вас. Я Вас вітаю! По-перше, я вітаю пана, що сидить он там біля входу, де до цього сиділа у темряві дружина селянина. Я вітаю пана і дякую йому. Отримавши декілька днів тому рекомендованого листа, що сповіщав про це засідання, на якому мала бути перевірена звітність президіуму, він, можливо, не вважав за потрібне приїздити сюди, особливо зважаючи на те, що було холодно і вже довгий час ішов сніг; однак незабаром йому спало на думку, що у товаристві не все йде належним чином: адже балки підозріло тріщали. Я сказав, що він, можливо, думав, що тріщать балки. Ні, балки тріщать не в товаристві. (Перепрошую, оце так завірюха.) Отож, він вирушив у подорож, прямуючи крізь мороз і бурю сюди, на засідання; машину йому довелося лишити у селищі, оскільки вгору у напрямку дому веде лише тоненька стежка. Потім він сидів у трактирі і читав газету з новинами економіки, аж доки не настав час вирушати на засідання. Дорогою в лісі він зустрів другого пана, який так само прямував на засідання: цей стояв, обпершись на придорожний хрест; однією рукою він міцно тримав капелюха, в іншій стискав задубіле яблуко; чоло та волосся були вкриті снігом. Я сказав: сніг обліпив волосся, він їв задубіле яблуко. Коли перший пан підійшов до нього, вони привіталися, і другий поліз у кишеню й простягнув першому таке саме задубіле яблуко. В цей час його капелюх знесло вітром, і обидва пани засміялися. Обидва засміялися. (Будь ласка, підсуньтеся ще трохи ближче, інакше Ви взагалі нічого не зможете розібрати. До того ж балки тріщать. Балки тріщать не в товаристві. Ви всі отримаєте свою належну долю за цей фінансовий рік; власне, це я й і хотів повідомити Вам на цьому незвичному засіданні.) Ці двоє панів тепер уже разом прокладали собі шлях крізь сніг і завірюху, в той час як внизу до селища якраз в*їхав лімузин з іншими панами. Їх чорні пальта лягали важкими складками; вони стояли, захищені машиною від вітру, й радились, чи слід їм підійматися до занедбаного будинку. Я сказав: будинку. І хоча вони, безперечно, мали певні сумніви щодо доцільності цього, занепокоєність одного станом речей у товаристві все-таки переважила острах інших; тому, ознайомившись у трактирі з новинами економіки, вони піднялися і пішли, високо підіймаючи коліна, сюди, на засідання; ними керувала щира турбота про товариство. Спочатку їхні кроки залишали глибокі сліди на снігу; згодом вони, втомившись, почали тягнути ноги, так що поступово з*явилася дорога. Вони пригадують, що якось зупинились і озирнулися на долину: з чорного неба на них сипався лапатий сніг; перед собою вони бачили сліди: одні з них вели донизу, і їх вже майже не можна було розрізнити: там пробіг селянин, дізнавшись про загибель сина; він, певно, не раз падав долілиць, навіть не прикриваючись руками; не раз він лежав, глибоко загрузнувши у снігу; не раз намагався заритися власноруч; не раз, впавши, він ковтав гіркий сніг; не раз він ревів від розпачу під буремним небом. Я повторюю: селянин не раз ревів від розпачу під буремним небом. Також вони помітили сліди, що вели вгору, до занедбаного будинку, сліди двох панів, які, ковтаючи зелені крижані шматочки, крокували крізь завірюху, обговорюючи становище товариства та зріст капіталу шляхом продажу нових акцій. Врешті-решт, вже поночі, всі вони дісталися до дому й увійшли крізь відчинені двері; обидва перші пани вже сиділи на місцях і, от як зараз, тримали на колінах записники, а в руках – олівці; Ви чекали, коли я почну своє привітання, щоб Ви могли за мною записувати. Отож, я вітаю Вас усіх загалом та дякую, що Ви прийшли: я вітаю панів, що їдять задубілі яблука, нотуючи мої слова, я вітаю чотирьох інших панів, які, щодуху несучись засніженою вулицею у напрямку селища, переїхали своїм лімузином сина селянина: сина селянина, сина портьє. (Це тріщать балки. Балки тріщать у стелі, це через важкий сніг; балки тріщать не в товаристві. Баланс активний; Жодних махінацій у діловодстві. Це просто балки вигинаються через звід стелі. Тріщать балки.) Також я хочу подякувати селянину за все, що він зробив для цього засідання: напередодні він приносив з дому драбину, щоб пофарбувати приміщення; драбину він ніс на плечі, тримаючи ії правою рукою, у лівій руці була баддя з вапном, з якої стирчав надламаний кінець квача. Ним він потім білив стіну, коли його діти привезли на санчатах дрова, що лежали під домом височенними кипами аж до самих вікон. З баддею в одній і драбиною в іншій руці селянин підіймався вгору, грузнучи в снігу, і старанно готував це приміщення до засідання; пустуючи, діти бігли з санчатими поперед нього, прокладаючи дорогу; їхні шарфи тріпав вітер. Ще й досі на падлозі видно білі кола, що перетинають одне одне: там селянин ставив баддю кожного разу, коли злізав з драбини, щоб побілити наступну ділянку; чорні кола біля входу, куди зараз заносить мілкий сніг, з*явилися від глечиків із супом, звареним на вогні, що їх приносила селянка на обід: тоді всі троє сиділи на підлозі або навпочіпки й жадібно занурювали ложки в глечики; тим часом селянка стояла коло дверей, безсило опустивши руки, і співала народну пісню про сніг; а діти сьорбали в такт, старанно хитаючи головою. (У будь-якому випадку я прошу Вас не перейматися: це не привід хвилюватися за товариство; тріскіт, який ви чуєте – це тріскіт у балках стелі, це балки тріщать, обтяжені снігом.) Отже, я дякую селянину за все, що він зробив; я привітав би його, якби він не був зараз внизу, у селищі, поряд зі своїм загиблим сином, також я привітав би селянку та подякував би їй, і я привітав би також і дітей, і від щірого серця подякував би їм за все, що вони зробили для засідання. Я взагалі всім Вам дякую і вітаю Вас. Але я прошу Вас залишатися на місцях, щоб дах не здригався від кроків. Оце так буря! Я сказав: оце так буря. Заспокойтеся й залишайтеся на місцях. Я дякую всім Вам за те, що Ви прийшли, і вітаю Вас. Це балки тріскотять. Я сказав, балки тріскотять; я кажу, що Вам слід спокійно залишатись на місцях, щоб будівля не обвалилася. Я сказав, що я сказав, що Вам слід лишатися на місцях. Я сказав, що я сказав, що я сказав, Вам слід лишатися на місцях! Я вітаю Вас! Я сказав, що я сказав, що я Вас вітаю. Я вітаю Вас всіх, Вас, що прийшли по свої дивіденди! Я вітаю Вас всіх! Я вітаю Вас. Я


(с)Петер Хандке, 1964
Переклад Н. Пірогової 2010